Державний переворот 1973 р. Режим М. Дауда

17 липня 1973 р. група офіцерів на чолі з М. Даудомзахо­пила владу в країні. Була ліквідована монархія, Афганістан ого­лошувався республікою. Новий режим підтримали військові гарнізони і населення більшості великих міст. Король, який під час цих подій перебував за кордоном, через місяць відрікся від престолу. Вищим органом влади став Центральний комітет рес­публіки, куди ввійшли офіцери - керівники та активні учасни­ки перевороту. Новий режим оголосив курс на «істинну і ро­зумну демократію», національний суверенітет і створення тако­го республіканського Ладу, який відповідав би духу ісламу. В зовнішній політиді головнями принципами оголошувались бо­ротьба за мир, неприєднання, дружба з усіма народами. Уряд М. Дауда орієнтувааівя на радянську допомогу. Спочатку він співробітничав з ї1а.у»9дно-демократичною партією Афганістану, але незабаром мі^ ^№^ йочалися розходження. Намітились контакти з мусульмазайіькйми державами Близького і Середньо­го Сходу, особливо з Іраном, що викликало незадоволення ра­дянськогокерівництва. Ісламісти були обурені тим, що режим М. Дауда не шукав у них підтримки, і організували проти нього кілька змов, які закінчилась невдачею. М. Дауд не зміг повністю контролювати, армію. НДПА вела там активну пропаганду і змогла створити опору для себе.

27 квітня 1978 р. (7 саура 1351 р. за мусульманським ка­лендарем) Народно-демократична партія Афганістану здійснила державний переворот і скинула уряд М. Дауда. В цих подіях

брало участь лише кілька батальйонів кабульського гарнізону, але вони дістали назву квітневої національно-демократичної революції. Була проголошена Демократична Республіка Афга­ністан. Влада зосередилась у руках Революційної ради на чолі з Н.М. Таракі.

НДПА приступила до здійснення в країні радикальних за­ходів за радянським зразком, які не відповідали способу життя і традиціям афганського народу. Були прийняті декрети про конфіскацію земель і розподіл її серед селянства, про обмежен­ня норм шаріату. Проводились репресії проти духівництва, поміщиків, коафісковувались окремі підприємства, землі, майно. Земельні реквізиції зачепили не лише поміщиків, а й велику кількість дрібних і середніх землевласників із числа офіцерів, чиновників, богословів.

Селяни не'були готові ні соціальне, ні психологічнодо одер­жання землі, яку насильно відняли у законних власників, бо ре­лігія і звичаї виховали в них повагу до приватної власності. Навіть якщо селяни й погоджувались отримати землю, нові за­кони забороняли її продавати, закладати, здавати в оренду, діли­ти на частини ари успадкуванні, застосовувати найману працю. Ліквідовувалось лихварство, але не існувало іншої системи одер­жання позик для ведення господарства. Селяни не могли ні об­робляти землю, оскільки не мали насіння і води, ні розпорядити­ся нею. Заборона на поділ землі при одержанні спадку супере­чила шаріату і традиціям. Ліквідація калиму і вікові обмежен­ня при вступі в шлюб розцінювались як втручання в сімейне життя. Навіть ті групи населення, які спочатку підтримували НДПА, відійшли від неї, а потім зайняли ворожу позицію щодо її політики. Вона втратила соціальну базу і зробила ставку на зовнішню підтримку з боку Радянського Союзу.

В грудні 1978 р. був підписаний договір про дружбу, добро-сусідство і співробітництво між СРСР і ДРА, який і став осно­вою для радянського втручання у внутрішні справи Афганіста­ну. Всередині НДПА продовжувались конфлікти між ії лідера­ми. X. Амін знищив'Н'іМ.лТаракі і намагався звільнитися від контролю Радянського'Союзу. 25 грудня 19,79 р. в Афганістан були введені радянські війська. Вони захопили в Кабулі прези­дентську резиденцію. X. Амін був убитий. Вищі пости в партії і в державі зайняв радянсабкийіставленик Б. Кармаль.

Введення військ в Афганідта&було грубою політичною по­милкою радянського керівництвіа. Щ дії викликали осуд світо­вого співтовариства, падіння міжнародного авторитету СРСР, різке погіршення двосторонніх відносив з багатьма країнами. В січні 1980 р. 104 держави - члени 00Н проголосували за резолюцію, яка засуджувала радянську військову присутність в Афганістані.

