Життя, віддане словесності
Interpunktion und Syntax als Ausdrucksmittel der “Poetik der Mutmassungen” in Uwe Johnsons Roman “Mutmassungen über Jakob”
жүктеу/скачать 6.62 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- “ Un ”
- J’ai rencontr é un homme ce matin. Un
- Je viens de Versailles, j’y ai vu le Roi
Interpunktion und Syntax als Ausdrucksmittel der “Poetik der Mutmassungen” in Uwe Johnsons Roman “Mutmassungen über Jakob” Erwägungen des Schriftstellers U.Johnson über semantische und syntaktisch-grammatische Struktur des Satzes und Aufgabe der Interpunktion schlugen sich am deutlichsten in seinem Roman “Mutmassungen über Jakob” nieder, dessen stilistische Eigenart sich unter anderem in der unkonventionellen Verwendung der Satzzeichen, vor allem des Beistrichs, äuβert. Anhand vieler Beispiele werden im Artikel Abweichungen von der geltenden Zeichensetzungsregelung systematisiert und Gründe für derartige Handhabung der Intepunktionsregeln in U.Johnsons Roman erläutert. Die im Beitrag angeführten theoretischen Ausführungen moderner Linguisten sollen die Darstellung untermauern und abrunden; zudem zeigen diese Erkenntnisse, dass U.Johnsons eigenwilliger Umgang mit den Kommaregeln angesichts mehrer Unstimmigkeiten in den gegenwärtigen Duden-Normen im Allgemeinen gerechtfertigt werden kann. Durch eine “sparsame”, funktionsbewusste Kommatierung wird im Roman eine engere semantische Beziehung zwischen Satzgliedern hergestellt, suprasegmentele Elemente des Textes (Tempo, Pausen) werden markiert. Die im Text des Romans überaus oft auftretenden asyndetischen und polysyndetischen Verbindungen werden im Beitrag auf ihren stilistischen Wert eingehend untersucht. Die ungewöhnliche Interpunktion des Romans trägt wesentlich zum Erzeugen des Effekts des Nicht-genau-wissens, des Gemutmassten bei. Der Leser stolpert ständig über eigentümlich gebrauchte oder gar fehlende Satzzeichen, verliert Orientierung und Űbersicht, fühlt sich verwirrt. Damit erzielt der Autor eine Aktivierung des Lesers, der sich mitdenkend und wachsam durch das Labyrinth der Sprache und Handlung fortbewegen soll.
It is maintained that these facts are of great value to linguists. Owing to the “thrifty” use of commas in the novel, the author manages to preserve a close relation among the members of the sentence, mark the supraphrasal elementsof the text, in particular. its tempo and pauses . The asyndetic and polysyndetic constructions are analysed in terms of their stylistic values. The unusual punctuation acccounts, to a large extent, for creating the effect of “inaccurate knowledge”, of what is presupposed. The reader is often nonplussed at the proper use of particular punctuation marks or their absence altogether, which results in losing the whereabouts and control of the text.Therefore he/she is to be deviations- conscious and mind the labyrinths of speech and plot. 1 Чернівецьку квантитативну школу репрезентують дослідження її керівника - проф. В.Левицького та його учнів: Б.Гінки, В.Дребета, М.Капатрука, Л.Комарницької, С. та Ю.Кійко й багатьох інших (також автора цього дослідження). 1 Надалі іменуватимемо цей процес «репрезентацією» 2 "On n'entend point ici par le mot de cas ce que les grammairiens latins entendent par le mot casus (...) On entend seulement, à l'égard de l'article, chaque variation que l'article peut recevoir étant joint au nom; et à l'égard du nom, chaque état dans lequel le nom peut être considéré; et les différents états du nom aussi bien que les différentes variations de l'article, s'appellent déclinaison" [10, c.134] 3 Саме так вчинить згодом Н.Бозе [3], приклад якого наслідують Ж.Дамурет і Е.Пішон [5] та інші. 4 У результаті він приєднався до думки Реньє-Демаре, твердячи, що нерідко “Un” вживається як еквівалент артикля “le”. Пор., наприклад: “D’autres fois Un insinue l’unité numérique dans un objet particulier mais d’une manière indéterminée et vague, sans marquer quel est cet objet particulier: comme J’ai rencontré un homme ce matin. Un s’emploie alors en français en la place de l’article défini, pour marquer un homme particulier, mais sans montrer déterminément quel est l’homme sur qui tombe cette distinction” [10, с.168-169]. 5 У цитованому визначенні термін “об’єкт” (objet) можна тлумачити двояко: під ним можна розуміти слово як мовну одиницю або ж реальний предмет його позначення. Ширший контекст, коли Дюмарсе розглядає слово як елемент структури речення [6,с.428-430], дає змогу переконатися, що термін “об’єкт” стосується предмета позначення, а не слова як такого. 6 “Les prépositifs désignent donc des individus déterminés dans l’esprit de celui qui parle: mais lorsque cette première détermination n’est pas aisée à apercevoir par celui qui lit ou qui écoute ce sont les circonstances ou les mots qui suivent, qui ajoutent ce que l’article ne saurait faire entendre: Par exemple, si je dis: Je viens de Versailles, j’y ai vu le Roi, les circonstances font connaître que je parle de notre auguste monarque: mais si je voulais faire entendre que J’y ai vu le roi de Pologne, je serais obligé d’ajouter de Pologne à le roi” [6, с.448]. 7 Про детермінованість іменника як результат предметної співвіднесеності його значення див. працю Т.В.Строєвої та Л.Р.Зіндер [1]. 8 Приклад Н.Бозе [3, с.237] 9 Список умовних скорочень див. наприкінці статті. 10 Скісні риски тут і далі сигналізують кінець рядків. 11 Знак $ означає у корпусі здовжене s. 12 Знак ‘=’ означає переніс слова. 13 В дану групу слід віднести і деяку кількість негативно виражених думок з позитивною імплікацією. Відоме Пушкінське “Ай-да, Пушкин, ай-да сукин сын” або оцінка Меншикова Петром (“Ну и подлец же ты, минхерц”, сказал Петр с восхищением) – тому приклади. * Микола Лукаш: Біобібліогр. покажч. / Уклад. В. Савчин; Наук. ред. Р. Зорівчак; Редкол.: Б. Якимович (голова) та ін. – Л.: Видавн. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2003. – 356 с. – (Українська біобібліографія. Нова серія; Ч. 10). 14 Тут і далі цитати — за монографією В.Ільїна “Префікси в сучасній українській мові”. Звірити цитати з оригіналом не можна, оскільки автор не подавав першоджерел. До важливих досліджень, присвячених суфіксу -ittu, належать [1; 4; 5; 6]. 16 Текст елегії взято за виданням A.Cartault [1], але з урахуванням зміни у послідовності віршів, яку запропонував Р.Ріхтер ще 1873р. [2].Зараз її приймають багато дослідників. Ця зміна полягає у вилученні фраґмента 25-32 і розташуванні його між 6- і 7-м віршами (див. про це [3]). 17 Напр., П.Джеймс пише, що "paupertas – це, радше, існування на невеликі або скромні засоби, що в античні часи не обов’язково свідчило про рівень життя за межею бідності" [4, с.123] 18 Purus тут, очевидно, означає “простий, без прикрас” – [див 5, с.836-837] 19 Очевидно, тут ідеться не про плоди як такі, а про вигоду, користь, результат (пор. [5, с.442]) *Спроба бібліографічного огляду “франкомовної Кулішіани” подана у: Кравець Ярема. П.Куліш у франкомовних перекладах та критиці (Матеріали до бібліографії) // Пантелеймон Куліш. Матеріали і дослідження. Львів; Нью-Йорк: Видавництво М. П. Коць, 2000. С. 403-410 * Про це див. згаданий бібліографічний огляд (С.1) та *"Антологію" М.Грушевського див.: Кравець Ярема. Anthologie de la littérature ukrainienne jusqu’au milieu du XIXе siècle (Paris-Genève-Prague, 1921) (за редакцією М. Грушевського) у контексті українознавчих студій 20-30-х років XX ст. у франкомовних країнах//Михайло Грушевський і Західна Україна. Доповіді й повідомлення наукової конференції. Львів. 26-28 жовтня 1994. С.206-209. Про його українознавчі праці та оцінку П.Куліша див.: Цвенгрош Густав. Франкомовні літературно-народознавчі публікації М. Грушевського в Парижі//Там само. С.209-2І2. 20 На відміну від поетичної рецепції міфологеми Агасвера у романтичній літературі, просякнутої філософським осмисленням трагедії самотньої особистості, що приречена на вічне блукання у просторі неозорого Всесвіту, прикметною особливістю прозової парадигми стає виокремлення ігрового аспекту міфологеми. Поява нового персонажа – мага-чорнокнижника, наділеного надприродними властивостями, є закономірним наслідком, з одного боку, звернення до переказів про чаклунів, чиє безсмертне існування пов’язане з осягненням таємниці філософського каменю або з винайденням еліксиру безсмертя – поширені у ХVІІІ ст. легенди про графа Сен-Жермена чи графа Каліостро [8, с.333], з якими ототожнювали Агасвера. З іншого боку, авантюрний характер Вічного Жида зумовлений впливом відомої легенди про Фауста – вченого мужа-алхіміка, що за отримання магічних знань продав свою душу дияволу. Відтак переважній більшості прозових творів романтизму, в яких функціонує міфологема Вічного Жида, властивий контамінований принцип побудови: мотив вічних мандрів по світі стає наслідком зв’язку Агасвера з дияволом: Р. Метюрин “Мельмот Блукалець”, А. Шаміссо “Дивовижна історія Петера Шлеміля”, Е. Т. А. Гофман “Вибір нареченої”, Я. Потоцький “Рукопис, знайдений у Сарагосі”. 21 Автор статті передає прізвища іноземних авторів на [Н] фонемою[г], незалежно від того, як їх подають самі перекладачі, окрім імені Хемінгуей, з огляду на традицію. 22 Тут і далі цитати — за книгою В.С.Ільїна “Префікси в сучасній українській мові”. Звірити цитати з оригіналом не можна, оскільки автор не подавав першоджерела. 23 R= relation = відношення, субскрипт R1, R2 — різні типи R 24 Невизначене місце (нім. Unbestimmtheitsstelle) ― термін уперше вжив Р.Інґарден для позначення загальності текстових значень. Невизначені місця утворюються у тексті внаслідок вибіркового зображення окремих подій та речей та вимагають додаткової конкретизації в процесі читання. Те саме явище позначають також поняття недоокресленого місця, текстуальної лакуни та фігури замовчування [3, с.664; 5, с.609]. 25 До фіктивних реципієнтів зараховують категорії: ідеального читача (нім. idealer Leser), інтенційного читача (нім. intendierter Leser) та імпліцитного читача (нім. impliziter Leser) [14, с.56-60]. 26 Імпліцитний читач (нім. impliziter Leser) ― термін, запропонований представником Констанської школи рецептивної естетики В. Ізером, для узагальненого позначення всієї сукупності наявних у тексті ролей, вказівок та настанов, які звернені до реального читача з метою здійснення відповідного впливу на сприймання та інтерпретацію змісту естетичного послання [14, с.60-61]. 27 Уявний або інтенційний читач (нім. imaginierter oder intendierter Leser) ― надуманий автором адресат естетичного послання, образ якого повстає та виформовується в авторській уяві разом з художнім задумом твору. Такий реципієнт втілює фіктивного учасника естетичної комунікації, до якого подумки звертається письменник упродовж усього процесу текстового скриптування [16, с.57-58; 27, с.57; 26, с.160; 166 ]. 28 Цит. за: Сивокінь Г. Одвічний діалог. – Київ, 1984. С.82-83. 29 Використовуючи феноменологічний метод дослідження текстового матеріалу, “женевці” Ж.Пуле, Ж.Старобіньський і Ж.-П.Рішар вважали, що для того щоб “з'ясувати світобачення автора та його духовну ідентичність” потрібно аналізувати, організовану людською свідомістю, мовну структуру літературного твору [5, с.605]. 30 Цит. за: Бандровська О. Творчість Девіда Лоджа і академічний контекст. Київ, 1998. С.39-40. 31 На думку швейцарського германіста та засновника літературознавчого напрямку “внутрішньо-текстової інтерпретації” Е.Штайґера, ідеальний обсяг енциклопедичної компетентності полягає “в особливій здатності реципієнта розглядати художній твір у контексті знань цілої історії людства” [22, с.29]. Цит. за: Fahlke Eberhard. Die Wirklichkeit der Mutmassungen. Frankfurt [u. a.]: Lang, 1982. C.59. Тут і далі у дужках зазначено сторінки твору за виданням: Johnson, Uwe: Mutmassungen über Jakob. Frankfurt: Suhrkamp, 1992. Johnson, Uwe: Das dritte Buch über Achim. Frankfurt: Suhrkamp, 1992. – c.12 Електронний варіант свн. рукописів (так званого Бохумського корпусу) надав для цієї розробки завідувач кафедри давньої германістики І Германістичного Інституту Рурського університету м. Бохум (Німеччина) професор К.-П.Веґера. На згаданій кафедрі відбувалося наукове стажування автора цієї статті влітку 2001 року за фінансової підтримки ДААД (Німецької служби академічного обміну). © Зорівчак Р.П., 2004 жүктеу/скачать 6.62 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|