На правах рукопису



бет38/67
Дата28.01.2024
өлшемі1.46 Mb.
#490080
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   67
dys Myronchak (1)

Аналіз життєвого сценарію №2 (за умови, коли залишилося жити 1 рік). Спершу, після прочитання інструкції, спостерігається певне зависання, пауза або смисловий вакуум, які на деякий час заглиблюють людину у внутрішні переживання. Поширеними є фрази типу: я не знаю; не уявляю такого; важко уявити; не хочу навіть думати про це; цікаве запитання, але треба подумати тощо. Згодом, коли захист трохи послаблюється і потік думок відновлює свою циркуляцію, робота продовжується. Характерними для написання життєвого сценарію, обмеженого лише одним роком життя, є такі особливості: структура тексту дещо хаотично побудована, події фіксуються не лінійно, а точково, відсутні чіткі причинно-наслідкові зв’язки. Попри те, що певна зв’язність елементів тексту зберігається, логіка викладу думок досить непослідовна. Зміст емоційно насичений вживанням таких слів як: люблю, ненавиджу, мрію, відчуваю, радість, щастя, смуток тощо. Змістова наповненість, на відміну від попереднього сценарію, – нетипова, унікальна, неповторювана. Навіть якщо форма написання сценарію залишається у вигляді схеми, то її наповненість не часто дублюється серед досліджуваних. Варіанти опису життєвого плану були такі: «мрію побачити океан»; «поїхала б до Тибету і займалася б медитацією»; «втекла б з дому»; «написала б мемуари»; «робив би щось корисне кожного дня»; «знайшов би спосіб вилікуватися і жити далі»; «жив би як і живу тепер»; «пішов би воювати за Україну – все одно вмирати, так краще з честю», «хотів би, щоб кохана завагітніла, і частинка б мене продовжувала жити далі», «покинула б роботу і намагалася б прожити цей відрізок часу в задоволення», «помирився би з батьками і провів би цей час краще з ними, з друзями», тощо. Не виключенням були відповіді, в яких простежувалася позиція несерйозності, з якою респонденти поставилися до завдання, інструкція сприймалася як ігрова, нереальна, неможлива, нездійсненна: «не знаю… пив би, гуляв би, розважався би», «перестріляв би всіх політиків, все одно не довго сидіти треба», «зробив би щось божевільне як герої у фільмі «Достукатися до небес» чи «Поки не зіграв у ящик», але перед цим треба було б пограбувати банк».
Цікавою відмінністю такого типу сценарію є зникнення часових вимірів особистості. Хоча інструкція звучить досить загально, переважною більшістю вона прочитується як інструкція описати саме цей один рік життя, який залишився. У тексті не з’являються події з минулого і майже не виникають плани щодо майбутнього, яке хоч і в обмеженій перспективі, але все ж присутнє. Увага оповідача фокусується на теперішньому, у точці тут і тепер, яка увібрала в себе все набуте й уявне і виштовхнула на поверхню найважливіше для особистості у даний момент її власної історії. Специфікою таких текстів є їх орієнтація на внутрішні контексти особистості, в якій яскравіше проявляється її суб’єктність. Відбувається повернення Я до самого себе, воно стає більш індивідуалізованим, унікальним. Таким чином, програма сценарної поведінки на відміну від попереднього варіанту, коли людина діє за відпрацьованим сценарієм, закріпленим у вигляді певних когнітивних схем, із введення умови обмеженості життя одним роком піддається разючій якісній зміні. Характерними семантичними одиницями для цієї категорії текстів були дієслова, пов’язані з рухом і конкретною дією, зміною, переміщенням: «поїхала б, пішов би, переїхав би, зробила б, повернувся би, втекла б» тощо.
Питання, які виникають при написанні життєвого сценарію з умовою персональної смерті через рік такі: Що я хочу в цей момент? Що я ще хочу встигнути зробити, побачити, відчути? Хто я є насправді і чого я реально хочу? Чи живу я так, як хочу, чи так, як прийнято? Така постановка питань розкриває зміст характерних потреб для цього типу сценарію: потреба встигнути щось завершити або зробити, потреба в конкретній дії, потреба в контролі над своїм життям, потреба в самопізнанні.