В країні виникла сильна збройна опозиція, яка боролася проти кабульського режиму і радянської окупації під лозунга­ми ісламу. В 1981 р. в Пакистані був створений Ісламський союз , моджахедів Афганістану, до якого ввійшло сім мусульманських партій і організацій. Моджахеди сформували збройні сили, от­римали значну матеріальну і військову допомогу від СІЛА, Па­кистану, Саудівської Аравії, Китаю та інших країн. Розпочалися \

бойові дії проти урядових і радянських військ. ^:

Кількість радянських військовослужбовців у Афганістані до­сягла 100 тис. чол., але вони так і не змогли взяти ситуацію під контроль. У цій війні загинуло близько 15 тис. радянських воїнів, і у тому числі 3 220 громадян України. 37 тис. чол. було поране- | но. За рішеннями нового радянського керівництва 15 лютого 1989 , р. радянські війська були виведені з Афганістану. СРСР і США домовились з 2 січня 1992 р. припинити допомогу ворогуючим

сторонам.

Єдиновладдя НДПА, неприйнятність інакомислення, зневажливе

ставлення до ісламських традицій, переслідування впливових релі­гійних діячів, неефективна економічна політика викликали масове незадоволення кабульським режимом. Польові командири Ахмад Шах Масуд, Ісмаїл-хаи, Абдул Хак та інттл на контрольованих тери­торіях сформували органи влади з усіма її атрибутами.

Режим Наджибулли пішов на деяку лібералізацію суспіль­ного життя. В 1987 р. він оголосив введення багатопартійної системи. За директивою зверху були створені Селянська партія справедливості та Ісламська партія народу Афганістану. Кожна з них налічувала по кілька сотень чоловік і діяла під постійним контролем. Було випущено з тюрем ряд опозиційних лідерів. Держава стала називатись Республіка Афганістан. У 1988 р. відно­вив роботу парламент (розпущений ще в 1973 р. М. Даудом), який виконував дорадчі функції. Новий уряд очолив безпартійний діяч

даудівських часів X. Шарк.

Після виведення радянських військ зусилля режиму НДПА

спрямовувались на стримування натиску опозиції і моджахедів. Весною 1992 р. був розроблений план 00Н з афганського врегу­лювання, який передбачав відставку президента і уряду РА, фор­мування нейтрального перехідного уряду, який мав провести вільні вибори. Передбачався перехідний період для організації нових владних структур. Пошуки компромісів виявились безрезультат­ними. Наступ моджахедів тривав. У березні 1992 р. на їхній бік перейшов генерал НДПА А. Дустом із 60-тисячною армією.

Режим моджахедів

У квітні 1992 р. загони польового командира А.Ш. Масуда, недавнього генерала НДПА А. Дустома і лідера ісламських фунда-

менталістів Г. Хекматіара без бою зайняли Кабул. Були сформо­вані нові органи влади - уряд, Керівна Рада із законодавчими функціями і Рада джихаду, яка об'єднувала керівників усіх угру­повань. Моджахеди розпустили парламент, зобов'язали жінок на­діти паранджу і звільнили їх з роботи.

ЗО грудня 1992 р. повноважні збори народних представників обрали президентом Ісламської Держави Афганістан терміном на два роки одного з лідерів моджахедів Б. Раббані. В 1994 р. він добився продовження своїх повноважень ще на шість місяців. Відпо­відно до черговогОіДлану врегулювання, запропонованого 00Н, Б. Раббані 21 березня 1995 р. мав передати повноваження президента тимчасовій радіз представників 25 різних політичних партій і рухів.

Одночасно утворились центри регіональної влади в про­вінціях, які контролювались польовими командирами. Таджик Ахмад Шах Мацуд; утримував північний схід країни, очолював Спостережну раду Півночі і був губернатором провінції Тахар. Сферою діяльності узбека А. Дустома були 4 північні провінції з урядом 9 Мааарі-Шарифі. П'ять західних провінцій з центром у Гераті підкорялися губернатору Ісмаїл-хану. В провінції Ваг-лан утвердився лідер ісмаїлітів С.М. Надірі. В інших провінціях при владі перебували теж польові командири, які не підкоря­лись центру. Вони очолювали створені органи джихаду і при­своювали собі титули «валі» (губернатор) або «амір» (правитель).

