Спільними для обох культур виявилися такі загальні тенденції:
Спрощення обрядово-ритуальної форми танатологічного простору;
Втрата психологічного зв’язку з померлими;
Механічне відтворення традиційних форм ритуалу, обряду чи традиції з втратою внутрішнього змісту;
Запозичення традицій, пов’язаних зі смертю, з інших культур;
Віртуалізація смерті (поширена представленість і трансляція танатичної тематики у ЗМІ, Інтернет, ігрових технологіях);
Культ молодості, символічного безсмертя (відчуття особистої невразливості);
Переконання, що все життя ще попереду, а смерть – це щось далеке, пов’язане зі старістю;
Домінування концептуальних значень смерті у міфологічній свідомості.
Відмінними виявилися такі тенденції:
Емоційність, відкритість, демонстративність, експресивність українців у танатичних переживаннях на відміну від емоційної стриманості, закритості у представників китайської культури;
У китайських досліджуваних досить чітко простежується тема смерті у контексті провини та покарання, а страх смерті викликає скоріше не сам факт зникнення з життєвого простору, а способи і шляхи, які можуть до цього призвести, у тому числі і страх «втратити обличчя».
В українських досліджуваних тема смерті різко поляризувалася від зміни соціально-політичного контексту: від абстрактно-філософських, релігійних значень смерті у концептах пошуку, переходу у інший вимір, духовності (Бог, душа, Диявол, рай, пекло) до вузько-специфічних значень військової тематики (війна, зброя, вбивства, насилля, диктатура, тероризм).
Ми розглянули культурно-соціальний досвід зіткнення зі смертю, згадали про реальний досвід такого зіткнення (безпосередній чи опосередкований), а тепер завдяки методу написання життєвого сценарію, однією з умов якого була власна близька смерть, ми розглянемо ситуацію штучно створеного (змодельованого) досвіду зіткнення з власною смертю, тобто від культуральних аспектів переходимо до питань, пов’язаних із індивідуальним досвідом смерті.
Достарыңызбен бөлісу: |