Лікування методом перитонеального діалізу хворих на хронічну хворобу нирок V стадії адаптована клінічна настанова, заснована на доказах



бет3/15
Дата27.05.2016
өлшемі4.85 Mb.
#97731
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15



Література:


  1. Національний реєстр хворих на хронічну хворобу нирок : 2013 рік / уклад. Н. І. Козлюк, С. С. Ніколаєнко, М. В. Кулизький ; Державна установа „Інститут нефрології НАМН України” ; гол. ред. М. О. Колесник. – К., 2013. – 158 с.

  2. Guyatt G. H. GRADE: an emerging consensus on rating quality of evidence and strength of recommendations / Guyatt G. H., [et al.]. – BMJ. – 2008. – 336 (7650):. – Р. 924-926.


ГЛОСАРІЙ ОСНОВНИХ ДЕФІНІЦІЙ ПЕРИТОНЕАЛЬНОГО ДІАЛІЗУ

Перитонеальний

діаліз (ПД)

метод НЗТ, основою якого є транспорт води та складових крові капілярів очеревини (остання виконує функцію «діалізатору») до діалізного розчину, який заливається у черевну порожнину. Існує 2 основних методи ПД: постійний амбулаторний перитонеальний діаліз (ПАПД) та автоматизований перитонеальний діаліз (АПД)

ПАПД

ПД, який проводиться хворим самостійно або за допомогою асистента, без використання циклера. Під час лікування ПАПД діалізний розчин завжди знаходиться у черевній порожнині і обмінюється 4 рази на добу, при цьому нічний цикл складає 8-10 годин (стандартна схема лікування)

АПД

ПД, який проводиться за допомогою спеціального апарату – циклеру в автоматичному режимі. Існує 3 основних варіанти АПД, які відрізняються за тривалістю діалізу протягом доби та кількістю обмінів: постійний циклер-асоційований перитонеальний діаліз (ПЦПД), нічний інтермітуючий перитонеальний діаліз (НІПД) та приливний перитонеальний діаліз (ППД)

ПЦПД

варіант АПД, який проводиться протягом ночі; апарат автоматично виконує 3-5 обмінів. Діалізний розчин ранішнього обміну залишається у черевній порожнині протягом дня до вечірнього підключення хворого до жиклеру

НІПД

варіант АПД, коли протягом ночі циклер автоматично

виконує 5-8 і більше обмінів. Вранці, перед підключенням від апарату, черевну порожнину звільняють від діалізуючого розчину і протягом дня діаліз не проводиться



ППД

варіант АПД, якщо обмінюється тільки частина діалізного розчину, близько 1 л. якого постійно знаходиться у черевній порожнині. Діаліз, таким чином, здійснюється постійно, тобто без перерв, пов’язаних з виконанням ексфузії і заповнення черевної порожнини діалізним розчином. Залежно від прескрипції ПД, протягом дня черевна порожнина може залишатися сухою або заповненою діалізатом

Перитонеальний катетер

спеціальний біосумісний катетер із силіконової гуми або поліуретану з однією або двома манжетами і отворами на дистальному кінці. ПД катетер призначений для постійного перебування у черевній порожнині та надійної інфузії й ексфузії, забезпечення герметичності черевної порожнини (додаток 2)

Магістраль

призначена для з’єднання діалізного контейнеру з катетером, імплантованим у порожнину очеревини, введення і виведення діалізних розчинів у порожнину очеревини і з неї

Діалізні розчини

збалансовані сольові розчини, які розрізняються за вмістом глюкози, кальцію, магнію і лактату

Система подвійного

Y-подібного мішка

найбільш безпечна Y-подібна система з’єднаних з контейнерами (мішками) магістралей одноразового використання. Застосовується у абсолютній більшості центрів ПД (додаток 3)

Циклер

спеціальний апарат для проведення АПД (ПЦПД, НІПД, ППД), принцип роботи якого полягає у автоматичному зважуванні, нагріванні, введенні розчинів у порожнину очеревини, виведенні діалізату і зважуванні (контроль ультрафільтрації) у відповідності із заданою прескрипцією діалізу

Перитонеальний обмін

базова процедура ПД, яка складається з дренування (ексфузії) «старого» розчину з черевної порожнини та інфузії «свіжого» розчину через Y-подібну систему, підключену до катетеру/адаптеру; середня тривалість перитонеального обміну становить 30 хвилин

Дренування (ексфузія)

кожен обмін починається з дренування ПД розчину, що залишився у черевній порожнині з попереднього циклу. Час дренування залежить від об’єму розчину та у середньому складає 20 хвилин

Заливка (інфузія)

самопливне введення перитонеального розчину до черевної порожнини через підключену систему, що зазвичай триває 10 хвилин. Фактори, що можуть призводити до збільшення часу інфузії: збільшення об’єму розчину, внутрішній діаметр катетеру, довжина катетеру та підвищений інтра-абдомінальний тиск

ПД цикл

період з моменту початку одного перитонеального обміну до початку наступного, включаючи ексфузію, інфузію та перебування діалізного розчину у черевній порожнині (dwell). Тривалість dwell залежить від клінічної ситуації та методу ПД

Діалізна прескрипція

рецепт або призначення програми діалізу конкретному хворому на основі оцінки клінічної ситуації та адекватності діалізу

Адекватність діалізу

цільовий показник ефективності діалізної прескрипції, який визначається відсутністю симптомів уремії, нутриційним статусом, прийнятною якістю життя, збереженою резидуальною функцією нирок, біохімічними маркерами крові (сечовина, креатинін, альбумін), Kt/V та кліренсом креатиніну

Адекватний діаліз

забезпечення цільової дози Kt/V≥1,7; CrCl≥50 л/тиждень

Неадекватний діаліз

Наявність ознак гіпергідратації, симптомів уремії, білково-енергетичної недостатності (БЕН), зниженням Kt/V або кліренсу креатиніну нижче цільових значень

