Лекція Політичне розмежування земель Південно-Західної Русі в кінці ХІІІ-ХIV ст. Монголи І політична трансформація Русі. 4 год
КНЯЗІ ОСТРОЗЬКІ − УКРАЇНСЬКІ МАГНАТИ
жүктеу/скачать 0.84 Mb.
|
| КНЯЗІ ОСТРОЗЬКІ − УКРАЇНСЬКІ МАГНАТИ
Походження знаменитого князівського роду й досі остаточно не з'ясоване. Власне, й самі Острозькі, пишаючись нагромадженими за століття багатствами, анітрохи не уявляли, від кого ведуть свій рід; тож середньовічні хроністи, плутаючись у власних побудовах, виводили їх то від Данила Галицького, то від легендарного володаря Києва князя Дмитра. Першим достемено відомим нам представником Острозьких був батько Федора − князь Данило (Данилій), чиє ім'я фігурує в угоді, укладеній Любартом і королем Казимиром у 1366 р. На XVI ст. князі Острозькі контролювали неосяжні обшири землі. Далеко лунала й слава роду. Особливих почестей зажив князь Костянтин Іванович Острозький (бл. 1460 − 1530 рр.), який у 1497 р. став першим гетьманом Великого князівства Литовського. На час воєнних дій гетьман фактично заступав великого князя литовського й тому наділявся якнайширшими повноваженнями. Його прерогативи остаточно сформувались у 1507 р. Виданою у серпні того року «уставою» Сигізмунд І Старий наказав війську, «абы гетмана во всем были послушны, бо есмо казали ему послушннх чествовати, а упорных и непослушных карати, не менее (так само), как мы, сам пан господарь». Поєднання широкої влади з військовим талантом Острозького принесло свої плоди під час московсько-литовських війн 1507-1508 і 1512-1522 рр., а також у зіткненнях із кримськими татарами, які регулярно спустошували українські землі. На особливу згадку заслуговують його перемоги поблизу Лопушни (під Вишневцем на Волині), де 6-тнсячне литовсько-польське військо погромило учетверо більші сили Менглі-Гірея й звільнило 16 тисяч полонених (28 квітня 1512 р.), та на Вільшаниці (між Києвом Чекасами), де князь, завдавши поразки кримчакам, сили яких усемеро переважали литовські, відбив у ворога 40-тисячний полон (5 лютого 1527 р.). Справжнім тріумфом Костянтина Острозького стала його перемога над московським військом під Оршею (8 вересня 1514 р.), яка зробила його національним героєм. За даними Сигізмун-да І, на полі битви залишились 30 тис. російських воїнів − майже половина 80-тисячного московського війська. Очевидно, що обидві цифри дещо завищені (як і кількість полонених, що її Сигізмунд у листі до лівонського магістра збільшив майже удвічі). Утім, хоч литовцям не вдалося відвоювати захоплений у липні того року Василієм III Смоленськ, він залишився єдиним територіальним здобутком Росії у війні 1512-1522 рр. Не дивно, що оповідь Волинського короткого літопису про перемогу Острозького під Оршею є справжнім гімном «славному и великоумному гетману», що його «справою и наукою витязи литовские уподобилися своим мужеством храбрым македонянам». На час укладення зацитованої літописної похвали Острозький уже тримав один «столичний» уряд − віденського каштеляна; коли ж у 1522 р. він став воєводою троцьким, це викликало протест литовського панства, котре наполягало на чинності Городельського акта 1413 р., згідно з яким ці вищі щаблі посадової ієрархії могли обіймати тільки католики (князь Костянтин був православним і, більше того, активно опікувався інтересами церкви). Сигізмунд І, аби заспокоїти невдоволених, мусив видати грамоту, в якій наголошував на винятковості цього надання «русину та схизматику» − котре, поза сумнівом, було даниною його винятковим здібностям. жүктеу/скачать 0.84 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|