Международная научно-практическая конференция «депортация народов в эпоху тоталитаризма: исторические уроки»
жүктеу/скачать 1.32 Mb. Pdf көрінісі
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Түйінді сөздер
- ДЕПОРТАЦІЯ ТА ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ У КАЗАХСТАНІ В 1940 – х рр..(ЗА СПОГАДАМИ УЛЯНИ ЛЮБОВИЧ)
| Т.С.Кульпеисова
ҚАЗАҚСТАН РЕСПУБИКАСЫНДАҒЫ ЛИНГВО-МƏДЕНИ ҚАРЫМ-ҚАТЫНАС Адаптама. Мақалада Қазақстан Респубикасындағы лингво- мəдени қарым-қатынас туралы баяндалады. Уақыттың өзі Қазақстан Респубикасында тиісті лингвистикалық баланстын анықталғандығын көрсетіп отыр. Үш тілділік нағыз мəдени аралық диалогты қолдайды. Түйінді сөздер: Лингво-мəдени жағдай, ұлтаралық қарым- қатынас, тіл саясаты, мəдениетаралық диалог, төзімділік. T.S. Kulpeisova THE ARTICLE DEALS WITH THE LINGUISTIC AND CULTURAL SITUATION IN KAZAKHSTAN Summary: Time has shown that an appropriate linguistic balance has been found in Kazakhstan, conditions have been created for the development of the triune language. National policy has allowed to avoid political tension, to realize the real coexistence of the three languages in Kazakhstan. It is the trinity of the language that supports intercultural dialogue, contributes to the formation of ethnic, social, ideological, communicative and pragmatic tolerance. Kazakhstan in 2025 will completely switch to the Latin schedule. This is due to the peculiarities of the introduction of modern technologies and communications, scientific and educational processes in the 21st century. 90 УДК 314.745.25.394(574)194 Л.І. Рожкова Сумський національний аграрний університет Суми, Україна aluda-6619@ukr.net ДЕПОРТАЦІЯ ТА ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ У КАЗАХСТАНІ В 1940 – х рр..(ЗА СПОГАДАМИ УЛЯНИ ЛЮБОВИЧ) Примусові виселення представників окремих етнічних груп з місць постійного проживання було складовою частиною політики царизму у ХІХ – на початку ХХ ст.: встановлення межі осілості для євреїв [1,с.72] або переселення німців та осіб єврейського походження з районів ведення воєнних дій в період Першої світової війни [2,с.126]. Успадкувавши обмежувально-репресивний характер політики царського уряду, більшовицька влада широко застосовувала подібні методи щодо представників окремих соціальних груп або народів, починаючи з 1930-х рр.. «Великий перелом» або ж «сталінська революція з гори», - форсована індустріалізація, примусова колективізація, - супроводжувалися посиленням репресій, зокрема, й висланнями «ворогів народу» - заможних селян, інтелігенції, служителів церкви. Перші партії селян (так званих куркулів та підкуркульників) були вислані на Урал, в Казахстан, до Сибіру, Далекого Сходу в 1930-31 рр.. [3,с.27]. В офіційних документах висланих називали «спецпереселенцями», згодом – «трудопоселенцями» або «спецпереселенцями». Депортації, окрім каральних функцій, відповідали планам компартійної влади заселяти та освоювати величезні території на схід від Уралу, а також сприяли перемішуванню народів і зменшенню «націоналізму». Після початку Другої світової війни і вступу на територію Західної України Червоної Армії (так званий «золотий вересень» 1939 р.) у регіоні розпочалося утвердження радянського режиму, що супроводжувалося усуненням із суспільного життя представників впливових верств – державних службовців, землевласників, релігійних діячів, інтелігенції, лояльної до польського правління. Протягом 1930-х – 1940-х рр. відбулося декілька хвиль депортацій [4,с.324]. Перша депортація відбулася в 91 лютому 1940 р. й охопила родини колишніх польських осадників. Через два місяця вивезли родини польських офіцерів, насамперед тих, хто опинився в радянському полоні. Третє вивезення, яке охопило переважно євреїв, організували в літку, а останнє – 1941 р., напередодні початку німецько-радянської війни. За даними польських істориків, загальна кількість висланих становила близько 325 тис. осіб [5,с.271]. Організація процесу депортації населення України та Білорусії була покладена на Народний комісаріат внутрішніх справ і регулювалося Положенням та Інструкцією НКВС про спецпоселення і трудове влаштування осадників від 29 грудня 1939 р. [6,с.280-283]. При виселенні осадникам дозволялося брати із собою речі, продукти харчування, господарські інструменти, гроші та інші речі загальною вагою до 500 кг. на сім’ю. Передбачалося використання пасажирських вагонів місткістю до 30 осіб, під час транспортування вислані мали отримувати гарячу їжу та медичну допомогу. На практиці депортованих та засуджених перевозили, як правило, у «столипінських вагонах» - товарних, призначених для худоби, інколи облаштованих нарами та пічкою. Причеплені один до одного, ці переповнені вагони складали ешелони, які прямували до Сибіру, Казахстану протягом кількох тижнів. На думку американської дослідниці історії ГУЛАГу Енн Епплбом, «депортовані зазнавали таких самих, як і їх відправлені до таборів земляки страждань – коли не більших. У таборах принаймні були пайки і спальні місця. Засланці часто не мали ні того, ні іншого. Влада часто відправляла їх у глухі ліси чи маленькі села – у Північній Росії, Казахстані, Середній Азії – і залишала там самим добувати собі харчі, іноді без жодних засобів для цього» [7, с.332]. Історія депортацій знайшла відображення не лише в офіційних документах. Літературні твори, спогади тих, хто пережив заслання, містять цінні факти та спостереження, допомагають відтворити правдиву картину подій. В автобіографічному документальному романі польського письменника Збігнева Доміно «Сибіріада Польська» розповідається про депортацію польських, польсько- українських і єврейських родин із Західної України до Сибіру, про їхнє важке буття в тайговому краї (1940 – 1946 рр.). Цікаві спогади про заслання та життя у Казахстані у роки Другої світової війни залишила Уляна Любович (літературний псевдонім У. Старосольської) (1912 – 2011). Донька українського громадського політичного діяча, голови Української соціал- демократичної партії, професора права Володимира Старосольського (1878 – 1942), народилася у Львові, навчалася у 92 гімназії Українського педагогічного товариства «Рідна школа», музичному інституті ім. М.Лисенка, співробітничала з журналом «Нова хата», «Господарсько-кооперативним часописом»; була активною учасницею пластового руху – членом української патріотичної організації «Пласт». У 1940 р. батько Уляни, на той час – професор права Львівського університету ім. І.Франка, був заарештований НКВС, а згодом – засуджений за «контрреволюційну діяльність» і етапований до сибірських таборів. У квітні 1940 р. дружину В.Старосольського Дар’ю (уроджену Шухевич) разом з дітьми Уляною та Ігорем було відправлено на заслання до Казахстану. Через кілька десятиліть Уляна Любович видала спогади про подорож та життя «у країні морозів і буранів» [8]. «Нариси з пережитого» під назвою «Розкажу вам про Казахстан» уперше були опубліковані 1969 р. у канадському видавництві «Новий шлях», згодом видані в США, 2001 р. вийшли друком у львівському видавництві «Каменяр». Позбавлені властивого творам багатьох авторів діаспори викривального пафосу на адресу комуністичної влади, спогади Уляни Любович допомагають зрозуміти, насамперед, що пережили ті, «ті що їх у жүктеу/скачать 1.32 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|