Аналіз життєвого сценарію №3 (за умови особистого безсмертя). Для сценарію цього типу характерними стали такі особливості: структура послідовна з достатньо зв’язними між собою елементами (подіями), логіка побудови тексту не має чітких причинно-наслідкових зв’язків, проте простежується певна етапність при створенні життєвого сценарію за умови особистісного безсмертя. Людина, оперуючи категорією вічності, намагається певним чином диференціювати її на окремі часові проміжки, кожен з яких планується проживати по-різному, наприклад, в одному із текстів зазначено таке: «перші б сто років жив як і живу тепер, заробив би багато грошей, наступні сто років витрачав би ці гроші на різноманітні задоволення та подорожі, ще 100 років присвятив би вивченню всесвіту…». Часова категорія в текстах постає розмитою, хоча й відчутною: немає ні початку історії (як у сценаріях №1), ні кінця (як у сценарії №2), що наприкінці викликало у досліджуваних відчуття розгубленості: що ж далі? а чим насправді можна заповнити вічність? Тому тексти здебільшого обірвані, незавершені. Зміст розповідей досить різнорідний: узагальнений («кайфував би і насолоджувався життям», «змінював би професії кожні 100 років», «винайшла б формулу «миру» на планеті» тощо), фантастичний («літала б у міжгалактичні подорожі», «винайшла б ліки від усіх хвороб»), а інколи й парадоксальний («якби я був безсмертний, я винайшов би смерть» або «…важко уявити безкінечність. Мені б вистачило пожити років з 200, а більше, думаю, й не потрібно»). Специфікою таких текстів є поєднання двох попередніх сценаріїв, свого роду синтез соціального та особистісного, де Я при цьому втрачає свій чіткий образ, частково опирається на реальний життєвий досвід і трансформується у віртуальне Я, всесильне і безсмертне. Такий ефект трансформації Я можна побачити у комп’ютерних іграх, де особистість приміряє на себе різні ролі, реалізує в альтернативному просторі найбожевільніші ідеї, експериментує з різними образами тощо. Ще однією особливістю таких текстів є намагання особистості бути корисною для суспільства та світу в цілому. Навіть якщо частина тексту присвячена задоволенню і реалізації своїх власних потреб, майже у кожному сценарії можна зустріти переломний момент, коли відбувається символічне перенасичення Я індивідуальним і з’являється бажання щось зробити для світу. Недаремно ж безсмертними вважають тих, чиї імена, ідеї, продукти творчої та інтелектуальної діяльності є трансгенеративними в історії, в культурі, в мистецтві. Вони залишаються актуальними і соціально активними як в масштабах окремої особистості, так і цілого світу незалежно від часу та простору, в якому вони по-новому згадуються, оживають, інтерпретуються.
Таким чином, зміст характерних потреб для цього типу сценарію наступний: потреба у задоволенні, потреба у творчості, потреба у визнанні.
Узагальнюючи вищесказане, зводимо результати аналітичної роботи у Таблиці 5, яка дає змогу порівняти всі три сценарії.
Так, у ситуації звичного плину життя, сценарій здебільшого стандартизований, шаблонний, побудований за певним культурно-соціальним еталоном, розширений, логічно розгорнутий, завершений, з добре інтегрованим у соціальний простір Я, яке спрямована на задоволення потреб у прогнозованості майбутнього, у контролі над своїм життям, у самореалізації.
Життєві сценарії, побудовані за умови особистісного безсмертя, є синтезом реального досвіду та фантазування, де особистість балансує на межі реального та уявного. Часто Я особистості стає віртуалізованим, виходить за сконструйовані межі культури, соціуму, науки, історії та конструює альтернативні простори, прагнучи увіковічнити себе в них, задовольняючи потребу у визнанні.
Моделюючи життя, обмежене в часі, Я особистості піддається змінам. Такий сценарій трансформує внутрішній досвід, фіксовані уявлення та звичні способи інтерпретації того, який має бути світ, ким є Я в цьому світі і яке має реальне призначення, актуалізуючи потребу у самопізнанні. Життєві сценарії під впливом усвідомлення власної смерті стають більш осмисленими, більше контактують з реальністю, де смерть є свого роду збільшуваним склом, яке підсилює внутрішнє бачення того, що є істинним, що хибним, що варте життєвої уваги і часу, а що ні.
Таким чином, інкорпорація смерті в життя пробуджує людину, оголює і виносить на поверхню найголовніше, найнагальніше і важливе для її існування в конкретний часовий проміжок її власної життєвої історії.


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   67




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет