На правах рукопису
Особливості української традиції концептуалізації страху смерті
жүктеу/скачать 1.46 Mb.
|
| 1.3.1. Особливості української традиції концептуалізації страху смерті
У культурологічних, етнографічних та фольклорних дослідженнях преставлено здебільшого уявлення про смерть, притаманні слов’янам. Проте, не слід нівелювати яскраво виражену етнічну специфіку саме українських уявлень про смерть. Погляди слов'ян-язичників на природу смерті значно відрізнялися від сучасних інтерпретацій смерті. Такі поняття як смерть, перехід в "інше" життя або перехід в "інший" світ хоча й не були тотожними, але досить тісно взаєпопереплетеними, пов’язаними одне з одним [26]. Смерть трактувалася як межа між двома формами існування, зв’язуючий елемент між світами живих і мертвих, які взаємодіють між собою, постійно відтворюючись у тріаді "життя - смерть - життя" [92]. Тому не випадковістю були знайдені археологами у стародавніх похованнях специфічні положення тіла померлих у зігнутій, скорченій формі, яка відтворювала ембріональну позу, нібито готуючи померлого до наступного народження, до подальшого перевтілення [69]. Різновидом поховальної обрядовості слов’ян був культ неба, представлений через традицію кремувати тіло. Небо було священним місцем перебування душі, куди вона прямувала, щоб поєднатися з вічністю, проливаючись у формі дощу і благословляючи землю нащадків до пробудження, оновлення та родючості [91]. Підтримуючи світовий порядок, смерть була важливим і шанованим елементом у цій структурі світопобудови, на фоні чого сформувався характерний для словянського світу (українського у тому числі) культ родинних звязків, культ предків як символ поєднаності з родом як охоронцем, наглядачем за світом живих [95]. Погляди на смерть, притаманні українській культурі, як і у будь-якій іншій, піддавалися в різні історичні періоди трансформації, що стало причиною співіснування різних (інколи взаємозаперечувальних) традицій і поглядів щодо смерті у межах однієї території. Так, в літературі можна зустріти цілий комплекс обрядово-поховальних ритуалів язичницького характеру, зокрема на території Закарпаття, які не містили традиційних для сучасності трагічних сюжетів смерті, а напроти супроводжувалися ігрищами, піснями, танцями, забавами та різноманітними розвагами (як, наприклад, обряд Свічіння або обряд Тризни). [30, 37, 95, 112]. З приходом християнства, до періоду розквіту якого належить формування безпосередньо української етники, смерть починає сприйматися як велике горе, трагедія, неминучість [Лозко Г.], що породжує більш звичні і зрозумілі сучасному українцю емоційно насичені, експресивні практики страждань, горювання, оплакування, голосіння, сумування за померлими. На фоні такої суперечливості трактувань смерті в українській культурі формується поховально-обрядова система, яка специфічно синтезує язичницьку і християнську ідеології: ритуали «правильного», унормованого проведення душі померлого у інший світ та ритуали поминання небіжчика через страх його повернення у формі розгніваного духу до світу живих [112]. Таким чином, смерть не сприймалася як безальтернативна скінченність, а відтак визнавалася багатовимірність світу, в одному з яких перебували душі померлих. Подія смерті набувала особливого значення у повсякденному житті українця, яке торкалося загального перебігу життя та життєустрою спільноти: «життя у цей час уповільнювалося й затихало, бо не можна було ні гучно розмовляти, ні виконувати роботи, які викликали шум. Заборонялося пити воду в хаті небіжчика, адже її могла пити душа; коли хтось хотів сісти на лаву, мусив подмухати на неї, аби не розчавити душу покійного» [112, c.315]. Незважаючи на поширення християнства на території України, вплив укоріненого у свідомість мілофічного мислення залишається досить помітним. Велику роль відіграють різноманітні вірування, повір’я і забобони, що носять релігійно-магічнй характер і стають підгруняттям для формування унікального у своєму роді явища – української демонології (образи нечистої сили, холери, відьмаків, русалок) [112, c. 540]. Особливе значення серед українців надавалося процесу вмирання людини як результату її прижиттєвого способу життя: спокійна, легка, швидка смерть свідчила про добропорядність людини, яка її заслужила; важка, мученицька смерть пов’язувалася з причетністю померлого до нечистої сили. Така типізація померлих визначала відповідний їм спосіб поховання: «на похоронах «нечистих» мерців дотримувалися оберегової символіки: вбивали їм у груди осиковий кілок, кололи тіло шилом, посипали очі чи могилу маком, завалювали її камінням або сміттям» [13]; померлу у спокої людину піддавали обряду омивання (купання) душі і ставилися до неї з почестями [30]. Страх мерців (повстання мертвих з могил), притаманний українській культурі, породив ряд запобіжних, оберегових заходів-ритуалів, які гарантували неповернення померлих до світу живих: печатання могили, відспівування, хрест над могилою, хрестоподібне засипання землею [30]. Таким чином, смерть українцями наділяється досить високим онтологічним статусом, прирівнюваним до народження, що відобразилося на формуванні і специфікації усієї поховально-обрядової системи з її атрибутикою та ритуалами. Розглядаючи ідею смерті в контексті світогляду українців, доходимо висновків, сукупність яких визначає своєрідність національного бачення світу. Отже, основні концептуальні позиції щодо ставлення українців до смерті наступні: Характерною є традиційна тріада "життя - смерть - життя", де смерть лише фіксує межу між двома формами існування, двома світами. Поховальна обрядовість носить релігійно-магічний характер. Поширеними є культ предків, землі і неба. Язичницькі та християнські ідеології щодо розуміння смерті специфічно синтезуються. Дихотомія у розумінні смерті як необхідності, неминучості і, водночас великого горя. І хоча деякі дослідники відмічають невпитиний процес руйнації традиційної обрядовості [128], її акультурації у контексті розуміння і ставлення до смерті, все ж таки вона залишається однією із найважливіших структурних елементів суспільного життя та побуту українців. У наступному підрозділі розглянемо особливості китайської культури, визначимо її основні підвалини у світорозумінні через особливості ставлення до смерті та її трактування. жүктеу/скачать 1.46 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|