Кожному природному районові України властивий своєрідний склад біоценозів. Особливо цікаве в цьому плані Полісся, що має низинний рельєф, велику кількість боліт, заболочених і перезволожених земель, густу річкову мережу. Заплави поліських річок до початку великомасштабних меліоративних робіт були широкі, рівні й сильно заболочені. Останній момент пояснював значне заростання поліських річок вищою водною рослинністю. Тут спостерігалися три пояси. Перший становлять зарості повітряно-водних рослин, що мають ценози з тим чи іншим домінуванням очерету звичайного, стрілолиста, лепешняка великого з домішкою омега водного, сусака зонтичного, плавушника болотного та незабудки болотної. Пояс рослинності з плаваючим листям (другий) представлений глечиками жовтими, лататтям білим, рдесником плавучим, а в застійних зонах також і різухою алоевидною. Місцями досить широко тут розвиваються вільноплаваючі види – елодея канадська, ряска триборозенчаста, ряска мала, жабурник звичайний. Третій пояс – занурених рослин – складають рдесники (блискучий і гребінчастий), водопериця колосова, водяний жовтець та інші.
Донні біоценози малих річок Полісся розвиваються на пісках різного ступеню замулення, у мулах і на всіляких торф'янистих ґрунтах, що надають притулок різним детритофагам. Комплекс риб представлений лімнофілами типу щуки, головня, плітки, верховодки, золотого карася, в'юна, минька, окуня.
Заплави поліських річок були місцем зростання корисних рослин (харчових, лікарських, технічних) і проживання тварин, головним чином водно-болотної мисливської фауни. У значній кількості тут виловлювали раків. Наприкінці минулого сторіччя тільки з Волинської губернії щороку експортувалося кілька мільйонів раків, що становило на той час понад 15% усього російського експорту цих безхребетних.
Річки Лісостепу заростають менше, в основному рдесниками і сусаком. Як і на Поліссі, серед донних біотопів переважають піски, замулені піски і мул, трапляються зони оголеної глини. Різноманітно представлено тут, хоч і не однаково по тих чи інших групах річок, рибне населення. Це – щука, плітка, єлець звичайний і дніпровський, головень, в'яз, краснопірка, лин, підуст, пічкур, верховодка, лящ, чехоня, в'юн, окунь, судак, бичок-пісочник.
Є кілька груп степових річок. Група північного Причорномор'я – у Дунайсько-Дніпровському межиріччі: між Прутом і Дністром з водотоком по південних схилах Буджацької височини і між Дністром і Південним Бугом – по південних відрогах Подільської височини. Ці річки течуть Причорноморською низовиною. Друга група – ті, що впадають в Азовське море. За винятком Великого та Малого Утлюгів, які течуть Причорноморською низовиною, річки північного Приазов'я несуть свої води територією двох геоструктурних регіонів. Верхні їх ділянки розташовані на Приазовському кристалічному масиві, максимальні висоти якого – понад 300 метрів над рівнем моря. Річки тут мають значні нахили і швидку течію. Серед донних відкладів переважають кам'янисті, галечні та піщано-галечні біотопи.
Середня та нижня течії приазовських річок перетинають акумулятивну рівнину Причорноморської западини. У північній частині по річкових долинах на поверхню виходять кристалічні породи докембрію, на південь фундамент знижується на значну глибину. В своїй рівнинній частині степові річки сильно замулені. У степовій частині дрібніші з них часто пересихають, утворюючи ланцюги ізольованих плес. Води цих річок мають значну мінералізацію з різкими коливаннями газового режиму. Постійна течія існує в більш крупних річках – Обіточній, Берді, Кальміусі, Міусі. Незважаючи на маловодність, фауна річок Приазов'я надзвичайно багата. У верхів'ях чимало третинних реліктів. У середніх ділянках значно розвинута і понто-каспійська фауна, частина представників якої цілком самобутня. Нарешті, в пониззях спостерігається розвиток багатої прісноводної, понто-каспійської, поетичної реліктової і морської евригалінної фауни.
Повертаючись до нижніх, дельтових ділянок причорноморських річок, що виходять безпосередньо в лимани, зазначимо, що й тут, на відміну від типових степових ділянок, відчутний значний розвиток тваринного і рослинного населення. Це – типові плавні, що є мініатюрними подібностями плавнів великих причорноморських рік, тільки дещо збіднені за видовим складом. Тут домінують густі зарості очерету, в які вклинюються поля, городи, сади, господарські будівлі. Серед плавнів є озера й стариці. У плавнях багато птахів: білоокий нирок, чібіс, кроншнеп, лисуха, кваква; із ссавців – водяний щур, плавневий пацюк, ондатра, трапляється видра.
В цілому водна фауна в дельтах річок багата і представлена прісноводним, лиманним солонуватоводним (переважно понто-каспійським) і евригалінним морським комплексом. Незважаючи на невеликі розміри дельтових (прилиманних) ділянок степових річок, тут досить багате рибне населення.
Кримські річки за орографією поділяються на три групи: річки і струмки Південного берега Криму; західних схилів Кримських гір, що впадають у Чорне море; північних схилів, які частково протікають гірським, передгірським, а потім і степовим Кримом.
Річки Південного берега Криму – це короткі гірські потоки довжиною 8-15 кілометрів. Донні відклади представлені в них камінням і кам'янисто-галечними наносами. Під час дощів бурхливі потоки несуть масу каміння, а в посушливий період їх водність значно зменшується.
Річки другої групи (Чорна, Бельбек, Кача, Альма) беруть початок у західній частині Кримських гір і впадають у Чорне море в районі Севастополя або на північ від нього; в посушливий період більшість із них міліє, а то й зовсім пересихає, за винятком Чорної, яка має постійну течію.
До третьої групи річок входять Салгир і Східний Булганак, які впадають у Сиваш. Найбільша річка Криму – Салгир бере початок на західному схилі яйли біля підніжжя Чатир-Дагу. В гірській і передгірській частинах її основні допливи Ангара, Зуя, Бурульча, Біюк-Карасу мають постійну течію і є типовими гірськими та передгірськими річками. Гідрофауна річок Криму збіднена на прісноводні види.
Особливо сильно розвинена гідрографічна мережа в Карпатах. По обидва боки вододільного хребта збігають кам'яними ложами численні порожисті гірські річки, притоки Дністра, Прута, Серета й Тиси. При розгляді гідрофауни чітко визначаються три ділянки: Закарпатська, Карпатська гірська і Прикарпатська.
Залежно від фізико-географічних умов можна виділити три типи річок: розчленованих рівнин, Полісся і гірські. Основне місце належить першому типу – з широкими долинами, пологими схилами, швидкістю течії 0,2– 0,3 м/сек. Басейни річок розчленованих рівнин мають безліч рівчаків і балок, а для поліських річок характерні невеликий нахил, широкі, сильно заболочені долини обабіч.
До гірських належать річки Карпат і Криму. Долини їх невеликі, з крутими схилами, русла (при ширині від 10-20 м до 80-100 м) неглибокі, заповнені камінням і галькою. Нахил – 60-70 м/км у високогір'ях, але зменшується до 5-10 м/км у нижніх течіях.
Температура води в річках (у середньому за місяць) вища за температуру повітря на 1-3°. Тривалість льодоставу – 2-3,5 місяця, у холодні зими – до 4. Гірські річки, як правило, не замерзають.
Річки України мають велику кількість зважених і розчинених речовин, більшість яких потрапляє з водозборів, часто – внаслідок ерозії ґрунту. Поряд з привнесеними ззовні аллохтонними речовинами, є ще і автохтонні, тобто внутрішньорічкового походження. До них належать рештки розмиву берегів і дна та речовини біологічного походження – організми планктону, бентосу, продукти їх життєдіяльності й розкладу. Зважені речовини сильно впливають не тільки на дно, де вони відкладаються, а й на всю масу потоку: поглинають світло, зменшують прозорість води і швидкість передачі тепла, вбираючи значну частину кисню, сприяють накопиченню вільної вуглекислоти.
Твердий стік найбільш значний у річках південної степової частини України, де помутніння становить 1-10 г/л води; менш каламутні течії середнього Дніпра, Прип'яті та приток.
Важливим абіотичним фактором розвитку живих організмів у річках є гідрохімічний режим. Ступінь мінералізації річок України коливається в межах 100-3000 мг/л, найменша вона в Карпатах і на Поліссі, найбільша – в Донбасі та степовому Півдні.
Річкові води є середовищем найрізноманітніших організмів – тварин і рослин. Вода, даючи все необхідне для їх існування, в той же час сама істотно змінюється під впливом їх життєдіяльності. Основними екологічними угрупованнями організмів у водоймах є планктон, нектон і бентос. До першого входять водорості, які утворюють фітопланктон, і дрібні безхребетні, тобто зоопланктон, у якому звичайно розвиваються коловертки, веслоногі та гіллястовусі рачки. У товщі річкових вод проживає ще одна група організмів, що об'єднується під назвою нектон – сюди належать організми, здатні переборювати течію, насамперед риби. Бентос – група організмів, що мешкають на дні, – як рослинні (фітобентос), так і тваринні форми (зообентос).
Бентичні організми за характером зайнятих ними біотопів і за особливостями течії поділяються на такі групи ценозів: псаммофільні, що розвиваються на пісках, псаммопелофільні – на замулених пісках, пелофільні – на мулах, аргілореофільні – на глині, літореофільні – на камінні та фітофільні – серед водяної рослинності.
|
