Лекція Політичне розмежування земель Південно-Західної Русі в кінці ХІІІ-ХIV ст. Монголи І політична трансформація Русі. 4 год
Лекція 2. Українські землі у складі Золотої Орди (середина ХІІІ- 60 –ті роки XIV ст
жүктеу/скачать 0.84 Mb.
|
Лекція 2. Українські землі у складі Золотої Орди (середина ХІІІ- 60 –ті роки XIV ст
1. Монгольська навала на Русь.2.«Улусу Джучі» . Адміністративно-політичний устрій.3.Особливості розвитку степового регіони України у складі улусу Джучі. (середини ХІІІ ст.) Темник Ногай і перший розкол у Золотій Орди. 4.Зростання могутності Золотої Орди в першій половині XIV ст.. Мамаєва Орда. 5.Південно-Західний центр (Королівство Руське) і звільнення Русі від Ординської залежності та відновлення незалежної Руської держави. Література : Михайло Єльніков. Золотоординські часи на українських землях. –К.,2008. Питер Франкопан. Шелковый путь.Дорога таней, рабов, идей и религий.-Москва,2018. Раздел 9. Путь в ад.-С.180-222. БОРИС ЧЕРКАС. ЗАХІДНІ ВОЛОДІННЯ УЛУСУ ДЖУЧИ: ПОЛІТИЧНА ІСТОРІЯ, ТЕРИТОРІАЛЬНО -_ АДМІНІСТРАТИВНИЙ УСТРІЙ, ЕКОНОМІКА, МІСТА. (XIII–XIV ст.) КИЇВ 2014 Нині в сучасній історичній літературі переглянуті традиційні оцінки російських і радянських істориків цього золотоординського періоду історії Русі як доби «монголо-татарського ярма (іга)». При ретельному дослідженні джерел з історії Монгольської імперії, створеної цим кочовим народом на чолі з їх войовничим вождем (1167-1227) Темиучином , який у 1206 році підкорив всі монгольські і тюркські племена Великого Степу , що проголосили його Чингізханом («володарем володарів»). За два десятиліття потому його військо завоювало великі території : від тихоокеанського узбережжя і до Середньої Азії та Прикаспію та північного Кавказу . Причина цієї успішної експансії кочовиків нині трактується не тільки у традиційній мобільності і згуртованості та військовій моделі суспільства кочовиків, а й у тому, що вони були зацікавлені в опануванні доволі прибуткового на той час Великого Шовкового шляху, що простягався від Китаю, центрально-азійськими , північно - кавказькими і причорноморськими теренами , завершуючись у Західній Європі (м. Венеція). Тобто, їхньою метою було не поруйнувати ці території і винищити їх населення, а підкорити його своїй владі з метою використання економічних ресурсів для доволі прибуткової торгівлі у межах згаданого Великого Шовкового шляху , до якого вони до того успішно долучилися упродовж VI-VIII ст. , активно торгуючи скотом та іншими продуктами степового господарства. Вдавшись до доволі жорстокого військового завоювання на початку XIII ст.. , вони мали на меті швидко підкорити своїй владі населення цих регіонів і тим опанувати великі простори розвинутої міжнародної торгівлі , зосередивши у своїх руках всі головні переваги її та прибутки. Тому одразу після військової експансії , вони зосередилися над встановлення своєї моделі політичного і економічного володарювання у новоствореній ними Монгольській імперії , яка орієнтувалася на запозичення і збереження адміністративного і культурного досвіду завойованих народів, особливо китайців. Хоча на чолі їх їхніх величезних армій стояли монгольські воєначальники , однак переважна більшість воїнів представляли підкорені ними тюркських народів ( центрально-азійських тюрків : татар) , північно - кавказьких народів (аланів,адигів), північно-причорноморських кипчаків(половців).Тому попри відому жорстокість монгольської армії у завоюванні згаданих народів, сучасні дослідники схильні вбачати у них типових будівників імперій, які жорстоко придушували опір підкорених народів з метою швидкого встановлення нових для них імперських порядків. Останні мали слугувати організації найбільш оптимальної політичної і економічної моделі управління, яка орієнтувалася на створення умов безпеки міжнародної торгівлі у рамках Великого Шовкового шляху ,що гарантувало Монгольській імперії від Китаю і до Європи отримання величезних доходів від цього трансконтинентального торгового шляху. Тому вони не були зацікавлені у простому і безглуздому винищенню завойованих народів. Отримавши у спадок вже збудовану Чингізханом імперію, його спадкоємці в середині XIII ст.. змогли поширити вплив монголів далі : на півдні вони захопили весь Китай, на заході - Близький Схід та Східну Європу. І вже з другої половини згаданого століття на цій території під їх володарюванням запанувала ера стабільності й економічного розквіту , яка отримала назву Pax Vongolica. Чингізхану не вдалося завершити побудову цієї нової світової імперії, долучивши до неї території Східної Європи (він помер у 1227 році), однак його нащадки (сини : Джучі, онук Бату (Батий) і соратники Судебей). Саме їм вдалося захопити упродовж 30-40-х років більшість територій Київської Русі. Ще за часів Чингізхана у 1222 році монгольські війська на шляху до Персії повернули до на північ і через Кавказькі гори вийшли до кубанських степів, розбивши аланів, а потім половців(кипчаків) і пройшли понад Азовським морем до Криму у 1223 році , завоювавши Судак. Налякані половці звернулися за допомогою до руських князів і троє з із них (галицький Данило Романович, Київський (Мстислав Удатний) і чернігівський разом згрупою менших князів виступили на допомогу половцям і у 1223 році об’єднане русько-половецьке військо зустрілися з частиною монгольського війська , що здійснювало розвідувальний рейд на р.Калка поблизу Азовського моря. Однак за три дні було вщент розбите монголами. Однак вони не продовжили свій переможний наступ на Русь, а відійшли східними степовими шляхами додому. Однак Руські князі не зробили висновку з уроку битви на Калці: на Русі продовжилися звичне політичне життя: тривали міжкнязівські усобиці , коли з 1235- 1240 рік м. Київ переходив із рук у руки сім разів. Тому коли монголи повернулися до ідеї підкорення русі у 1237 році з великою 120 тис. армією під керівництвом Батия (онука Чингізхана і сина Джучі, що став правителем західної частини Монгольської імперії , Русь була роз’єднаною і її головні політичні центри ворогували між собою, організовуючи коаліції , що боролися за статус великого київського князя, вдаючись до відомої практики захоплення Києва та руйнування його , переносячи великокнязівський стіл то до Галича(1200, 1239), то до Владимира(1169). жүктеу/скачать 0.84 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|