Політика Ісламської Держави Афганістан офіційно базува­лась на нормах ісламу. В умовах суперництва між лідерами мо­джахедів і повнри безконтрольності влади на місцях центральна адміністрація в Кабулі немогла виробити єдину економічну полі­тику, розробити заходи по відбудові зруйнованого господарства, налагодити мирне життя. Президент Б. Раббані зробив ряд різких антирадянських і антиросійських заяв. Він стверджував, що саме ісламському Афганістану .належала провідна роль у «розгромі наддержави і знищенні ракової пухлини комунізму» - СРСР. Росія ж, на його думку, будучи правонаступницею Радянського Союзу, результатом «мілітаристської -агресивної політики якого були всі викликані війною;,, руйнування і людські жертви в Афгані­стані» , має виплатитир^харації' В цей час у політичну боротьбу в Афганістані вступила иева, сила - рух «Талібан».

Рух «Талібан» виник у.сетеДЗД¹ ^Р"^ років XX ст. як воєні­зоване угруповання пуштунської мрлрді - випускників і учнів релігійних шкіл (медресе) в ІЇакистані, зокрема в Белуджистані і Північно-Західній прикордсодрай провінції. Пакистанські власті, спецслужби, ультрарелігійніпартії та організації допомагали руху фінансами, зброєю, зв'язками, людьми. Рух розгортався під

гаслами ісламу. Ним керували дві Ради: Велика шура (ЗО чол.) і Мала шура (6 чол.). Його лідером був маулаві сеїд Мохаммад Омар Ахунд, пуштун-нурзай, 1962 р. народження, колишній по­льовий командир моджахедів.

Першу бойову операцію таліби провели в жовтні 1994 р., вста­новивши свій контроль над трасою Чаман-Кандагар. У листопаді | 1994 р. вони захопили найважливіший центр Південного Афгані- і стану Кандагар і перетворили його в свою опорну базу. Далі вони ° зайняли провінції Гільменд, Урузган, Заболь, Газні і розгорнули наступ на Кабул. Пуштунське населення їх підтримувало. Багато польових командирів, які самі були муллами, не хотіли воювати з «семінаристами». Загони талібів рідко застосовували партизанську тактику, а вступали у відкритий бій з противником. У вересні 1996 р. вони оволоділи Кабулом, скинули режим моджахедів і почали наступ на північ. Проти них була організована Північна коаліція на чолі з військовим міністром ЇДА А.Ш. Масудом. У серпні 1998 р. таліби розбили головні сили коаліції і взяли під свій контроль 90% території країни. А.Ш. Масуд утримував не­великі райони на північ від Кабула, долину Панджшир, провінцію Бадахшан. Військові успіхи талібів пояснювались їх організова­ністю, єдністю, а також потужною підтримкою з боку Пакистану, який надавав зброю і техніку, надсилав фахівців і бойовиків, що планували операції і часто безпосередньо керували ними. Таліби скористалися також суперництвом лідерів моджахедів, які не

змогли перебороти свої амбіції і об'єднатися.

Таліби прагнули створити ідеальну теократичну державу за канонами шаріату. Вони заперечували існування будь-яких інших законів, крім «вічних і незмінних законів Аллаха», і вва­жали, що кожен мусульманин мусить їх точно виконувати, а не намагатися удосконалити, доповнити чи змінити. З квітня 1996 р. , в Кандагарі на зборах 1500 представників духівництва лідер талібів Мохаммад Омар Ахунд був оголошений «повелителем

правовірних» (титул халіфа). ^ 28 жовтня 1997 р. Рада руху талібів на підконтрольних те- 5

риторіях створила свою державу - Ісламський емірат Афгані- | стан. Почалася тотальна ісламізація суспільства. Були сформо- | вані центральні і місцеві органи управління. На провінційному | і районному рівнях засновувались ісламські консультативні ради І з 10-ти учених-богословів, які'обирались населенням і мали сте- ^] жити за діяльністю місцевої адміністрації. ;

Судова система емірату включала військові та цивільні суди і Верховний суд, які вели процеси за законами шаріату в найко-ротші терміни. Так, прокурор мав вивчити'справу протягом? тижня, а суд - винести вирок упродовж місяця. Основні види покарання- «припинення», «стримування», «помста». Єдинр^

апеляційною інстанцією був сам глава держави М. Омар. За побутовими злочинами, в т.ч. вбивствами, вирок обговорювався з родичами потерпілого, щоб забезпечити можливість належних за шаріатом особистої помсти або особистого помилування.

