Лекція Політичне розмежування земель Південно-Західної Русі в кінці ХІІІ-ХIV ст. Монголи І політична трансформація Русі. 4 год
ПОДІЛЬСЬКА ЗЕМЛЯ ВІД КОРІАТОВИЧІВ ДО ЯГЕЛЛОНІВ
жүктеу/скачать 0.84 Mb.
|
| ПОДІЛЬСЬКА ЗЕМЛЯ ВІД КОРІАТОВИЧІВ ДО ЯГЕЛЛОНІВ
Перша згадка про Поділля (Роdоlіа) під 1331 р. зустрічається у хроніці Мацея Стрийковського та в описі Станіслава Сарницького. Термін «Поділля» у «Хроніці Литовській та Жмойтській» вжито при описі подій 1332 року. Однак правдивість такого датування викликає певні сумніви, оскільки вказані наративні джерела створювались у XVI ст. Переконливіший вигляд має дата під 1352 р., яку використано у творі польського хроніста Яна Длугоша (Роdоlіа). Водночас, на думку сучасних дослідників, головними доказами щодо першості топоніму Поділля можуть слугувати не відомості хронік, а правові документи 60-х років XIV ст. Так, терміни «роdolsкіе» чи «Роdоlsкіеу ziemnie» вперше зустрічаються в актах під 1366 та 1374 рр. Подільська земля (Велике Поділля) як історико-географічна область сформувалася, як слушно припускав М. Гру-шевський, у складі Золотоординської держави ще упродовж останньої третини XIV ст., коли вона була частиною володінь темника Ногая, ідо межували з Південною Руссю. У той час її кордони на заході сягали верхів'я Дністра, а на сході — Дону й Оки. На початку XIV ст. Велике Поділля втратило свої позиції на сході від Дніпра. 1362 р. в результаті успішної антиординської кампанії Вели кого князівства Литовського і Мамаєвої орди Велике Поділля і значну частину Південної Русі приєднано до Литви. Підпорядкування цих земель було оформлено спеціальним ярликом, який Мамай надав великому князю литовському Ольгерду від імені свого хана-маріонетки Абдулли. Саме середина XIV ст. для Подільської землі стала переломним моментом у політичному відношенні. За інформацією Яна Длугоша, Подільський край, який перебував під контролем Золотої Орди, став ареною боротьби між Польщею, Великим князівством Литовським, татарами та Угорським королівством. У ході цієї боротьби поступово окреслились кордони Подільської історичної області. Переможцем у воєнно-політичному І протистоянні за право володіти подільськими землями вийшло Велике князівство Литовське. За літописом «Повість про Поділля» це сталося, коли князь Ольгерд Гедимінович у 1362 р. розгромив у битві на Синіх Водах трьох татарських ханів — Хаджібея, Кутлубуга і Дмитра та призначив управляти краєм чотирьох братів, князів Коріатовичів. Так, історія Тагільського краю майже до кінця XIV г. була пов'язана із діяльністю князів Коріатовичів. Одним із найважливіших наслідків твердження влади литовських князів стало, безперечно, будування замків та оборона краю від постійної загрози з кочовиків. Дбаючи про розвиток міст, князь Юрій Коріатович надав 7 листопада 1374 р. Кам'янцю магдебурзьке право. Розвитку ремесла і торгівлі сприяла грамота Олександра Коріатовича від 2 квітня 1375 р., подарована краківським купцям на вільну торгівлю з Поділлям. В останній чверті XIV ст. формується податкова система, зокрема населення Кам'янецької волості платило від кожного лану по 20 широких грошей. Важливим нововведенням Костятина Коріатовича було запровадження випуску місцевої монети, так званого «подільського півгрошика». За доби Коріатовичів окреслюється територія підвладного їм Великого Поділля, що включала в себе колишнє Галицьке Пониззя, всю Прославію (Брацлавщину), частину Південної Київщини, Болохівської та Галицької земель. У руках правлячих князів з роду Коріата зосереджувалася вся повнота законодавчої, виконавчої та судової влади над населенням краю. Постійної резиденції вони не мали, проте наявні документи свідчать на користь можливої столиці у м. Смотрич. З 70-х років XIV ст. письмові джерела згадують про існування на Поділлі інституту старост