Інфекція місця виходу катетеру

запалення місця виходу катетера з наявністю гнійних виділень та позитивних результатів культурального дослідження. Клінічними ознаками є почервоніння шкіри навколо катетеру >13 мм або у розмірі вдвічі більшому ніж діаметр катетеру, набряк, біль, гнійні або серозні виділення, формування кірки

Тунельна інфекція

інфекція підшкірного тунелю між двома муфтами ПД катетеру (зазвичай за рахунок внутрішньої муфти). Діагностика вимагає ультразвукового дослідження та/або комп’ютерної томографії

ПД-перитоніт

ускладнення, що характеризується запальною реакцією очеревини на мікробне забруднення черевної порожнини або інші чинники. Перитоніт є головним ускладненням ПД, яке може викликати зниження адекватності діалізу або необхідність видалення

перитонеального катетеру і переведення хворих на лікування гемодіалізом (ГД)



Простий перитоніт

швидке зменшення симптомів після початку терапії та повне їх зникнення протягом 2-3 днів. Будь-яка пролонгація симптомів є показником ускладненого перебігу або неадекватного підбору антибіотикотерапії.

Рефрактерний перитоніт

ПД- асоційований перитоніт, що не піддається лікуванню (відсутність клінічного покращення) протягом 3-5 днів.

Рецидивуючий перитоніт

повторна поява симптомів перитоніту з визначенням того самого збудника після підтвердженої його ерадикації або збільшення кількості поліморфоядерних лейкоцитів у діалізаті після їх зниження. Рецидив відображає або неадекватне лікування, або формування абсцесу у порожнині очеревини

Зворотній перитоніт

повторна поява симптомів перитоніту протягом 4 тижнів з визначенням того ж самого збудника після завершення терапії та підтвердження його ерадикації. Свідчить про неадекватну терапію або присутність вогнища інфекції (запалення місця виходу катетера, тунельна інфекція). Частіше за все обумовлений

S. epidermidis або грам-негативними мікроорганізмами.

КЛЮЧОВІ ПОЛОЖЕННЯ НАСТАНОВИ


РОЗДІЛ І.

ОЦІНКА ФУНКЦІЇ НИРОК; КОЛИ ЗВЕРТАТИСЬ ДО НЕФРОЛОГА ТА КОЛИ ПОЧИНАТИ ДІАЛІЗ
Рекомендація І.1

(European Best Practice Guidelines for Peritoneal Dialysis, 2005)

Пацієнтам з хронічною хворобою нирок (ХХН) слід звертатись до нефролога з метою уточнення функції нирок, об’єму терапії і дієтичних рекомендацій, якщо рівень креатиніну плазми у двох послідовних вимірах перевищує 150 мкмоль/л (1,7 мг/дл) у чоловіків і 120 мкмоль/л (1,4 мг/дл) у жінок, або виявляється протеїнурія.



(Рівень доказовості С)

Обґрунтування до рекомендації І.1: Настанова І.1 базується на дослідженнях, які продемонстрували, що пізнє звернення пацієнтів з ХХН до нефролога асоціюється з високою летальністю та коморбідністю. Це є підставою для надання порогових значень креатиніну у даній рекомендації. Нефролог повинен прийняти рішення щодо тактики подальшого обстеження та лікування. Дообстеження має включати уточнення рівнів швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ) та креатиніну плазми. Враховуючи отримані результати, нефролог має прийняти рішення щодо необхідності початку лікування нирковою замісною терапією (НЗТ) або подальшого симптоматичного лікування та спостереження.
Коментар робочої групи до рекомендації І.1: Концентрацію креатиніну плазми зазвичай використовують для оцінки ШКФ. Результати можуть виявитися недостовірними, оскільки рівень креатиніну плазми залежить не тільки від ШКФ, але й від м'язової маси, яка варіює з віком, статтю, вагою, расою, харчовим статусом, фізичною активністю і нозологічною основою ХХН. У разі параплегії або захворювання м'язової тканини, рівень концентрації креатиніну знижується через зменшення м'язової маси. Пацієнти, що страждають на цироз печінки, поряд зі зменшенням м'язової маси, на додаток мають зниження здатності до продукції креатиніну. І, навпаки, високе споживання білку здатне збільшити продукцію креатиніну на 10%, а вживання великої кількості м'яса підвищує концентрацію креатиніну плазми через абсорбцію креатинін у кишечнику. Більше того, виражене зниження ШКФ може відбуватися ще до того, як це відобразиться на концентрації плазмового креатиніну у вигляді перевищення верхньої межі діапазону нормальних його значень. Це обумовлено чотирма причинами:

  • швидкість генерації креатиніну знижується у міру прогресування хвороби нирок;

  • залежність між ШКФ і креатиніном плазми експонентна;

  • зростання рівня креатиніну у межах діапазону норми;

  • канальцева секреція креатиніну стає більш значущою у міру зниження функції нирок.

Таким чином, перевищення креатиніну понад 150 мкмоль/мл зазвичай свідчить про значне зниження ШКФ та потребує своєчасної консультації нефролога.
Рекомендація І.2.

(European Best Practice Guidelines for Peritoneal Dialysis, 2005)

Не можна оцінювати функцію нирок лише за рівнем креатиніну або сечовини крові, ці показники слід включати до розрахунку ШКФ.



(Рівень доказовості B)

Рекомендація І.3

(European Best Practice Guidelines for Peritoneal Dialysis, 2005)

Основним методом розрахунку ШКФ за умов ХХН ІV-V ст. є визначення

ШКФ за кліренсом сечовини та креатиніну. Останній краще обраховувати із добової сечі та співвідносити до площі поверхні тіла (1,73 м²) (додаток 1).

(Рівень доказовості B)

Рекомендація І.4

(KDIGO Clinical Practice Guidelines for Chronic Kidney Disease, 2012)

У амбулаторній (загальній) клінічній практиці для первинної оцінки ШКФ доцільно застосовувати її значення, отримане на підставі розрахункових формул ШКФ, що включають стать, вік пацієнта і концентрацію креатиніну в сироватці крові.



(Рівень доказовості А)

Рекомендація І.5

(KDIGO Clinical Practice Guidelines for Chronic Kidney Disease, 2012)

За необхідності застосування кліренсового методу для точного розрахунку ШКФ, дослідження доцільно проводити в умовах стаціонару, особливо коли значення ШКФ впливатиме на прийняття рішення щодо метод лікування та його об’єм.



(Рівень доказовості В)

Рекомендація І.6

(KDIGO Clinical Practice Guidelines for Chronic Kidney Disease, 2012)

Для підтвердження значення ШКФ можна використовувати показники цистатину C або кліренсові вимірювання, оскільки розрахунок, що базується на вимірюванні сироваткового креатиніну, є менш точним.



(Рівень доказовості В)

Рекомендація І.7

(KDIGO Clinical Practice Guidelines for Chronic Kidney Disease, 2012)

Для розрахунку ШКФ рекомендовано використовувати формули із застосуванням сироваткового креатиніну.



(Рівень доказовості В)

Обґрунтування до рекомендації І.7: З початку 70-х років минулого сторіччя здійснюються спроби розробити формулу, яка б дозволила, маючи рівень креатиніну сироватки крові і кілька додаткових показників, що впливають на його утворення в організмі, отримати розрахункову ШКФ, найбільш близьку за значенням до істинної, виміряної за кліренсом інуліну або іншими точними методами.

На сьогодні не існує методу дослідження ШКФ, бездоганного з точки зору точності, доступності і зручності використання. Численні різноманітні методи оцінювання ШКФ зіставлялися із «золотим стандартом» вимірювання ШКФ. Найбільш точні методи вимірювання, окрім кліренсу інуліну, вимагають застосування радіоізотопів із синхронізованим у часі забором проб крові та сечі. Вимірювання ШКФ такими методами у рутинній клінічній практиці є нереальним та не позбавлені технічних проблем. По-перше, неточний збір сечі при довільному сечовипусканні призводить до помилкового розрахунку ШКФ при вимірюванні ниркового кліренсу. По-друге, при розрахунку кліренсу плазми показник ШКФ підвищується через екстраренальний кліренс радіоізотопів. Технічна складність і трудомісткість, необхідність введення чужорідної речовини в кров та висока вартість обмежують застосування кліренсових методів оцінки функції нирок (за кліренсом екзогенних речовин: інуліну, 51 Cr-ЕДТА (етилендіамінтетраоцетова кислота), 99mДTПО (діетилентриамінпентаоцетова кислота), 125I-йоталамата або іогексолу, які вводяться в кров). На даний час вони використовуються у наукових дослідженнях, а також у клінічних ситуаціях, коли необхідно максимально точно визначити ШКФ.

У клінічній нефрологічній практиці часто використовується 24-х годинний кліренс ендогенного креатиніну. Але, як вже зазначалося, креатинін не тільки фільтрується, але й секретується у проксимальних канальцях. Тому кліренс ендогенного креатиніну завищує ШКФ. При нормальній функції нирок канальцева секреція становить 10-40 % від ШКФ, але при ШКФ ~ 40 мл/хв/1,73 м2 канальцева секреція може перевищувати клубочкову фільтрацію. Точність вимірювання ШКФ за кліренсом креатиніну можна підвищити, заблокувавши канальцеву секрецію, наприклад, циметидином, або використовуючи середнє значення між кліренсом креатиніну і сечовини. Високі дози циметидину підвищували точність оцінки ШКФ за кліренсом креатиніну у здорових добровольців, у пацієнтів на ХХН, у реципієнтів ниркового алотрансплантата та у пацієнтів, які лікуються постійним амбулаторним перитонеальним діалізом (ПАПД). Профільтрована сечовина частково реабсорбується у збірних трубочках. Отже, нирковий кліренс сечовини занижуватиме оцінку ШКФ. Середнє значення між кліренсом сечовини і креатиніном дає об’єктивну оцінку ШКФ у пацієнтів з нирковою недостатністю і тому використовувалось у дослідженнях, які вивчали внесок залишкової ШКФ в адекватності діалізного лікування. Стандартизація ШКФ за площею поверхні тіла є загальноприйнятою практикою.

Отже, у хворих на ХХН у разі прогресуванням ниркової недостатності слід вимірювати загальний тижневий нирковий кліренс сечовини (rKturea), стандартизований за об’ємом її розподілення (V), тобто, rKt/Vurea. Це не означає необхідність збору сечі протягом тижня. Добовий збір, помножується на сім і видається прийнятним до реальних показників. rЗнання Kt/Vurea особливо важливо, коли ШКФ падає нижче 25-50 мл/хв – час, коли зазвичай спостерігається спонтанне зменшення споживання білка.


Коментар робочої групи до рекомендацій І.2-І.7: Робоча група вважає за доцільне зауважити, що точність усіх вимірів ШКФ, заснованих на дослідженні сечі, залежить від точності збору аналізу. Невірні результати можуть бути пов'язані з неповним спорожненням сечового міхура перед початком збору сечі, неповним збором сечі за увесь період і відхиленнями у тривалості збору. Теоретично помилки можна мінімізувати, якщо ретельно проінструктувати хворого і повторити збір двічі.

Для того, щоб уникнути цих труднощів на практиці, розроблені формули для оцінки ШКФ або кліренсу креатиніну за рівнями креатиніну плазми, маси тіла, віком і статтю. Перша така формула була розроблена Кокрофтом та Гаултом [Cockcroft DW, Gault MH, 1976] і до теперішнього часу широко використовується. Але зазначимо, що вона завищує ШКФ при низьких його значеннях. Так, при ШКФ < 10-15 мл/хв формула Кокрофта-Гаулта не застосовується:

ШКФ= 140 – Вік (роки) х Маса тіла (кг) х 0,85 (для жінок)

0,814 х Креатинін сироватки (мкмоль/л)
З тих пір було розроблено безліч нових формул, які оцінюють кліренс креатиніну або ШКФ. Ці формули були отримані або на підставі множинного регресійного аналізу, або репрезентували модифікації формули Cockcroft і Gault з блокуванням канальцевої секреції креатиніну циметидином. Останньою із створених формул є формула з дослідження MDRD (Modification of Diet in Renal Disease) [Levey AS et oll., 1999]. Окрім демографічних даних вона включає в себе також сечовину і альбумін плазми.

Формула MDRD:

ШКФ = 170 х (Cr сир. х 0,0113)-0,999 х· Вік (роки) -0,176 х (Ur сир. х 2,8)-0,17 х Alb сир. х 0,762 (для жінок),

де Cr сир. – рівень креатиніну сироватки крові, мкмоль/л; Ur сир. – рівень сечовини сироватки крові ммоль/л; Alb сир. – рівень альбуміну сироватки, г/дл.

Точність і прецизійність її вище, ніж у формулі Cockcroft і Gault, що підтверджено широким діапазоном вимірювань ШКФ. Однак не здійснювалось окремого оцінювання щодо занизьких значень ШКФ. Необхідно також відзначити, що валідизація здійснювалась на чорношкірому та білому населенні США. Тому не зрозуміло, наскільки адекватно формула MDRD буде розраховувати ШКФ у азіатській та інших расових групах.

У 2009-2011 рр.. тією ж групою дослідників було розроблено найбільш універсальний і точний метод розрахунку ШКФ, що працює на будь-якій стадії ХХН і у представників усіх рас – формула CKD-EPI (табл. 4).
Таблиця 4

CKD-EPI, 2009 р., модифікація 2011 р.

Раса

Стать

SCr*, мг/

100 мл**

Формула

Темношкірі

Жіноча

0,7




Темношкірі

Жіноча

>0,7




Темношкірі

Чоловіча

0,9




Темношкірі

Чоловіча

>0,9



Азіати

Жіноча

0,7




Азіати

Жіноча

>0,7




Азіати

Чоловіча

0,9



Азіати

Чоловіча

>0,9




Іспаноамериканці та індіанці

Жіноча

0,7




Іспаноамериканці та індіанці

Жіноча

>0,7




Іспаноамериканці та індіанці

Чоловіча

0,9




Іспаноамериканці та індіанці

Чоловіча

>0,9




Білі та інші

Жіноча

0,7




Білі та інші

Жіноча

>0,7




Білі та інші

Чоловіча

0,9




Білі та інші

Чоловіча

>0,9




Примітки: SCr – концентрація креатиніну в сироватці крові.

** SCr, мг/100 мл = (SCr, мкмоль/л)×0,0113

Отримані дані дозволяють рекомендувати CKD-EPI – метод оцінки ШКФ як найбільш оптимальний для амбулаторної клінічної практики на даний час. За застосування CKD-EPI не існує необхідності у додатковій стандартизації на поверхню тіла, як при використанні формули MDRD. Для зручності користування формулою розроблено комп'ютерні програми і номограми. З метою широкого впровадження розрахункових методів оцінки функції нирок рекомендується, щоб кожне визначення рівня креатиніну сироватки у біохімічній лабораторії супроводжувалося розрахунком ШКФ за рівнянням CKD-EPI, які повинні бути закладені у програмне забезпечення лабораторії. У бланку лабораторії, окрім рівня креатиніну сироватки, повинен обов'язково зазначатися рівень ШКФ, розрахований за формулою CKD-EPI для даного хворого.

Потрібний варіант розрахунку ШКФ обирається залежно від раси, статі та рівня креатиніну сироватки крові пацієнта. Розробникам вдалося подолати обидва недоліки формул: впливу відмінностей у м'язовій масі осіб різного віку та статі і помилку, пов'язану з активацією канальцевої секреції креатиніну на кінцевих стадіях ХХН. Формула створена на підставі бази даних, що включає 8254 хворих. Її точність була перевірена на 4014 пацієнтах із США та Європи і 1022 хворих Китаю, Японії і Південної Африки (у японців та південноафриканців вона давала значну похибку). Рівняння CKD-EPI визнане найбільш універсальним і точним з усіх розрахункових формул, які використовуються на сьогодні.

Робоча група констатує, що на сьогодні у медичній практиці найбільш бездоганним методом розрахунку ШКФ, з точки зору універсальності і точності, є метод CKD-EPI, який витісняє застарілі формули MDRD і Cockcroft і Gault. Але застосування розрахункових методів оцінки ШКФ є некоректним за наступних умов:

  • нестандартні розміри тіла (пацієнти з ампутованими кінцівками, бодібілдери);

  • виражене виснаження або ожиріння (ІМТ <15 і> 40 кг / м 2);

  • вагітність;

  • захворювання скелетної мускулатури (міодистрофії);

  • параплегії і квадриплегії;

  • вегетаріанська дієта;

  • швидке зниження функції нирок (гострий і швидко прогресуючий гломерулонефрит, гостре пошкодження нирок);

  • необхідність призначення токсичних препаратів, які виводяться нирками (наприклад, при проведенні хіміотерапії) – для визначення безпечної дози;

  • необхідність вирішення питання щодо ініціації НЗТ;

  • нирковий алотрансплантат.

За таких обставин необхідно вжити, як мінімум, стандартний вимір кліренсу ендогенного креатиніну (пробу Реберга-Тарєєва) або інший кліренсовий метод (табл. 5).
Таблиця 5

Порівняльна характеристика методів оцінки ШКФ


Метод визначення ШКФ

Технічні особливості

Переваги

Обмеження

Область застосування

За кліренсом

екзогенних

речовин (інуліну,

гломерулотропних радіофармацевтичних препаратів та інше)

В кров вводиться речовина,що має наступні властивості: повністю виводиться шляхом клубочкової фільтрації, при цьому не реабсорбується, не секретується і не руйнується у нирках і сечових шляхах. Через певний проміжок часу досліджується концентрація даної речовини у крові пацієнта і в об'ємі сечі, зібраній за цей час (або визначається тільки концентрація речовини в плазмі крові через певний проміжок часу), на підставі чого розраховується кліренс. Проводиться стандартизація на поверхню тіла

Висока точність

Коштовні, технічно складні та інвазивні дослідження, потребують введення в організм чужорідних речовин

Необхідність особливо точного вимірювання ШКФ (наприклад, прогнозування початку діалізу, у потенційних донорів, при підборі доз хіміопрепаратів, наукові дослідження

За кліренсом

креатиніну (проба

Реберга-Тарєєва)

Визначається концентрація креатиніну в сироватці крові пацієнта і пробі сечі, зібраної напередодні за добу. На підставі концентрацій креатиніну, об'єму сечі і часу дослідження (24 год = 1440 хв) розраховується кліренс креатиніну. Проводиться стандартизація на площу поверхні тіла

Прийнятна точність.

Може застосовуватися у людей з нестандартними м’язовою масою та швидкістю надходження креатиніну у кров

Вимагається збір добової сечі. Можливі похибки внаслідок неправильного збору та вимірювання її об'єму. У пацієнтів з ХХН ІІІ-У ст. може завищувати значення ШКФ

Обстеження стаціонарних хворих. Уточнення результатів, отриманих за допомогою формул, для вирішення принципових лікувально-діагностичних і експертних питань. Використання у випадках, коли формули незастосовні

Розрахунок за формулами

Визначається концентрація

креатиніну в сироватці крові.

На підставі її значення з

урахуванням статі та віку пацієнта за спеціальними формулами (MDRD або

CKD-EPI) розраховується

рівень ШКФ. при використанні формули Кокрофта-Гаулта

необхідна додаткова

стандартизація на поверхню тіла, більш сучасні формули цього не вимагають

Не вимагають збору добової сечі і виключають можливі пов'язані з ним помилки. Враховують посилення канальцевої секреції креатиніну у пацієнтів з ХХН, запобігаючи завищення значення ШКФ. Формули враховують антропометричні, гендерні та вікові особливості, що впливають на кінетику креатиніну

У ряді ситуацій недостатньо точні і не

рекомендуються до застосуванню у людей з нестандартними розмірами тіла і м’язовою масою

Скринінг ХХН, амбулаторні обстеження

пацієнтів з ХХН і умовно здорового населення. Динамічний контроль амбулаторних і стаціонарних пацієнтів


На закінчення підсумуємо, що у повсякденній нефрологічній практиці кращим методом розрахунку ШКФ є визначення середнього значення кліренсу сечовини і креатиніну. За неможливості збору сечі можна використовувати формули, засновані на визначенні концентрації креатиніну у плазмі. Формули Cockcroft і Gault після застосування циметидину та MDRD дають добрі результати, але метод CKD-EPI є найточнішим.

Рекомендація І.8

(UK renal association, Рeritoneal dialysis, 2010)

Ми рекомендуємо, що більшість пацієнтів на ХХН ІІІ ст. (ШКФ <30мл/хв/1,73м2 ) або хворі зі швидким погіршенням функції нирок повинні бути направлені на консультацію до нефролога.



(Рівень доказовості В)

Рекомендація І.9

(UK renal association, Рeritoneal dialysis, 2010)

Ми вважаємо, що пацієнти повинні бути направлені на консультацію нефролога принаймні за рік, ніж вони потребуватимуть НЗТ.



(Рівень доказовості В)
Рекомендація І.10

(European Best Practice Guidelines for Peritoneal Dialysis, 2005)

За досягнення рівня ШКФ 15 мл/хв/1,73 м2, необхідно забезпечити щомісячне спостереження за пацієнтом, звертаючи особливу увагу на контроль артеріальної гіпертензії, гіпергідратації, біохімічних відхилень, корекцію білково-енергетичної недостатності. Слід спланувати створення діалізного доступу.



(Рівень доказовості С)

Рекомендація І.11

(European Best Practice Guidelines for Peritoneal Dialysis, 2005)

Консервативне лікування має за мету уповільнення прогресування ниркової недостатності, зниження протеїнурії, ретельний контроль артеріального тиску, запобігання гіпергідратації, корекцію анемії, ниркової остеодистрофії, метаболічного ацидозу.

У хворих на цукровий діабет слід ретельно контролювати рівень глікемії.

Необхідно заздалегідь проводити вакцинацію проти гепатиту В та регулярно контролювати її ефективність.



Слід завчасно обговорювати з пацієнтом різні варіанти замісної ниркової терапії.

(Рівень доказовості С)

Обґрунтування до рекомендації І.11: Рутинний лабораторний контроль ШКФ, допомагає виявити пацієнтів на ХХН та сприяє своєчасному зверненню до нефролога. Аналіз ретроспективних і вибіркових контрольованих досліджень протягом останніх 25 років засвідчив негативні наслідки пізнього звернення до нефролога. До них належать відсутність адекватного втручання з метою уповільнення прогресування ниркової недостатності, висока морбідність та смертність, низька якість життя у подальшому на діалізній терапії, упущена можливість отримати переваги трансплантації нирки, а для деяких пацієнтів, неадекватне лікування діалізом, коли було обране консервативне лікування інформованим пацієнтом. Тим не менш, Великобританський посібник NICE з хронічних захворювань нирок, 2008 року видавництва, не виявив жодних доказів щодо оптимальних строків направлення пацієнтів з ХХН до нефролога. Але група авторів дійсно рекомендувала направляти усіх пацієнтів на ХХН ІV-V ст. або пацієнтів із швидким погіршенням функції нирок (визначається як зниження ШКФ > 5мл/хв/1,73м2 > за рік або >10мл/хв/1,73м2 за 5 років). Своєчасне направлення надає можливість планувати НЗТ або консервативне лікування.