Зайнявши Кабул, таліби оголосили загальну амністію і обі­цяли не вести репресій проти тих, хто служив попереднім режимам. Насправді ж проводились переслідування і вбивства цих людей без суду і слідства. Зокрема, був повішений талібами останній глава режиму НДПА Наджибулла, який не зміг покину­ти країну і в 1992-1996 рр. жив у місії 00Н. Розпочалась чистка державних структур від службовців, які не «сприймали законів аллаха», а на їх місце приймались «благочестиві спеціалісти». В листопаді 1997 р; буии звільнені з посад сотні чиновників! пред­ставників інтелігенції, в т.ч. 70% викладачів Кабульського уні­верситету. Наприкінці 1997 р. проводилась чистка армії, для чого засновувалась Надзвичайна комісія, яка мала оцінити моральний стан кожного військовослужбовця. Їм заборонялось носити дов­ге волосся;.стрижки і зачіски західного зразка, курити, ухилятися від п'ятиразових молитов, займатися мародерством.

Створювалась «поліція нагляду» за поведінкою населення і її відповідністю нормам ісламу, яка наділялась широкими ка­ральними повноваженнями. Заборонялось розвішувати кольо­рові рекламні плакати і робити яскраві написи, прикрашати стіни зображеннями живих істот, «аморальними» закликами і репро­дукціями, мати в будинках прозорі скляні вікна, носити білі шкарпетки і т.д. Чоловіки-кравці не мали права обмірювати жінок. Фотографи могли робити знімки лише для документів. Постраждало немало осіб, які не зачиняли торгові заклади під час щоденних п'ятиразових молитов, занадто коротко підстрига­ли бороди, гралив і карти'тощо. Не відповідали шаріату такі види розваг, як музика','кіно, танці, телебачення. Жінки мали жити під суворим домашнім наглядом і вступати в шлюб у 8 років. Жіноча освіта визнавалась шкідливою. Дівчаткам викладались не предмети, а обмежений перелік фактів і практичних навичок з біології, медицини, арифметики, правознавства, релігії тощо.

Жорстоких переслідувань зазнавали немувульмани (індуси, сикхи). Один з указів вимагав від них ^негайно виселитися з житлових кварталів правовірних і носити жовту пов'язку, щоб їх можна було відрізнити від' мусульман. Після штурму міста Мазарі-Шарифа, населеного} в основному,- хазарейпями-шиїтами, таліби вчинили криваву різни» серед мирного населення, в ре­зультаті чого загинуло кілька тисяч чоловік. Тих, хто вцілів, примушували переходити в сунізм або'сплатити податок для немусульман. Таліби безжалісно знищили ряд видатних пам'ят­ників буддійської культури.

159

Казахстані, оскільки було вигідно будувати металургійні заводи, які виробляли продукцію для всього СРСР, ближче до родовищ вугілля і залізної руди, а заводи мінеральних добрив - поряд з покладами фосфоритів. У регіоні були створені підприємства ви­соких технологій, .таких як Ташкентський авіаційний завод (Узбекистан), алюмінієвий завод у Регарі (Таджикистан), електро* вакуумний завод у Майлі-Сат (Киргизстан) та ін. В Казахстані знаходився радянський космічний комплекс Байконур.

Економіка СРСР являла собою єдиний народногосподарський комплекс, причому господарство всіх радянських республік, за ви­нятком Росії, України; Білорусії і Азербайджану, було збитковим. Дефіцит покривався шляхом перерозподілу через центральний бюджет прибутків зазначених республік. У 80-х роках Казахстану надавалась дотація в розмірі 28% від його національного доходу, Узбекистану - 25%. На момент розпаду СРСР (1991) ВНП Казах­стану оцінювався у 42,48 млрд. дол., Узбекистану - 29,3 млрд. дол., Туркменістану - 6,8 млрд. дол., Киргизстану - 7,13 млрд. дол., Таджикистану - 5,99 млрд. дол. (Росії -'479,78млрд. дол.). На душу населення в Казахстані припадало 2 470 дол., Узбекистані -1 350 дол., Туркменістані - 1 700 дол., Киргизстані - 1 550 дол., Таджикистані - 1050 дол. (Росії - 3 220 дол.). В умовах краху командно-адміністративної системи, припинення регулюючоїдіяль' ності центру, втрати дотацій, розриву господарських зв'язків у не­залежних республіках почалося обвальне падіння виробництва, інфляція, зниження життєвого рівня. Постало завдання реформу­вання економіки на ринкових засадах. У 1998 р. ВНП ла душу населення; становив; у Казахстані -1330 дол., Узбекистані -г 970 дол., Туркменістані - 920 дол., Киргизстані - 700 дол., Таджикистані -340 д&д. (Росії - 2 680 дол.). Середньостатистичний працівник от­римував зарнлатуцВ Казахстані - 105 дол., Росії - 96,4 дол., Біло­русії—70дол.. Україні-46 дол. (1999). ' У радянські часи помітними були досягнення центральноазі- Я атських дародів у культурній і соціальній сфері. На 1917 р. гра-мотними.були 1,6% узбеків» 0,7% туркменів, 0,6% киргизів, 0»5% таджиків. За підрахунками західних спеціалістів, щоб ліквідува­ти неписьменність серед,чоловіків, потрібно було 180 років, серед жінок - 280 .років* Де завдання, в основному, було виконане в міжвоєнний період. ;У регіоні» де до більшовицької революції вд існувало жодного техіздкуму і вузу, створювалась система середт ньої спеціальної А вивдрї освіти. На їк^нець 30-зь років тут працю­вало 325 технікумів» уія^их навчалось 66ч4 тис, студентів. Заснот. вувались виші навчальаі заклади, кількість яких на кінець 80-х . років перевищила 105. Десятки тисяч молодих людей на пільго^ вих умовах направлялись у вузи Москви, Ленінграда, інших йя>'1 знаних, університетських-центрів. За рівнем освіченості центральт'

162

ноазіатські республіки набагато переважали сусідні Іран, Туреч­чину. Сформувалась національна інтелігенція. Були організовані національні Академії Наук. У всьому світі відомі досягнення на­уковців Інституту геологічних наук ім. К.іу Сатпаєва, Інституту ядерної фізики. Інституту фізики високих технологій (Казахстан), Інституту пустелі (Туркменістан). Науковим центром світового рівня стала Гіссарська обсерваторія (Таджикистан), де виникла своя астрономічна школа, що досліджувала метеорити і комети. До 1917 р. в Центральній Азії працювали три театри, в 1940 р. їх було вже 142. Вдалося перемогти туберкульоз, трахому, різні епі­демії. Тривалість життя збільшилась із ЗО до 63-65 років.

На центральноазіатські республіки поширювались всі ті не­гативні явища, що були типовими для СРСР в цілому: контроль держави надсуспільствОм, відсутність демократичних свобод, пе­реслідування на ідеологічному та релігійному ґрунті, сталінські репресії і т.д. Місцева партійно-адміністративна номенклатура, неухильно проводячи в життя політику центру, незабувала про власні інтереси. Не'чуваного розмаху набули перекручення звітності, приписки з дозволу деяких лідерій республік (наприк­лад, «бавовняна справа» в Узбекистані періоду А. Адилова і ПІ. РаїпидОва). Частина російськомовного населення зверхньо ставилась до корінних народів регіону, не бйжала сприймати їх мову і культуру, моральні цінності.' Активно велась політика русифікації. Відмова від існуючого в дорадянські часи арабсько­го шрифту і введення кирилиці розірвало історико-культурну традицію, ускладнило роботу з історичними документами, літе­ратурними творами. У вищій школі відбулося витіснення націо­нальних мов російською. Нею видавалися практично всі підруч­ники і посібники, особливо в Казахстані і Киргизстані.

За роки Радянської влади було кілька переселенських хвиль з Європейської частини СРСР в Центральну Азію. Робітники і спе­ціалісти приїздили в період індустріалізації та освоєння цілинних земель. Сюди насильно висилили розкуркулених «ворогів колгосп­ного ладу». ПізнІїгіе відбулися депортації німців, татар, турків-мес-хетинців та ін. На мбія'енї розпаду СРСР в центральноазіатських республіках проживали^, 5 млн. ]р0сійськомовн0го населення. Воно зосереджувалось, як п^авйло; в містах і промислових зойах. В Тур­кменістані 8% російськомовних робітників і інжеНерно-технічно-го персоналу, що працювали в нафтОґйзовОму комплексі, давали 80% щорічного доходу. Працівники, зайняті у золотовидобувній галузі Узбекистану, давали'бО-УОТ золота на рік.

