На правах рукопису
Культурологічний і соціально-психологічний виміри смерті
жүктеу/скачать 1.46 Mb.
|
| 1.3. Культурологічний і соціально-психологічний виміри смерті
Смерть – найважливіший компонент культури, що відтворюється в колективній свідомості у вигляді відносно стійких значень [70, 80, 81]. На думку М.О. Бердяєва, «нова ідея про смерть породжує нову культуру» [15], а нова культура є формою організації життєвого досвіду. Ставлення до смерті, її осмислення та інтерпретація в різних суспільствах мають специфічне культурне підґрунтя. До багатозначного поняття культури зазвичай включають релігію, традиції, звичаї, мистецтво, елементи політичної, економічної свідомості та багато інших аспектів суб'єктивного та об'єктивного світу, в яких, за висловом М.О. Бєрдяєва, вже посіяні зерна смерті. Феномен смерті розкривається через включеність у культуру, стає будівничим інструментом у її руках задля організації чи реорганізації життєвого досвіду особистості. Культура прагне приручити смерть, зробити її зручною і керованою, зрозумілою для суспільства, такою, що можна пояснити, описати засобами певного культурного дискурсу. Тому у культурі смерть завжди символічна, адаптована до суспільного середовища, адже її феноменологічна природа не може відповідати ні будь-якій іншій культурній формі, ні будь-якому смисловому контуру, який накладають на цю реальність люди [78]. Тенденція витіснення смерті із смислового поля культури [14, 122, 123], наштовхується на внутрішньо притаманне людині тяжіння до смерті, що породжує конфлікт між соціально-культурним і особистісним: з одного боку, говорити «вголос» про смерть неприйнято, небажано, а з іншого, це призводить до «молодшання» віку наркотизації молоді, зростання алкоголізації, вільного транслювання сюжетів насилля, жорстокості, агресії тощо. Вилучення тематики смерті з культурного світу сучасної людини загрожує тим, що життя все більше набуває рис механістичності, штучності, віртуальності, роблячи життєвий простір менш живим, реальним. Виникає загроза зруйнувати зв'язок між вимірами життя та смерті, минулого і майбутнього, роду і нових поколінь. Такі соціокультурні зміни здатні спровокувати якісні зміни і у структурі свідомості особистості, її самоідентифікації. Серед соціокультурних умов, що впливають на актуалізацію смерті в суспільстві, можна назвати, наприклад, життя у мегаполісах, де зростання індивідуалізації сприяє посиленню страху смерті, тоді як у сільській місцевості, навпаки, страх смерті проявлятиметься не так сильно [156]. Кожна культура пропонує специфічне пояснення смерті (міфи, релігія, ідеологія, філософські вчення), використовуючи концепт смерті, щоб зменшити чи посилити страх смерті в конкретний історичний період. Однак культура як «пом’якшувач» танатичної тривоги діє лише до того моменту, доки людина не зустрінеться з реальною загрозою смерті. Безпосередня конфронтація із смертю може підірвати символічну систему буферів, які культура спорудила між життям і смертю, між людьми і потойбіччям. Культура, як влучно сказав про це М.О. Бєрдяєв, постійно бореться, воює, конфронтує зі смертю, хоча безсила перемогти її реально і остаточно [15]. Необхідність вивчення кроскультурних відмінностей в етичних, моральних, ціннісно-смислових поглядах на смерть зростає. Танатологічний дискурс з його різноманітними інтерпертаціями смерті відрізняється в різних культурах [45, 157, 172, 198, 201, 202, 203, 204]. Інтепретативне поле деяких культур щодо смерті більш ефективне порівняно з іншими, менш дієвими. Так, встановлено, що люди зі східної культури мають менший рівень танатичної тривожності порівняно з представниками західних культур (йдеться про страх смерті у представників австралійської культури у порівнянні з представниками малазійської та японської культур) [186]. Західні релігії (християнство) і східні релігії (буддизм, іслам, даосизм) пов'язані з різними типами, формами страху смерті, навіть якщо ці релігії співіснують у межах однієї культури [179]. Отже, розгляд двох територіально віддалених, релігійно відмінних, історично мало дотичних культур (Україна/Китай), на наш погляд, дасть змогу побачити соціально-психологічні особливості ставлення до смерті. Кожна культура пропонує свою модель смерті, використовуючи різноманітні ресурси її конструювання, щоб примирити свідомість людини, яка потенційно прагне безсмертя, з фактом її скінченності. Міру «примирення» людини певної культури з феноменом смерті можна визначити за такими показниками як: визнання та легалізація танатологічних уявлень; рівень наближення – дистанціювання між людиною і смертю; стратегія взамоємодії зі смертю (орієнтація на прийняття чи уникнення). Нижче ми розглянемо такі особливості культури, вплив яких на розуміння та інтерпретацію теми смерті є значущим, з’ясовуючи онтологічний статус смерті в українській і китайській культурах. жүктеу/скачать 1.46 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|