Встановлено, що в басейнах малих річок основними землекористувачами є сільське господарство – на його частку припадає від 70 до 90% усіх освоєних земель річкового водозбору (табл. 11).
Ліси на водозборах річок Лісостепу та Степу займають від 1 до 13% площі, на Поліссі – до 20-40% (річки Ствига, Норин), а на водозборах Дунаю та Дніпра – до 45-63%.
Промислові підприємства, автомобільний та залізничний транспорт, зв'язок використовують від 1 до 5% площі водозбору, населені пункти – від 0,1 до 2%; і лише в басейнах приток Сіверського Донця до 11-15% (річки Лугань, Харків, Кривий Торець).
Поки що досить незначні площі водозборів використовуються з метою охорони природи та для рекреації. У більшості басейнів для цього відведено менше 1% площі.
Землі державного запасу займають не більше 5-10% площі водозбору, проте є й такі басейни, де їх площі не перевищують 0,1% і менше.
Неосвоєні землі та невгіддя не перевищують 0,5% площі водозбору.
Таблиця 11 - Розподіл земель в басейнах деяких малих річок України за основними землекористувачами (у форматі 'doc') - 107 Kb >
Структуру сільгоспугідь на водозборах малих річок України характеризують дані, наведені в табл. 12.
Таблиця 12 - Основні характеристики земельних ресурсів у басейнах деяких малих річок України (% від загальної площі водозбору) [Яцик, 1997] (у форматі 'doc') - 105 Kb >
Більшість водозбірних земель займає рілля. У 80% басейнів, що розглядалися, рілля займає більше половини водозбору, в 63% – більш як 61% площі, на 11 водозборах – понад 80% земель.
Є водозбори (Ріка, Свіча, Бельбек), де частка ріллі не перевищує 20% площі.
Сінокоси та пасовища займають декілька відсотків площі водозборів у Лісостепу та Степу і до 20% – у поліській частині України.
Особливо значного впливу річкова мережа України зазнає від розорювання водозборів. У середині XX ст. були розорані схили балок – землі, що до того ніколи не розорювалися. Результати такого сільськогосподарського освоєння річкових долин особливо яскраво відслідковуються у Лісостеповій області України. Мало того, що верхні ділянки схилів майже повністю втратили ґрунтовий покрив, змиті ґрунти утворили у підніжжя схилів та на притерасних ділянках заплави товстий шар наносів, які перекрили численні джерела та ґрунтові води, що тут виклинювалися. Внаслідок цього днища численних річкових долин перезволожилися та почали заболочуватися. Зазвичай це супроводжується замуленням малих річок та ставків, що, в свою чергу, викликало необхідність збільшення потужності гребель. Як наслідок цього – піднімання рівнів та підтоплення днища долини вище ставків.
Зазначимо, що найяскравіше ці процеси проявилися у Лісостеповій області України, де переважає хвилястий рельєф річкових долин. На тих ділянках, де місцевість пласка, а похили поверхні незначні, використання потужної сільськогосподарської техніки призвело до того, що численні джерела та малі потічки були просто переорані або замулені. У посушливі роки наслідки цього процесу були непомітні. Проте у багатоводні роки це викликало підтоплення десятків тисяч гектарів сільгоспугідь. Як приклад, наведемо дані досліджень, які проводилися у роки, що передували 1981 р., коли в Україні було підтоплено 847,7 тис. га сільгоспугідь. Ріллі було підтоплено 578,6 тис. га (це 2% всіх орних земель держави). В окремих областях (Дніпропетровська, Луганська, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Херсонська) підтоплені землі складали 3%, а у Миколаївській та Одеській – до 3,8%. У Криму частка таких земель склала 7,6% від загальної площі.
Аналіз напрямів використання води малих річок показав, що вони залежать від зони розміщення. При цьому практично на всіх річках вода використовується для господарсько-побутових і виробничих потреб. Зокрема, на Поліссі для господарсько-побутових потреб витрачається від 10 до 30% загального об'єму річкової води, що використовується; у Лісостепу – від 10 до 20%, у Степу – від 20 до 40% і більше. У Криму на більшості річок споживання води на ці потреби перевищує 40%, а у Карпатах – на одних річках 10-20%, на інших – понад 40%. На виробничі потреби в усіх природних зонах використовується значна частка води. Найбільша вона в Степу та Лісостепу, де розміщені великі промислові центри. Використання малих річок для зрошення земель характерне для Криму та степової зони, дещо меншою мірою – для лісостепової.
Майже повсюдно малі річки служать джерелом сільськогосподарського водопостачання. На окремих річках Карпат, Полісся і Лісостепу на ці потреби витрачається понад 40% водних ресурсів, залучених у господарський оборот.
Ставкове рибне господарство представлене в основному на малих річках басейну Дністра, Південного Бугу, лісостепової частини басейну Дніпра. В Криму і Закарпатті на малих річках воно майже не розвинене.
Якщо порівняти кількість води, яку забирають з малих річок для господарського використання, то виявиться, що тільки в західній і північній частинах республіки їх частка не перевищує 5-15% водних ресурсів, які формуються в малих річках у середні і навіть маловодні роки. Лише на річках Гнила Липа та Лядова (басейн Дністра) в середні роки використовується відповідно 41% і 16% водних ресурсів, а в маловодні роки на першій з них стік використовується майже повністю, а на другій – 28%.
Значно зростає споживання води малих річок у басейні Дніпра в районах промислового виробництва (річки Гнилоп'ять, Шостка, Стугна, Супій, Золотоношка), де воно становить 15-61% середнього річкового стоку, а в маловодні роки на окремих річках може перевищувати наявні водні ресурси.
Близько половини середньобагаторічного стоку і майже 1,5 об'єму стоку маловодного року використовується на деяких малих річках басейну Південного Бугу.
Високий ступінь використання водних ресурсів відмічений на малих річках басейну Сіверського Донця, Приазов'я і Криму. В середні за водністю роки споживання води з малих річок на рівні 1988 р. тут досягає відповідно 11-80%, 19-117% і 50-165% наявних ресурсів, а в маловодні – на багатьох річках водні ресурси використовуються багаторазово.
У минулому територія водозборів малих річок Лісостепової зони була майже на половину залісена, а значні їх площі задерновані багаторічною трав’янистою рослинністю. Саме цій зоні були характерні так звані “паркові” діброви – розріджені дубові ліси з багатим різнотрав’ям. Сніг танув під лісом і на цілинних степових ділянках поступово. Значна частка талої води вбиралася ґрунтом поступово, решта – надходила до русел малих річок більш-менш рівномірно, не викликаючи помітних слідів змиву та ерозії ґрунту. Саме тала поверхнева вода та дощові води і є основними джерелами живлення малих річок.
Згодом освоєння територій зони під сільськогосподарські угіддя набрало інтенсивного характеру. Вже на початку ХХ століття територія центрального Лісостепу була розорана на 68%. Останнім часом лісостепові райони України освоєні під однорічні сільськогосподарські культури на 70-80%.
Це призвело до значного посилення поверхневого стоку, а разом з тим і розвитку процесів ерозії. Як наслідок – замулення і обміління русел річок. Замулені відрізки річки майже зовсім неспроможні пропускати через свої звужені або дуже мілководні русла ту кількість води, яка надходить до них під час зливових або затяжних дощів чи повеней. Відбувається підтоплення прилеглих лугових ділянок. Характерною рисою сучасних заплав малих річок Лісостепу є їх заболочення і заміщення лучної рослинності плавневими заростями очерету і рогозів. Посилений ріст рослинності викликає значне надходження органічної речовини під час відмирання рослин (вторинне забруднення річки). Вода малих річок Лісостепу характеризується значним вмістом органічних та біогенних речовин. Замулення русел малих річок у лісостеповій зоні відбувається більш інтенсивно, ніж на Поліссі, що, в основному, зумовлено різним ступенем залісення територій і неоднаковим характером рельєфу.
Розчистка старого русла припиняє процеси заболочення, посилює водність річки, а також посилює дренування заболочених ділянок, які згодом, після корінного поліпшення, можуть бути перетворені в лучні угіддя. Під впливом діяльності людини в Степовій зоні відбулося зменшення річкового стоку на 25-30%. Річки регіону зазнають чи не найпотужнішого антропогенного впливу. Окрім промислових стічних вод, у русла річок у величезній кількості надходять продукти змиву з навколишніх, майже повністю розораних, територій. Хімічний склад і мінералізація річкових вод Степової зони на теперішній час порівняно з природними умовами змінилася на рівні груп і навіть класів.
Річкова вода характеризується значним вмістом розчинених солей та високою концентрацією біогенних елементів – сполук азоту і фосфору.
Водовикористання регіону направлене на водоспоживання промисловості та зрошення.
В Криму та Карпатах, де ситуація з водопостачанням історично складна, а гідрологічний режим річок досить специфічний за рахунок їх гірського розташування, порушення, що зазнають природні комплекси малих річок, особливо помітні. Вже найменші зміни у гідрологічному режимі чи ландшафтній структурі річкових долин у гірських районах можуть привести до катастрофічних наслідків.
Гірські річки Карпат.
Особливості рельєфу та різноманітність природних комплексів визначили ступінь і характер освоєнності територій та антропогенних навантажень в басейнах річок. Лісистість територій та гірський рельєф обмежили сільськогосподарське освоєння. Основним видом природокористування тут є лісове господарство. Сільське господарство і народногосподарські об'єкти зосереджені виключно у долинах річок і визначаються їх особливостями. Нерівномірність виробленості долин річок на різних їх ділянках обумовлює нерівномірність антропогенного впливу в різних районах.
Останнім часом якість води (зокрема мінералізація) в гірських річках практично не змінилася і близька до природної. Верхні гірські ділянки річок, де практично відсутня господарська діяльність, – чисті з водою високої якості. Але з просуванням до низу і розширенням річкових долин, активізується господарська діяльність, внаслідок чого відбувається інтенсивне антропогенне забруднення понизь гірських річок. Надходження неочищених чи недостатньо очищених стічних вод у річки призводить до різкого збільшення концентрації біогенних та органічних речовин, погіршення кисневого режиму, бактеріального забруднення.
За характером забрудненням річки Закарпаття та Передкарпаття дещо різняться. У Закарпатті, де більш розвинене аграрне господарство та лісопереробна промисловість, на багатьох річках відмічається значне скидання забруднених стічних вод з органічними забруднювачами. Серед річок, що найбільше потерпають від цього, – р. Уж, в басейні якої скидається 14% всього об’єму забруднених вод області. Результатом цього є значне забруднення річки органічними речовинами, особливо в районі м. Ужгорода і нижче, що призводить до зміни річкового гідробіологічного комплексу. Зараз можна спостерігати нетипове зовсім для річок регіону заростання русла Ужу заростями водних рослин, зокрема водопериці колосистої, яку вважають індикатором антропогенної евтрофікації.
Басейни Передкарпаття більш забруднені. Води тут містять як речовини органічного, так і неорганічного походження, що пов’язано із значним розвитком гірничої справи.
Найбільше потерпають гірські водозбори від масових рубок лісу на верхніх ділянках водозборів.
У гірських районах Карпат площа лісів зменшилася в 1,5-2 рази (сучасна лісистість територій складає 50%), в Передкарпатті – до 35%. Перевипас на полонинах – причина посилення процесів площинного змиву і зародження лінійної ерозії. Це призводить до посилення змивання ґрунту.
Різко знизилася і рибопродуктивність Карпатських річок (у 4-5 разів). Деякі види цінних риб (дунайський лосось та ін.) збереглися лише поодинокими екземплярами.
Головні проблеми річок регіону:
Річки Криму мають свою специфіку. Тут верхні ділянки річкового басейну знаходяться у більш-менш задовільному стані (за рахунок їх розташування на території заповідних об’єктів різного рангу та припинення останнім часом масових рубок). Середні та нижні степові ж ділянки потерпають від суцільного освоєння водозбірних територій. На середніх, передгірних ділянках внаслідок рільництва посилилися процеси берегової ерозії і змиву ґрунту. Нижні ділянки річкового басейну характеризуються також інтенсивними явищами підтоплення і засолення за рахунок занепаду та руйнування меліоративних систем.
| 