як намісників князя на місцях. Є звістки, що спершу всією територією управляв один староста, якому підкорялись воєводи. Згодом призначені Коріатовичами старости перебували у трьох повітових містах-замках: Кам'янці, Смотричі та Червоно-граді. В їхніх руках сконцентровувалась не лише судово-адміністративна, а й військова влада. Проводячи відносно самостійну як внутрішню, так і зовнішню політику, Коріатовичі тим самим не тільки зміцнювали своє становище у краї, а й поступово виходили з-під верховної влади сюзеренітету великого князя литовського. Не останню роль відігравав також зовнішньополітичний фактор, особливо постійна загроза від ординців. Все це стало причиною загострення стосунків із Польською Короною та Великим князівством Литовським, що врешті, призвело до воєнного протистояння. Внаслідок воєнної виправи, здійсненої польськими військами під командуванням короля Ягайла восени 1394 р., владу коріатовичів на Поділлі було скасовано. Останній подільській князь Федір втік за Закарпатстку Україну, де управляв Мукачівською округою під владою угорського короля. Західну частину Подільської землі приєднано до Польського королівства, а Східне Поділля залишилося під владою великого князя литовсько-Іго Вітовта (1392—1430). Так стався перший розподіл Великого Поділля на дві частини, боротьба за володіння якими зі змінним успіхом продовжиться майже до середини XV ст. В кінці того ж 1394 р. Ягайло особистою грамотою віддав Вітовтові також Кам'янецький замок. Правда, через рік влада над Поділлям була знову поділена. [За версією літописця, за 20000 кіп грошей Ягайло викупив Західне Поділля у Вітовта, яке 13 червня 1395 р. спеціальною грамотою віддав у володіння краківському воєводі Спитку з Мельштина. Східне Поділля залишилось під управлінням старост, призначених Вітовтом. Крім того, означена грамота, у порівнянні з літописом, зафіксувала серйозні територіальні зміни підпорядкування. Так, до західної частини, якою володів Спитко, увійшли замки: Кам'янець, Смотрич, Скала, Червоноград, Бакота; тоді як Меджибіж, Божський, Вінниця, Звенигород та Черкаси потрапили до володінь Польської Корони. За Вітовтом, очевидно, залишились лише Брацлав і Соколець.] Ось як описано в одному із літописів розподіл влади на Поділлі: «И князь великый Витовт дасть королю (Ягайлу. — Д. В.) у двадцати тисячах копах грошей Каменець город, Смотрич а Скалу, Черленьїй город (Червоноград. — Д. В. -примітка автора), а на иньїх городех подольских свои старосты посажал: на Брясловли, на Соколцы, на Веницы». Такий розподіл зберігався до 1399 р. 12 серпня після поразки військ Вітовта у битві на р. Ворскла від орд хана Тімур-Кутлука безвісти зник Спитко з Мельштина. Після цього, як свідчить літопис, Ягайло забажав повернути Західне поділля Вітовту, бо, мовляв, немає кому обороняти край: «И корол почал опять присылати до великого князя Витета, што "еси дал нам половину земли Подолское у пенязех, и мы тые городы дали были пану Спытку у двадцати тисячах копах. Ино теперь пани Спытковая вдовою зостала, а детки малы, а от тартаров некому боронити земли. Отдаи мне 20 тисяч моих, а городы свои побери за себе». Попри те, що літописець далі повідомляє про здійснення операції, швидше за все вона не відбулася. Оскільки, за даними документ: Ягайло передав Поділля, разом із землями у Валахії та Новогродком своєму брату Свидригайлу, який вже у грамоті кам'янецьким францисканцям 17 серпня 1400 р. іменує себе «князем Поділля». Однак наступного року Свидригайло втік до Тевтонського ордену, щоб звідти розпочати боротьбу з Ягайлом та Вітом, а обов'язок управління Кам'янцев поклав на старосту Грицька Кирдиєвича. Той, замість того щоб виконувати волю Свидригайла, у серпні 1402 р. погодився таємно передати управління Кам'янцем та іншими подільськими замками наміснику Ягайла — Дерславу Коноппі. Так Західне Поділля знову опинилося під владою польського короля. У 1411—1430 рр. об'єднане Велике Поділля підпорядковувалося одному володарю. Таку «королівську милість» отримав Вітовт після перемоги польсько-литовської армії над Тевтонським орденом у Грюнвальдській битві 15 липня 1410 р. Водночас Ягайло підкреслював, що передання Поділля під владу Вітовта зовсім не звільняє мешканців від присяги на вірність Польській Короні. Тобто, хоч і Вітовт отримав край у пожиттєве володіння, але король зберіг свій сюзеренітет. Однак, великий князь литовський, незважаючи на цю умову, сконцентрував у своїх руках адміністративний апарат, самостійно призначаючи своїх подільських намісників — генеральних старост. Встановлений status quo був придушений одразу після смерті Вітовта. Адміністрація переважної більшості подільських замків заявила про підпоювання польському королю. Це обурило литовську феодальну еліту, яка згуртувалася навколо Свидригайла. Перші військові дії на Волині та Поділлі і не принесли бажаного результату. Тому 1 вересня 1432 р. було укладено перемир'я між Ягайлом та Свидригайлом, що мало тривати до 7 липня 1433 р. Його зміст визначив сфери впливу на території Поділля: у володінні польського короля залишалися Кам'янень, Смотрич, Скала та Червоноград з їх повітами, а князю Свидригайлу належали Брацлав, Соколець, Звенигород і землі аж до Летичева. Смотрич отримав особливий статус західнопольського міста, за яким король на власний розсуд міг відновлювати і перебудовувати замок. На свято Пречистої 1432 р. визначався термін, коли для підписання миру мали зустрітися Свидригайло з Ягайлом. Проте, внаслідок змови у Великому князівстві Литовському стався переворот і новим володарем Литви було проголошено Сигізмунда Кейстутовича. 15 жовтня того ж року він видав грамоту, у якій, по-перше, засвідчив вірність Короні Польській, а, по-друге, гарантував приналежність Поділля до її володінь. Свидригайлові вдалося втекти до Полоцька, де він почав готуватися до війни. Його владу підтримали Полоцька, Вітебська, Смоленська, Сіверська, Київська, Луцька та Брацлавська землі. Зі змінним успіхом війна тривала до 1438 р. [Великий литовський князь Свидригайло, за версією Яна Длугоша, ув'язнив короля та заявив, що не відпустить Владислава —Ягайла доти, доїси Литві не буде повернуте Поділля. Врешті, брати примирилися, і Свидригайло був проголошений великим князем литовським. Проте обидві сторони почали готуватися до війни, у якій «яблуком розбрату» виступила, головним чином, Подільська земля]. Головні події на території Поділля пов'язані з ім'ям брацлавського намісника Федора Несвизького, котрий організував чимале військо з місцевого українського населення, татар і молдаван. Постійно маневруючи, він уникав вирішальної битви, наносив рішучі удари несподіваними нападами. Дізнавшись про наступ великого польського І війська на Брацлав, Федір Несвизький наказав спалити місто та замок. Коли ворог повертався, князь підстеріг його на переправі через р. Мурафа. 30 листопада 1432 р. відбулася битва під Копистерином, у якій вирішальної перемоги не здобула жодна із сторін, але Східне Поділля залишилося литовським. 1433 р. під Кам'янцем Федір Несвизький знову розгромив польські війська, які очолював кам'янецький староста Федір (Теодор) Бучацький. У березні-квітні 1434 р. він знищив частину польського війська біля м. Цварко (Cwarsko) на Поділлі. [1 вересня 1435 р. відбулася битва під Вількомиром, що стала вирішальною подією у литовсько-польському протистоянні. У ній загинув володар Східного Поділля — князь Федір, який напередодні замирився із Свидригайлом, його подільські землі поповнили володіння останнього. Після обрання в 1447 р. Казимира Ягеллончика новим польським королем Свидригайло присягнув йому на вірність і, як його васал, управляв Волинню та Східним Поділлям аж до своєї смерті, що сталась 10 лютого 1452 р. Після цього Вінниччина і Бранлавщина в адміністративному відношенні становили єдине ціле з Волинською землею у складі Великого князівства Литовського, аж поки у 1455 р. були передані в управління київському князеві Семену Олельковичу (1454—1470). Після остаточної ліквідації Київського удільного князівства (1471 р.) було утворено Вінницьке і Брацлавське староства. 1566 р. в ході адміністративної реформи ці староства сформували Брацлавське воєводство з центром у м. Брацлав]. Того року помер польський король і спадкоємний власник Литви Владислав-Ягайло, і на його місце обрали його 10-річного сина Владислава. Ця ситуація вплинула на розстановку політичних сил у таборі Свидригайла. Зокрема, Федір Несвизький, незадоволений політичним курсом останнього, у вересні 1434 р. присягнув на вірність новому польському королю, за що отримав у пожиттєве володіння Брацлав, Вінницю, Соколець, Хмільник, Кременець та Збараж. Після його смерті ці території мали бути введені до складу Корони Польської. Таким чином, саме у цей час чітко окреслився переділ Поділля на дві частини, з яких східна (з містами Бранлав, Вінниця Соколець) належали Федору Несвизькому, а західна (з містами Кам'янець, Червоноград, Смотрич, Скала, Бакота), проголошена Подільським воєводством, залишились у безпосередньому володінні польського короля. Кордоном між ними слугувала р. Мурафа. Набіги ворога здійснювалися, головним чином, двома шляхами — Чорним та Кучманським. Для захисту місцевого населення та відсічі агресії майже у кожному місті будували укріплені замки. Так, у другій половині XIV ст. зведено форте ці у Кам'янці, Брацлаві, Вінниці, Скалі та Червонограді; на рубежі XIV—XV ст. постав замок у м. Рів (пізніше м. Бар). Упродовж першої третини XV ст. споруджено замки у Сатанові, Ярмолинцях та Жванці. До кінця століття — на початку XVI ст. завершено зведення укріплень у Зінькові, Сутківцях, Меджибожі. Чорнорнокозинцях та Рихті. Таким чином, завдяки цим заходам вентральної влади та місцевої адміністрації (старости та намісники) подільські міста складали передову укріплену лінію оборони прикордонних територій з:д ворожих нападів. Проте, ця оборона виявилася малоефективною під час воєнного протистояння Великого князівства Литовського з Кримським ханством, що почалося наприкінці 70-х років XV ст. після укладення антилитовського воєнно-політичного союзу між Московським царством і державою Гіреїв. Адміністративний устрій та управління Західного та Східного Поділля до 1434 р. майже не відрізнялися. Після утворення Подільського воєводства на місцеву шляхту поширилися права і пільги, якими на той час уже користувалася польська шляхта. Подільське воєводство з центром у Кам'янці-Подільському поділялося на три повіти: Кам'янецький, Летичівський та Червоноградський, які у свою чергу складались із староств (Смотрицьке, Кам'янецьке, Скальське, Червоноградське). Місцеву владу представляв намісник короля — староста. Східне Поділля не було вилучене в окрему адміністративну одиницю. Вінницьке та Брацлавське староства також управлялись старостою (траплялося, що це була одна особа на дві території). 1 липня 1569 р. за умовами Люблінської унії Східне Поділля увійшло до складу Польщі, яка разом із Великим князівством Литовським утворила єдину федеративну державу — Річ Посполиту. Однак Подільське та Брацлавське воєводства продовжували існувати як окремі адміністративно-територіальні комплекси. Розчленування Поділля за адміністративною і географічною ознакою збереглося до кінця XVIII ст., коли Річ Посполита припинила існування й обидві частини Подільської землі увійшли до складу Російської імперії. жүктеу/скачать 0.84 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|