На правах рукопису
жүктеу/скачать 1.46 Mb.
|
| Висновки до 1 розділу.
Вивчення іторичної спадщини розуміння смерті переконує у тому, що об’єктивація суб’єктивних образів (концептів) смерті здатна виявлятися у найрізноманітніших формах, розшифрування яких дозволяє збагнути психологічні, світоглядні, культурологічні домінанти формування однієї із ключових ідей свідомості – ідеї смерті та її ролі у площині світорозуміння. Кожен із виділених типів свідомості (міфологічна, філософська, релегійна, художня, наукова, духовна), що розкриваються через своєрідність історичного мислення незалежно від часу їх формування, є не лише відлунням з минулого, а повноцінним культурно-психологічним конструктом, що зберігається у масовій свідомості і дотепер, перебуваючи у тісних взаємопереплетеннях один з одним, інтегрується в інші мисленнєві конструкти, репрезентовані у повсякденному мовленні, у діях та вчинках людей. Смерть є однією з найважливіших онтологічних умов існування людини на різних рівнях її існування: біологічному, соціальному, психологічному, духовному. Ситуація зіткнення зі смертю може мати парадоксальний характер, залежно від рівня заглиблення в неї та способу інтерпретації. З одного боку страх смерті має інстинктивну природу і є транслятором інформації про певну загрозу для життя людини, з іншого боку цей страх виходить за межі його вузького розуміння як інстинкту самозбереження та набуває нових соціальних форм та екзистенційних смислів. Культурний зміст феномену смерті містить ціннісно-смислове ядро, яке здійснює психологічний вплив на організацію життєвого досвіду особистості. Виділено схожості і відмінності концептуалізації феномену смерті у культурологічних просторах України та Китаю. Спільними для мешканців обох країн виявилися певні елементи поховальної обрядовості (поховальні процесії, дотримання жалоби, поминальні дні). Серед відмінностей слід назвати: способи інтерпретації (українці містифікують смерть, китайці – раціоналізують); особливості когнітивної репрезентації смерті (в українців смерть трактується як горе та неминучість, у китайській культурі – як норма, цінність, що моралізує життя), культурна символізація (в українців вона духовніша та емоційніша, у китайців – прагматичніша, тілесніша). До теоретичної моделі організації життєвого досвіду в ситуації зіткнення зі смертю входять такі структурні елементи: соціально-культурний вимір танатичного досвіду, особистісно-індивідуальний вимір життєвого досвіду, концептуалізація смерті, емоційне переживання страху смерті та поведінкова стратегія. жүктеу/скачать 1.46 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|