Комунальний заклад «запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти»

понад 500 друзів Вконтакті, близько 100 друзів Facebook. Безглуздя, проминав ще один рік,

ставало тільки гірше. Вставати зрання було практично неможливо, очі боліли, був поганий

настрій, та якщо влітку я казала собі: «Мені просто сумно», то зараз мені нічого було сказати.

Так проходив день за днем… З друзями я не спілкувалася, говорила: «Спишемося Вконтакті»

або «Побачимося у Skype», про усі свої проблеми я писала у Twitter, наприклад, про проблеми

із хлопцем… А хто ж захоче зустрічатися із дівчиною тільки в Інтернеті? Друзі, родина, навіть

мої почуття, - вони не покинули мене, вони просто чекали, коли я сама повернуся... повернуся

до життя. На деякий час я вмерла, відійшла від суспільства, я так це називаю.

І знаєте, проблема навіть не в тому, що весь свій час ти

просиджуєш в Інтернеті, а проблема в тому, що завдяки цьому ти

втрачаєш себе, втрачаєш дорогих для себе людей… життя втрачає

тебе…

мене. То ж не робіть подібних помилок, життя того не варте!

Як я потерпіла від Інтернету

Яцун Дарина

учениця 10-А класу ЗЗБНВК № 106

22 грудня

Вечір. Ось тільки-но прийшла зі школи.

П’ята година. Може пізніше зроблю уроки? Та ні, щось настрою нема…А ні, треба, та потім.

Зараз подивлюся, там треба було на географію матеріал підібрати для доповіді. Вікіпедія в

поміч. Зараз швиденько ввімкну комп’ютер, та тихо, щоб мама не почула, а то знову буде

сварити, що марную час, замість того, щоб допомогти їй. А ось те, що мені треба,

знайшла…поки це роздруковується, зайду «ВКонтакт». А! Чого мені ніхто не написав, ну що,

нікому нічого не потрібно, чи що? О, Настя в он-лайні, хоч з нею поспілкуюся. Ну ні, першою

не напишу, бо подумає, що нав’язуюсь. Та диви, вже дев’ята година, а була ж тільки п’ята. Що

ж робити? Мені треба ще алгебру, українську та біологію вивчити!

Ну ось, пів на дванадцяту вже. Довчила, нарешті, ці уроки. Так, завтра ніякого Контакту!

23 грудня

Нарешті закінчився цей день, тягнувся, неначе гумовий, але ще один такий вечір, як

учора, і я зовсім з глузду з’їду.

Так, починаємо з уроків. Ну, і де я визначення з біології знайду в підручнику? Хто

складав його, цей підручник? Так, треба подивитися в Інтернеті, ага, ось закладка до Контакту,

ну що, чого б і не натиснути, поки буду шукати, може хтось і напише? Так…ось…знайшла ці

визначення, треба переписати їх у зошит. О! Хтось щось написав! Подивлюся,. Ну, ну це не той,

хто мені потрібен, ну чому він не пише, чому? Так все, не хочу тут бути. Натискаю «Вихід».

Все.

П’ять хвилин пройшло, двадцять п’ять. Так, може він щось написав. Заходжу, бажана

цікавить!?», і тому подібне. Вбігає мама, дивлячись на мене, як на божевільну, оглядає кімнату,

і, промовляючи, що їй все зрозуміло, кличе тата. Ось тут почалося найцікавіше. Він мовчки

підходить, витягує шнур і йде, а я сиджу і думаю, може він все-таки написав? Ось про що

хвилюєшся, замість того, щоб думати, як бути далі. Мама казала, що я вже немов з глузду

з’їхала. А я все сиджу і думаю, що треба зайти, треба прочитати, що він там написав…

А ось якби можна було побачити себе збоку! Уроки не вчу нормально, не вистачає часу

на сон, весь вільний час в Інтернеті, забула, коли останній раз бачилася з друзями на вулиці.

Так не можна жити, це не життя в мережі. Дійшло навіть до кохання та весілля в мережі.

Так, все набридло, хочу як вісім років тому, писати листи від руки, заповнювати анкети

для подружок різнокольоровими фломастерами, вести особистий щоденник і ховати його, щоб

ніхто не знайшов і не прочитав. Гуляти під дощем, малювати крейдою на асфальті. А не так, як

зараз, e-mail, icq, «ВКонтакте», смс – як спосіб спілкування з друзями. Live internet – особистий

щоденник, читають усі хто хоче.

Ось що нам подарував Інтернет – зруйноване дитинство!