Тривалий час республікам нав'язувались надмірні державні замовлення на вирощування бавовна на шкоду інших продо­вольчих культур. Часто порушувались екологічні стандарти, що призведе до засоленості значних територій.

163

Для всіх центральноазіатських республік типова перенасе­леність землеробських районів на фоні високого демографічного приросту. В Північному Таджикистані розмір поливних площ на душу населення зменшився з 0,25 га в 1940 р. до 0,11 га на початку 90-х років. У 1990 р. частка працездатних безробітних чоловіків у регіоні складала 26-30%, або ж в Узбекистані -1,6 млн. чол., Казахстані - 1 мдн. чол., Таджикистані - 440 тис. чол., Киргизстані - 320 тис. чол., Туркменістані - 230 тис. чол. Частка жінок, особливо корінних національностей, зайнятих у суспільному виробництві, не перевищувала 30%, бо традиційне суспільство негативно ставилось до роботи жінок поза домів­кою. Між трьома республіками - Узбекистаном, Таджикиста­ном і Киргизстаном - була розділена територія родючої Фер­ганської долини, де катастрофічне не вистачало землі і води. Безробіття, низький рівень життя викликали соціальну й етніч­ну напруженість, прагнення вирішити складні проблеми за ра­хунок докорінних народів. У 1989 р. відбулися погроми турків-месхетинців у Ферганській долині, в 1990 р. - жорстокі кир-шаько-узбецькі зіткнення в Оші.

Зростали антиросійські настрої. Російськомовна община сприйняла як дискримінаційний захід введення національних державних мов у діловодство, освіту, науку, що призвело до її витіснення з управлінських структур, високооплачуваних посад. Молодь, не знаючи місцевих мов, не могла навчатися у вузах;

значно звузилось російськомовне культурне середовище. Нарос­тало недоброзичливе ставлення до російськомовного населення на побут'Ьвому рівні. Ці причини спонукали велику частку ро­сіян і російськомовних до виїзду. На 1 січня 1995 р. держави Центральної Азії залишило 915,3 тис. чол.

Національна еліта вважала, що після завоювання незалеж­ності в їх країні встановляться демократія і ефективний еконо­мічний лад. Однак там одразу ж розгорнулась боротьба за роз­поділ влади і власнос'їі. Гостро проявились кланово-етнічні су­перечності, в т.ч. і в розстановці сил у владних структурах. Про­тягом радянського періоду цей фактор існував, але його наявність замовчувалась. Правлячі угруповання піклувались перш за все про свої регіони. В боротьбу адвладу, крім партійно-адміністра­тивного апарату, включились лідери кланів і блоків, інтеліген­ція, мусульманське духівництво,

Казахстан

25 жовтня 1990 р. Верховна Рада Казахської РСР проголо­сила суверенітет республіки. На всенародних виборах 1 грудня 1991 р. єдиний кандидат Н. Назарбаєв отримав 99,88% голосів і був обраний президентом. Агентство Рейтер запропонувало

внести цей результат у книгу рекордів Гіннеса. 16 грудня 1991 р. Верховна Рада прийняла закон «Про державну незалежність Республіки Казахстан».

Політичне керівництво Казахстану відмовилось від однопар­тійної системи. Виникло близько ЗО партій і 400 громадських організацій, які виражали інтереси різних груп населення і пре­тендували на представництво у владних структурах. Пропрези-дентською була Партія народної єдності Казахстану, її підтри­мували Демократична партія. Селянська спілка. Народно-коопе­ративна партія. Спілка молоді. Найбільш радикальні праві партії виступали за депортацію некорінного населення і побудову мо-ноказахської держави. Ісламська партія «Алаш» («Червоний вовк») висунула лозунги «іслам - тюркизм - демократія». Партія «Жолтокеан» («Грудень») взяла таку назву в пам'ять про грудневі події 1986 р. в Алма-Аті і пропагувала ідею про ісламську основу казахської державності. Було зареєстровано кілька політико-культуриих об'єднань некорінних народностей. Росіяни створили організації «Російська община», «Лад», органі­зації семиріченського, уральського, північноказахського козацтва. Виникло уйгурське об'єднання «Східний Туркестан».

Хоча казахи відносно нерелігійний народ, посилилась роль ісламу в суспільстві. В 1991-1992 рр. було побудовано і відрес-тавровано 130 мечетей. Створювались Духовне управління му­сульман Казахстану та Ісламський інститут. При мечетях відкри­валися дворічні курси з вивчення основ мусульманської релігії.

Національні суперечності проявлялись у кількох напрям­ках. Зберігався неофіційний племінно-територіальний поділ країни. Район Семиріччя в Південному Казахстані був місцем розселення Старшого жузу (орди), а якого протягом радянсько­го періоду виходила більшість національної номенклатури, зо­крема й багаторічний перший секретар ЦК компартії Казахстану Д. Кунаєв. Середній жуз займав степову частину Центрального Казахстану, до меяц річок Сирдар'я, Ішим, Тобол. У західних районах Казахстану проживав Молодший жуа. У різних части­нах країни почалась дискримінація представників некорінних жузів. Лідери Середваого і Молодшого жузів боялися бути відсто­роненими від влади. Їйнував.і інший аспект міжказахських су­перечностей - між російськомовними казахами, що не знали рідної мови (національна Інтелігенція, населення міст), і сільським казахомовним ввселенням. 47,7% казахів на 1990 р. не володіли рідною мовою. Насильницькі дії спрямовувались проти таких меншин, як чеченці, турки-месхетинці.

У Північному Казахоздйвії проживало численне російське і російськомовне населеная' Воно займало в промисловості 75% робочих місць і давало 2/9 ВНП країни. Етнічна конфронтація,

вороже ставлення викликали його масовий від'їзд, що спричи­нило 'дестабілізацію виробництва. У нову конституцію Казах­стану внесено положення про російську мову як мову міжнаціо­нального спілкування.

Напружена ситуація склалася на південних кордонах Ка­захстану - в суміжному Сіньцзяно-Уйгурському районі КНР, де проживало близько 1 млн. казахів і 7^2 млн. уйгурів. Уряд КНР проводив лінію на розселення вздовж кордону китайців. Казахсь­ке Семиріччя було назване «тимчасово незаселеними територі­ями». Китайський посол у Казахстані припускав, що його країна «готова і збирається уточнювати кордони». В 1994 р. столиця Казахстану була перенесена з Алмати в Акмолу (Астану).

В 1993 р. президент Н. Назарбаєв розпустив парламент, пе­ред цим отримавши від нього додаткові повноваження: при­значати кабінет міністрів, голову Нацбанку, генерального про* курора,склад судів, проводити референдуми і вводити надзви­чайний стан. Була прийнята нова конституція держави (1995). Створювався двопалатний парламент із Сенату (47 депутатів) і Мажалісу (67 депутатів). У результаті референдуму 1995 р. термін повноважень президента Н. Назарбаєва був продовже­ний до 2000 р. В жовтні 1998 р. парламент виступив з ініціа­тивою обирати главу держави не на 5, а на 7 років і провести дострокові вибори. На багатопартійних виборах у січні 1999 р. Н; Назарбаєв залишив далеко позаду своїх суперників і знову здобув перемогу. Наступні президентські вибори в Казахстані відбудуться у 2005 р.

Близькі родичі глави держави займають високі посади у владних структурах і бізнесі. Неофіційним наступником Н. На­зарбаєва на посаді президента вважається його зять, Р. Алієв, нині заступник'голови Комітету Національної безпеки, генерал, доктор наук. Найбільший'інформаційний холдинг «Хабар» очо­лює його дочка Д; Назарбаева-Аліева. Інший зять, Т. КулібаєвуЄ директором компанії«Казахтранссійл», а племінник К.' Назар­баєв ^ віце-президентом'фірми «Казахойл».

В економіці перехід Від <коі»іандно-адміністративної системи до ринкових віднооинЧвиклйКав спад виробництва і серйозну кризу. Розроблений пл'ан кайплексногоі розвитку і раціонально­го освоєння міперально-сировйвних ресурсів. Гїрничовидобувна промисловість визнана' базоаею 'для виведення господарства з кризового стану. В жовтні 1997'рї була оприлюднена програма «Стратегія розвитку Казахстаійу' на період до 2030 р.». На даний час було приватизовано 79Уо малих і середніх' підприємств та 93% сільськогосподарських підприємств. Визнано доцільним передати великі підприємства сировинного, паливно-енергетич­ного комплексу в трастове управління зарубіжним компаніям.