Лекція Політичне розмежування земель Південно-Західної Русі в кінці ХІІІ-ХIV ст. Монголи І політична трансформація Русі. 4 год
«Улус Джучі» . .Адміністративно-політичний устрій
жүктеу/скачать 0.84 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Особливістю ж територіальної структури Золотої Орди на теренах сучасної України було те, що ці землі
- З цього моменту Золотою Ордою став весь Улус Джучи.
2. «Улус Джучі» . .Адміністративно-політичний устрій.Золота Орда мала чітку адміністративно-територіальну структуру. Первісна основа, закладена ще на початку утворення Улусу Джучи і його розширення за рахунок європейських територій, виявилася настільки ефективною, що без суттєвих змін проіснувала майже до XV ст. Розмежування областей на території сучасної України настільки відповідало природно-географічним особливостям земель, що під час активного наступу ВКЛ у XIV–XV ст., ця держава «ковтала» улуси цілком і протягом тривалого часу зберігала їх первинні кордони. Однією з причин такого функціонального розподілу областей було те,що Чингізиди при їх створенні керувалися наявною ситуацією. Фактично, ординці перетворювали на тьми державні утворення завойованих народів. Особливістю ж територіальної структури Золотої Орди на теренах сучасної України було те, що ці землі були розділені на дві частини: степові райони відносилися до крила Мувала, а осілі — до «царського» домену. Вже за правління Берке (1257–1266) Улус Джучи де-факто перетворюється на окрему державу. Хан Менгу-Тимур (1266–1280) починає карбувати власну монету, відправляє в осілі області своїх чиновників, проводить новий перепис населення, припиняє надсилати «данину» до Каракоруму і роздає землі осілих регіонів за прикладом каана. Що ж стосується улусів на теренах України, то вони автоматично перейшли до нової держави — зрозуміло, що цей перехід був технічним. І в подальшому до XV ст. більшість земель сучасної України перебувала саме в складі Золотої Орди.-с.239. Згідно з традицією кочовиків, нащадки Джучи розділили Улус Джучи на дві частини — «крила». Західне (праве) крило дісталося керівникові всього улусу Бату, а східне (ліве) відійшло до старшого у роду Орду-Ічена. До початку XIV ст. ці частини жили самостійним життям і були фактично окремими країнами. Однак, правителі лівого крила формально вважалися залежними від володарів правого. У територіальному аспекті праве крило також домінувало — йому належав не лише величезний степовий масив, але й усі осілі регіони, причому не тільки на заході, але й на сході (Хорезм). Навіть кордон між ними проходив, судячи з усього, не по Яіку (суч. Урал), а дещо східніше. Відповідно, Золотою Ордою у цей проміжок часу слід вважати лише праве крило10. Наприклад, єгипетські літописці прямо називали Золоту Орду за іменами сарайських ханів: «країна Берке», «країна Узбека». Зрештою, формальна залежність лівого крила поступово трансформується у фактичну, коли Токта втручається в боротьбу за владу в Кок-Орді, і за його Підтримки ханом у тамтешніх землях стає Баян11. Остаточно ж ліве крило підпадає під владу правого вже за володарювання Узбека. З цього моменту Золотою Ордою став весь Улус Джучи. Навіть «Велика Замятня» 1359–1381 рр. не змінила існуючого стану речей, оскільки до влади у Сараї прийшов очільник лівого крила Токтамиш. Тому і ярлик, виданий ним Вітовту, був надзвичайно важливим для нащадків, бо надійшов від останнього легітимного правителя всього Улусу Джучи12.( 10 Ускенбай К. Улусы первых Джучидов. Проблема терминов Ак-Орда и Кок-Орда // Тюркологический сборник, 2005. — М., 2006. — С. 373. 12 Наступники Токтамиша вже не контролювали всього Улусу. Як правило, існувало декілька ханів, і легітимність влади кожного з них в очах сучасників була під питанням у залежності від того, кого саме ці сучасники підтримували.-с.240) Державне управління в Золотій Орді. Формально і фактично Монгольська імперія була власністю одного роду — роду Чингізхана (у джерелах його називають «Золотим»). Представники цього роду знаходилися на верхівцівладної піраміди. Навіть найкращі і заслужені полководці імперії, улюбленці каанів, все одно знаходилися на сходинці нижче. У процесі розширення кордонів держави ця позиція роду підтримувалася штучно. Якщо роди завойованих країн не визнавали Чингізидів, то вони підлягали знищенню. Причому нерідко у зв’язку з цим здійснювалися цілі військові експедиції. Більше того, якщо завойований рід був дуже впливовим і могутнім, його старша гілка підлягала знищенню навіть за умови визнання ним зверхності Чингізидів. Найяскравішим прикладом цього є чернігово-сіверські Ольговичі. Хоча Михайло Всеволодович і визнав себе васалом монголів, його під надуманим приводом було страчено. Незабаром було вбито і його наступника, також за намовою. Цікавим у цьому контексті стало намагання Бату і Берке захопити Данила Романовича (під час Західного походу таких спроб було дві). Пізніше він таки приїхав до Бату, але без брата Василька. А вже під час походу Бурундая знову втік. Отже, два брати ніколи разом не перебували в Орді. І це було невипадковим. П. Карпіні писав, що монголи насамперед намагались вбити знать193. Належність всієї імперії Золотому роду підкреслювалася ще кількома фактами. По-перше, каан чи хан, як писав Джувейні, не мав титулів194. По-друге, існував такий орган управління, як курултай — велика нарада старших Чингізидів і нойонів. Новий правитель обирався і проголошувався на курултаї. Це зібрання приймало також й інші надважливі державні рішення. По-третє, кожен з членів роду мав прибутки не лише зі своїх, але й з інших областей (вважалося, що все завойоване в Китаї, наприклад, чи Ірані є спільним)195. Цей же принцип зберігався і в Улусі Джучи. В описі Судака єгипетським літописцем сказано, що прибуток надходить у скарбницю чотирьох царів196. Тук- Тимур і Шибан, правлячи в Середній Азії, отримували прибутки з Києва і Криму197. Ногай мав володіння як на Дунаї, так і поблизу Яіка198. Значення роду в політичній структурі держави було настільки великим, що коли у 1362 р. на захід від Волги не залишається жодного Чингізида, це спричинило розпад держави. Відповідно, якщо темник Мамай (зять великого хана) і хотів отримати владу, то самостійно без представника Золотого роду він не міг цього здійснити. Пізніше, під час походу Токтамиша на Москву літопис так характеризує позицію тамошніх Рюриковичів відносно нього: «Цар іде». жүктеу/скачать 0.84 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|