Хоча принцип раннього направлення для підготовки до НЗТ є добре прийнятим, але не завжди легко реалізується у клінічній практиці. Темпи зниження ШКФ важко передбачити навіть за допомогою серійних вимірів та екстраполяції даних за графіком часової залежності, тому що деякі пацієнти залишаються стабільними протягом багатьох років. Не з’ясованим є і оптимальний термін, що дозволяє здійснити належну підготовку хворих до НЗТ. Багато досліджень використовували 3 або 4 місячні терміни, з метою визначити результатів пізнього звернення, але на практиці це може зайняти більше року, щоб повністю підготувати хворого до НЗТ.

Пацієнти з ХХН зі ШКФ<30 мл/хв зазвичай схильні до прогресування ниркової недостатності до термінальної стадії незалежно від основного захворювання.

Прогресування можна уповільнити низкою заходів, що включають суворий контроль артеріального тиску, застосування певних препаратів, наприклад, інгібіторів ангіотензин-перетворюючого ферменту (іАПФ) або блокаторів рецепторів ангіотензину (БРА). У хворих на цукровий діабет надзвичайно важливим є суворий контроль глікемії. Може знадобитися і специфічне лікування основного захворювання нирок, як то реваскуляризація у пацієнтів з патологією ниркових судин. Прискорене прогресування ХХН може бути пов’язаним, також, з гіперліпідемією та/або палінням.

Поряд зі спробами уповільнити прогресування до термінальних стадій ХХН, лікування пацієнтів має бути спрямоване на запобігання інших ускладнень, таких як анемія, гіпергідратація, гіпертензія і гіпертрофія лівого шлуночка, порушення фосфорно-кальцієвого обміну, білково-енергетичної недостатності (БЕН), ліпідних порушень, тощо. Крім того, слід провести вакцинацію проти гепатиту В.

Окрім лікувальних заходів слід обговорити з пацієнтом і членами його родини різні варіанти НЗТ (Розділ ІII. Вибір модальності НЗТ, показання та протипоказання до застосування ПД).
Коментар робочої групи до рекомендації І.8-І.11: Очевидно, що усі специфічні заходи повинні призначатися нефрологом, який має спеціалізовану підготовку з усіх напрямків нефрології, у тому числі й НЗТ. Частоту спостереження слід збільшити до щомісячного за умов зниження ШКФ до 15 мл/хв/1,73 м2 через загрозу розвитку симптомів уремії і отримання у подальшому незадовільних результатів лікування. Створення діалізного доступу слід планувати саме у цей період.
Рекомендація І.12

(NKF-KDOQI PD Adequacy guidelines for 2006)

У пацієнтів з ХХН V ст. (ШКФ < 15 мл/хв/1,73м2) нефролог повинен враховувати переваги та ризики початку НЗТ. Певні клінічні стани та/або ускладнення можуть прискорити початок НЗТ.



(Рівень доказовості B)
Рекомендація І.13

(European Best Practice Guidelines for Peritoneal Dialysis, 2005)

Діалізну терапію слід розпочинати за наступних умов:

  • поява ознак уремії (нудота, блювання, анорексія і т.п.),

  • неконтрольована артеріальна гіпертензія та/або гіпергідратація,

  • зниження маси тіла або наявність ознак білково-енергетичної недостатності (БЕН).

У будь-якому випадку діаліз слід починати до зниження ШКФ < 6 мл/хв/1,73 м2.

(Рівень доказовості С)

Рекомендація І.14

(European Best Practice Guidelines for Peritoneal Dialysis, 2005)

З метою запобігання пізнього початку діалізу (ШКФ < 6 мл/хв/1,73 м2), питання про його необхідність слід вирішувати коли ШКФ становить 8-10 мл/хв/1,73 м2. Хворим на цукровий діабет діаліз може бути розпочатий раніше.



(Рівень доказовості С)

Рекомендація І.15

(NKF-KDOQI PD Adequacy guidelines for 2006)

За винятком певних станів, діаліз слід починати, якщо тижневий Kt/Vurea знижується < 2,0. Станами, що дозволяють відтермінувати початок діалізу, незважаючи на зменшення ниркового тижневого Kt/V urea < 2,0, є:



  • стабільна вага тіла або збільшення ваги тіла за відсутності набряків;

  • нормальні параметри стану харчування;

  • стандартизований показник білкового еквіваленту виведення азоту (стБВА) > 0,8 г/кг/д (додаток 11);

  • повна відсутність клінічних ознак та симптомів уремії.

Тижневий Kt/Vurea=2,0 приблизно відповідає нирковому кліренсу сечовини у 7 мл/хв і нирковому кліренсу креатиніну від 9 до 14 мл/хв/1,73 м2. Кліренс сечовини повинен бути стандартизований до загального об’єму рідини тіла (V), а кліренс креатиніну – співвіднесений до 1,73 м2 площі поверхні тіла (ППТ). ШКФ, розрахована як середнє арифметичне кліренсів сечовини і креатиніну, при Kt/Vurea = 2,0 відповідає 10,5 мл/хв./1,73 м2.

(Рівень доказовості D)

Рекомендація І.16

(NKF-KDOQI PD Adequacy guidelines for 2006)

Відомо, що адекватно доповнена низькобілкова дієта, яка ретельно моніторується, може сповільнити прогресування ниркової недостатності за певних умов. При правильному застосуванні така дієта не призводить до втрати сухої маси тіла або інших проявів БЕН. Однак прогресування ХНН пов'язано зі спонтанною анорексією і розвитком БЕН. За цих обставин і за умов відсутності супутніх причин анорексії, й крім того, після отримання безуспішних результатів впровадження дієтичних заходів, призначених професійним дієтологом, слід розпочинати діаліз при спонтанному падінні стБВА [nPNA] нижче за 0,8 г/кг/день.



