Лекція Політичне розмежування земель Південно-Західної Русі в кінці ХІІІ-ХIV ст. Монголи І політична трансформація Русі. 4 год
жүктеу/скачать 0.84 Mb.
|
| КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ
Польський хроніст останньої третини XVI ст. Мацей Стрийковський пише, що після розгрому ординців у Синьоводській битві 1362 р. великий князь литовський Ольгерд передав управління Кам'янцем і всією Подільською землею своїм племінникам: литовським князям Коріатовичам — Юрію, Олександру, Костянтину та Федору. За свідченням хроніки Биховця (20-ті роки XVI ст у період їх володарювання місто, завдяки вигідному стратегічному розташуванню активно розбудовувалось та розвивалось. З ініціативи братів Коріатовичів зводилися оборонні укріплення у вигляді мурів, башт та підземних споруд. 7 листопада 1374 р. князі Юрій та Олександр Коріатовичі надали громадянам Кам'янця магдебурзьке право, їхня грамота — єдине свідчення про поширення магдебурзького права на Поділлі у другій половині XIV ст. Відповідно до документу, міській громаді було подаровано 200 ланів поля та вигін для худоби; міщани звільнялися від будь-яких повинностей з подарованої землі на 20 років (за іншим списком грамоти - на 24 роки). Крім того, міщанам надавалося право самосуду перед власним війтом і райцями, визначалися кордони між князівською та магістрацькою юрисдикціями. У розпорядження магістрату передавалися прибутки від усіх торговельних та промислових установ, натомість міщани зобов'язувалися і свій кошт здійснювати усі ремонтні роботи в місті, передусім оборонних оруд. Також встановлювався порядок здійснення будь-яких операцій із маєтками, які не мали власника або власник :був невідомий. Хоч у грамоті 1374 р. термін «магдебурзьке право» чи «німецьке» не вжито, проте його правомірність підкреслює привілей 1432 р., яким польський король Владислав-Ягайло підтвердив кам'янецькому війту, «німецьке, інакше магдебурзьке» право Кам'янця. Водночас привілей 1374 р. засвідчив, що у цей час міська громада не була поділена на окремі етнічні анклави із власною юрисдикцією. Це стало можливим лише після 1434 року, з остаточним переходом міста під владу Корони Польської. Саме тоді польська меншина стала поступово витісняти інші національності, для чого потребувала запровадження спеціальних юрисдикцій. Зокрема, грамотою 1491 р. руська громада отримала право обирати власного війта, а вірменська — в 1496 р. За правління Олександра Коріатовича (1374—1380) Кам'янець перетворився на адміністративний центр Подільської землі, випереджаючи у розвитку інші міста — стару столицю Смотрич та Бакоту. Політику Олександра (загинув у бою з кримцями), направлену на розбудову інфраструктури міста та регіону, продовжив його брат Костянтин (1380—1391). Важливим нововведенням останнього було запровадження випуску місцевої монети, так званого «подільського пів-грошика». Володарювання князів Коріатовичів у Кам'янці-Подільському припинилося восени 1394 р. У результаті збройного походу польського короля Владислава-Ягайла на Поділля. Західну частину Подільської землі разом з Кам'янцем |Д Ягайло приєднав до Польського королівства, а східну — залишив у складі Великого князівства Литовського, передавши Кам'янецький замок своєму наміснику у Литві — Вітовту Кейстутовичу. Останній призначив для управління містом свого старосту, проте, не бажаючи йти на конфлікт з Ягайлом, передав йому право управління західними подільськими містами разом із Кам'янцем за 20 000 тис. кіп грошей. Західне Поділля та Кам'янець потрапили знову під владу Литви лише в 1411 р. і перебували у такому статусі до смерті Вітовта Кейстутовича 27 жовтня 1430 р. У листопаді того ж року брати Бучацькі — Теодор (Фридрих), Михайло та Мужило — виманили з міста воєводу Довгерда та заарештували, а в Кам'янці розташувалася польська залога на чолі із Михайлом Подіями у Кам'янці розпочалася польсько-литовська війна за Поділля та Волинь 1430—1432 рр., що переросла у шестирічну громадянську війну у Великому князівстві Литовському між політичними прихильниками обраного на місце Вітовта Свидригайла Ольгердовича (1430—1432) і нового великого князя литовського Сигізмунда Кейстутовича (1432—1440), якого підтримували урядові кола Польщі та галицька шляхта. Король Ягайло передав місто у володіння Теодору Бучацькому (зображення його родового герба Абданк збереглось на зовнішній стіні вежі Ковпак). Остаточно Кам'янець і Західне Поділля перейшло під владу Польської Корони у вересні 1434 р. Із середини XV ст. надзвичайно масовими стали постійні напади кримських орд на Кам'янець. Ситуація була настільки загрозливою, що на Пйотрковському сеймі 1463 р. розглядалося питання про можливий обмін Поділля на частину Прусської Померанії. Проте прибічників захисту Поділля і міста Кам'янця виявилося більше, тому було прийнято рішення про викуп міста V князів та перетворення його на форпост проти агресії Османської імперії та її союзників татар. Через брак коштів для виконання рішення сейму, подільських селян зобов'язали з кожного лану землі здати на викуп одного бика. Бучацькі, отримавши замість грошей кілька сот голів худоби, передані Кам'янець уповноваженим короля Казимира Ягеллончика. Так місто стало королівським, а міщани отримали підтвердження права на самоврядування. Головним завданням стояло зміцнення фортифікаційних укріплень королівського міста. Згідно опису 1494 р. фортеця-замок з’єдналась з містом вузьким проходом, який поступово знижувався до середини, де знаходився міст. За мостом, при в'їзді до замку, побудували браму з баштою, перебували вартові. 3 північного боку була інша башта — Пільна, або Скальська, через яку йшла дорога до м. Скала. Із заходу підступи охоронялися двома баштами. З північно-західного боку замку прорили глибокий рів. Артилерія налічувала 11 гармат. Загальне ж становище міста на кінець XV ст. ревізор визначив як незадовільне. Замок виявився майже спустошеним, зруйновані укріплення, не було бойових та споживчих припасів, перекриття будинків або старе, або розбите, або відсутнє. Красномовно про це свідчить уривок із опису: «Міст польський, жовнір австрійський, черниця баварська, віра угорська, піст німецький, будівлі Скали та Кам'янця — все це нічого не варте». Історія міста характеризується постійним співіснуванням різних етнічних груп. Ще на початку XVI ст. міські землі були поділені між поляками, вірменами та українцями на частки, по 25 ланів у кожній. Окрема громада мала власний ринок, магістрат, адміністративні будинки тощо. Вірмени з'являються у Кам'янці на рубежі XII—XIII ст. У 1398 р. на кошти заможного городянина Синапа збудовано церкву Св. Ніґола, де зберігалися вірменські печатки, міські хоругви, привілеї та королівські грамоти. Польська громада заселила місто з кінця XIV ст. і розміщувалася у центрі, поступово витісняючи звідти українську. Українська (руська) громада розмістилась у північній частині міста. Руська ратуша, побудована з дерева, стояла в центрі ринку. На її печатці зображений Св. Михайло та викарбуваний напис: «Права Русского Камянца-Подольского». Починаючи з другої половини XV ст. польська верхівка міста почала поступово обмежувати права української громади, наслідками чого було зокрема вилучення у 1658 р. з-під її юрисдикції ринку та знесення ратуші. Чималою громадою міста стала єврейська, яка 15 березня 1589 р. офіційно отримала право бути під захистом польської юрисдикції. Неодноразові конфлікти із українськими міщанами призвели до того, що після повернення Кам'янця після турецької окупації до Польщі 1699 р. євреям заборонялося проживати у місті. Проте невелика громада продовжувала існувати і на кінець XVIII ст. становила 431 особу. жүктеу/скачать 0.84 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|