Запорожский учебно-воспитательный комплекс № 19, филиал № 3

Антон

Однажды мне пришло сообщение, в котором говорилось о том, что со мной хочет

посланное им сообщение. Когда я это сделал, то увидел на экране компьютера такие слова: «

Ваш компьютер заблокирован. Для его разблокировки отправьте СМС стоимостью 200 гривен

на указанный номер мобильного телефона». Здесь же прилагался номер мобильного телефона.

Представьте мое состояние…

Пришлось нести системный блок в сервисный центр, где, к счастью, его разблокировали.

Но нервы я себе попортил предостаточно….

Запорожский учебно-воспитательный комплекс № 19, филиал № 3

Учитель

С моим сыном случилась очень неприятная история, связанная с интернетом. Мне

позвонила моя мама и сообщила, что с ее телефона мой сын (ее внук) отправил смс на сумму

600 грв!. При разбирательстве выяснилось, что сын пытался повысить свой рейтинг на сайте,

который давал возможность скачивать игры, видео и музыку. На вопрос – о чем он думал, он

ответил, что у бабушки телефон оплачивает ее фирм, а, значит, для нее это не означает затраты

денег. Главный бухгалтер фирмы, которая оплачивает мамин телефон, так не считала.

Пришлось моему «герою» месяц разносить рекламу по почтовым ящикам, чтобы вернуть

бабушке часть потраченной суммы. А еще извинятся перед ее главным бухгалтером.

Учень Січового колегіуму

Десь місяці три-чотири назад коли я сидів у соціальній мережі «в контакті» мені написав

один хлопець з Києва повідомлення про те що, наша Запорізька команда «Металург» повні

нездари, тому що вони грають у першій лізі. Звичайно мене це дуже сильно засмутило, але я

знав, що це звичайна провокація на яку не треба звертати уваги. Минув час я забув про цей

напис на своїй сторінці, але цей же напис почав з'являтися на сторінках моїх друзів, які теж

спостерігають за Металургом. Вони не стали мовчати як я, і написали йому відповідь, потім

почалися суперечки: яка команда краще «Динамо» чи «Металург». Деяким часом вони

переписувались і ми сперечалися за «Металург», а вони за «Динамо». Це тривало вже десь

неділю і мені це почало набридати, я сказав своїм друзям щоб ми їх провокували і не

відповідали на їхні листи, усі погодились. Як я і гадав через декілька днів усі ці листи

закінчилися. Усе Запоріжжя та весь Київ чекав на матч Чемпіонату України з футболу який мав

відбутися у наступному турі у Запоріжжі між командами «Металург Запоріжжя» - «Динамо

Київ». У кожної команди є своя інтернет – група і в нашу групу знову хлопці з Києва написали:

«Готові програти невдахи…» ми до цього вже звикли, але мовчати не стали і теж закидали їх

повідомленнями щодо майбутнього матчу. Хлопці з Києва сказали, що хочуть зустрітися перед

матчем та поговорити щодо листів у інтернеті бо вони нібито образилися. І ось день матчу, 14

година ми бачимо тих 2-х малих хлопців, які нам писали ми в трьох підходимо до тих хлопців і

вони починають з нами нецензурно розмовляти ми кажемо їм у відповідь, що вони знахабніли,

але з підворотні виходить ще чоловік 7 старших з нас ми починаємо тікати, але до нас підбігли

інші фанати і хотіли за нас заступитись але підішли міліціонери нас розняли і ми пішли на

футбол. З цього часу ми більше не переписуємося з хлопцями з інших клубів, а якщо нам

пишуть то ми просто їм не відповідаємо.

"Сумнівна покупка"

подготув учень 11-Б класу

Веселівської районної разнопрофильної гимназії

Одного разу я спокусився на рекламу в Інтернеті, в ній пропонувалося отримати

популярний телефон за невеликі кошти. Я зареєструвався, замовив телефон, відправив кошти на

вказаний рахунок та став чекати, доки мені пришлють моє замовлення. Коли минув вказаний

термін я занепокоївся, але продовжував чекати. Минув ще місяць, я вже стурбувався не на жарт

та вирішив відслідкувати тих аферистів. За допомогою свого друга - комп’ютерщика я зміг в

знайти адресу офісу цієї фірми. Коли я прийшов за вказаною адресою, представився та

висловив своє невдоволення, працівники фірми зрозуміли, що їхню аферу викрито та вмовляли

мене не писати заяву в міліцію. Так я повернув свої кошти. Але не завжди подібні історії

закінчуються так, як і моя. Після того випадку вже нікому не вдасться вмовити мене робити