(Рівень доказовості D)

Обґрунтування до рекомендації І.16: Настанова І.4. розглядає суперечливе питання ініціації діалізу, оскільки дана проблема робить вагомий внесок в стиль життя пацієнта та залежить від можливостей діалізного центру і вартості лікування.

Оптимальний час ініціації НЗТ пацієнтам з ХХН запобігає виникненню серйозних уремічних ускладнень, включаючи мальнутрицію, гіпергідратацію, підвищений ризик кровотеч, серозити, депресію, когнітивні порушення, периферичну поліневропатію, безпліддя і підвищену схильність до інфікування. Тим не менш, усі модальності НЗТ передбачають важливі переваги та недоліки. У міру того як зменшується ШКФ, пацієнти і лікарі повинні зважити на безліч ризиків та переваг. Прийняття рішення щодо вибору НЗТ є більш складною задачею для похилих й виснажених уремічною інтоксикацією та пов’язаними з нею ускладненнями пацієнтів. У деяких випадках соціальні та психологічні фактори можуть перешкоджати завчасній ініціації діалізної терапії та інколи призводять до занадто пізнього початку. Рішення щодо ініціації діалізної терапії цілком залежить від якості інформування хворих, яке дійсно відноситься до виду клінічного мистецтва.

Рекомендації DOQI, засновані на думці експертів, пропонують починати діаліз, коли тижневе ниркове Kt/Vurea знижується до 2,0, при цьому станами, що дозволяють відтермінувати початок діалізу, є: стабільна вага тіла або збільшення ваги тіла за відсутності набряків; нормальні параметри стану харчування; стандартизований показник білкового еквіваленту виведення азоту (БВА) >0,8 г/кг/д; повна відсутність клінічних ознак та симптомів уремії. Тижневий нирковий Kt/Vurea 2,0 приблизно відповідає ШКФ в 10 мл/хв/1,73 м2. Зазначені рекомендації за необхідності були засновані на думці експертів, оскільки не виконувались будь-які рандомізовані контрольовані дослідження, присвячені вивченню даного питання. Такі дослідження вкрай важко провести, оскільки практично неможливо здійснити неупереджений розподіл пацієнтів по групах. Отже, необхідно використовувати результати обсерваційних досліджень. Bonomini et al. повідомили, що у хворих, які почали діаліз при залишковому нирковому кліренсі креатиніну < 5 мл/хв, були гірші довготривалі результати лікування, ніж у хворих, яким ініціювали діаліз у зростаючій дозі з середнім залишковим кліренсом креатиніну в 11 мл/хв. Це дозволило зробити висновки, що ранній початок діалізу асоціюється з меншою летальністю і морбідностью. Слід зазначити, що контрольна група в зазначеному дослідженні, отримувала лікування низькобілковою дієтою щонайменше протягом 2 років, при цьому інформації щодо принципу селекції пацієнтів в групу «раннього старту» представлено не було. І в ряді інших досліджень не було проведено розподілу між пацієнтами, які пізно звернулися до нефролога, що призвело до «пізнього старту» діалізної терапії відповідно дефініції, і тими, хто звернувся своєчасно, але діаліз був розпочатий запізно. Крім того, не враховувався «lead-time bias» – проміжок часу в перебігу захворювання між скринінговим його виявленням і розгорнутою клінічною картиною та діагностикою на основі традиційних критеріїв. У зв’язку з цим, спостережувана пролонгація виживання могла бути обумовлена лише більш ранньою реєстрацією пацієнтів, які розпочали діаліз в більш ранній стадії захворювання.

USRDS повідомляє, що, принаймні, 40% прийнятих на ПД в 1996 році хворих почали діаліз після тривалих місяців нудоти і блювання. Визначення БВА з ниркової кінетики азоту сечовини дозволяє отримати інформацію щодо кількості споживаного білку. БЕН часто розвивається слідом за тривалим обмеженням споживання білків, якщо не забезпечується адекватне підвищення калорійності. Вимірювання БВА може допомогти в діагностиці БЕН. БЕН в дебюті діалізної терапії, робить негативний вплив на виживання. Таким чином, моніторинг нутриційних показників у переддіалізних хворих надає можливість раннього розпізнавання порушень та здійснення відповідних заходів втручання щодо попередження подальшого погіршення параметрів харчування. Початок діалізу може стати одним із таких заходів, коли інші причини БЕН, окрім уремії, виключені.



Добре контрольовані когортні дослідження є альтернативою, коли недоступні рандомізовані дослідження. NECOSAD – Netherlands Cooperative Study on the Adequacy of Dialysis – проспективне когортне дослідження, в якому нові діалізні пацієнти включалися в момент ініціації діалізної терапії і регулярно спостерігалися в подальшому. У цьому дослідженні було виконано порівняння між пацієнтами, діаліз яким ініційовано своєчасно відповідно до рекомендацій DOQI, і пацієнтами, з «пізнім стартом». Виявилося, що середнє розходження в тривалості виживання між двома групами протягом перших трьох років спостереження від початку діалізу склало 2,5 місяці із 95 % достовірним інтервалом 1,1 – 4,0 місяця. На підставі літературних даних визначено, що зазначений вище час латентного періоду («lead time bias») може коливатись від 4,1 до 8,3 місяців. Отже, очевидна вища виживаність пацієнтів за рахунок «раннього старту» імовірно обумовлена ​​ефектом зсуву латентного періоду. Ці результати підтверджені у великому ретроспективному аналізі, проведеному у Шотландії, де було оцінено значення зміщення латентного періоду.
Коментар робочої групи до рекомендації І.12-І.16: Робоча група зазначає, що уремічні симптоми можуть з'явитися за рівня ШКФ, нижчого за 15 мл/хв/1,73 м2. Отже, рекомендація заснована, головним чином, на клінічних критеріях. Коли ШКФ знижується < 15 мл/хв/1,73 м2 слід планувати створення діалізного доступу і починати діаліз у будь-який момент, коли з'являться ознаки уремії, погіршення нутріційного статусу або коли унеможливлюється контроль артеріального тиску або гіпрегідратації. Своєчасна постановка перитонеального катетеру виключить необхідність проведення тимчасового гемодіалізу на центральному венозному катетері. З метою запобігання занадто пізнього початку діалізної терапії рекомендовано поріг у 6 мл/хв/1,73 м2. Для того, щоб виключити старт діалізу на рівні меншому за 6 мл/хв/1,73 м2, слід розглянути питання про його початок при рівні ШКФ 8-10 мл/хв/1,73 м2.

Ми рекомендуємо щоквартально вимірювати стБВА (з добового збору сечі) хворим з прогресуючою нирковою недостатністю після того, як ШКФ знизиться ˂25 мл/хв. При значенні стБВА нижче 0,8 г/кг/день, слід наполегливо здійснити нутріційну підтримку. Деяким хворим може бути рекомендовано підтримувати споживання білків нижче 0,8 г/кг/день, обов'язкова калорійність їжі не менше 35 ккал/кг/день. Однак, супутні стани, такі як гастропарез, інфекції, ацидоз або депресія слід завчасно виявляти і проводити лікування. На цій стадії до лікування хворого у діалізному центрі, в ідеалі, повинен бути залучений кваліфікований дієтолог. Якщо, будь-які заходи не приводять до стабілізації стБВА на рівні 0,8 г/кг та/або вище, слід починати діаліз і поступово збільшувати його дозу, доки не буде досягнутий задовільний рівень стБВА. Рекомендація щодо використання критерію стБВА для прийняття рішення про ініціацію діалізної терапії не означає, що слід ігнорувати більш широкий погляд на нутріціоний статус. Навпаки, наявність таких симптомів як анорексія, втрата ваги, блювота, нудота, зниження споживання білків і калорій, маси тіла (сухої) за даними кінетики креатиніну повинна схиляти клініциста на користь необхідності діалізу, у тому числі, й погіршення суб'єктивної глобальної оцінки (СДО) нутріціоного статусу та зниження концентрації сироваткового альбуміну, тощо. Робоча група пропонує алгоритм ініціації діалізу.
Алгоритм ініціації діалізної терапії у хворих на ХХН V


ШКФ ≤ 15 мл/хв




Вимір стБВА розрахунок Kt/Vurea

прямая со стрелкой 6

Спонтанне зниження стБВА ˂0,8 г/кг/день
прямая соединительная линия 7 прямая соединительная линия 8 прямая со стрелкой 9 прямая со стрелкой 10

стБВА ˃0,8 г/кг/день

продовжувати спостереження


прямая со стрелкой 11прямая соединительная линия 12



Консультація дієтолога. Оцінка споживання білків та калорій

Білкові добавки


прямая соединительная линия 14прямая со стрелкой 16
Повторити визначення стБВА і споживання білку з дієтою


прямая соединительная линия 18прямая соединительная линия 19прямая со стрелкой 20прямая со стрелкой 21

Спонтанне зниження стБВА ˂ 0,8 г/кг/день

стБВА ˃ 0,8 г/кг/день


прямая со стрелкой 25
Розрахувати тижневий Krt/Vurea


прямая со стрелкой 24
Kt/Vurea ˃ 2,0


прямая со стрелкой 29прямая со стрелкой 30
Kt/Vurea ˂ 2,0


Повторна консультація дієтолога

прямая со стрелкой 43


прямая соединительная линия 33прямая соединительная линия 34прямая со стрелкой 37прямая со стрелкой 38



Спонтанне зниження стБВА ˂ 0,8 г/кг/день –

Починайте діаліз

стБВА ˃ 0,8 г/кг/день

Контролюйте Krt/Vurea



прямая со стрелкой 41

Kt/Vurea ˂ 2,0


Початок діалізу

прямая со стрелкой 46
Література:

  1. Canadian Society of Nephrology. Guidelines for the management of chronic kidney disease. – CMAJ. – 2008. – 18. – 179(11). – p. – 1154-62.

  2. Clinical Practice Guidelines Peritoneal Dialysis. – UK Renal Association, 5th Edition, 2009-2012.

  3. Covic A. Educating end-stage renal disease patients on dialysis modality selection: a clinical advice from the European Renal Best Practice (ERBP) Advisory Board / Covic A, Bammens B, Lobbedez T, [et al.] // NDT Plus. - 2010. – 3. – p. – 225-233.

  4. EBPG guideline on dialysis strategies. – Nephrol. Dial. Transplant. – 2007. – 22(suppl 2). – p. – 115-1121.

  5. European Best Practice Guidelines for Peritoneal Dialysis. – Nephrol. Dial. Transplant. – 2005. – V. 20. – Suppl. 9.

  6. KDOQI Clinical Practice Guidelines and Clinical Practice Recommendations for 2006 Updates: Haemodialysis Adequacy, Peritoneal Dialysis Adequacy and Vascuar Access. - Am J Kidney Dis. – 2006. - 48 (Suppl 1). – P. 1-322.

  7. Kemperman F. Formula-derived prediction of the glomerular filtration rate from plasma creatinine concentration / Kemperman F., Krediet R., Arisz L. // Nephron. – 2002. – V. – 91. – P. 547-558.

  8. Management Of CKD (In Patients Not On Dialysis) Canadian Medical Association Journal. 2008. – Vol. 179(11). – P. – 1154-1162.


РОЗДІЛ ІІ.

ВИБІР МОДАЛЬНОСТІ НЗТ, ПОКАЗАННЯ ТА ПРОТИПОКАЗАННЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ ПД


Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет