На правах рукопису



бет32/67
Дата28.01.2024
өлшемі1.46 Mb.
#490080
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   67
dys Myronchak (1)

Блок «Насилля»: десь когось убили, зарізали, розстріляли, задушили, згвалтували, побили до смерті, підпалили, засудили до страти.

  • Блок «Сенсація»: хтось (із популярних чи відомих людей: футболіст, співак, політик) потрапив в ДТП, загинув від передозування наркотиків, помер від раку, помер від СНІДу», десь йдуть військові дії і називають кількість загиблих, відбуваються терористичні акти, алькаїда, страти, вибухи.

  • Блок «Соціальні питання»: смерть від голоду, смерть від бідності, епідемії, смертельно небезпечні віруси, некваліфікована медицина (смерть від помилки лікаря), інфікація в лікарні, каліцтва, аборти, самогубства, атомна зброя, війна, евтаназія, смертна кара, насилля в сім’ї, гететика, довгожиттєльство/старість/якість життя.

  • Блок «Природні катаклізми»: цунамі, землетруси, повіні, урагани, виверження вулкану, лісові пожежі.

    Схожу тематичну сюжетність траслює і кінематограф, де можна з легкістю побачити смерть на будь-який смак на власні очі: фільми-катастрофи, бойовики, фільми жахів, трилери, драми, документальні фільми про війну. Однак смерть на екрані з позиції (з крісла) глядача залишається все ж дистанційованою, відокремленою, «безпечною» для спостереження: з одного боку незгасаюча популярність серед молоді такого жанру на телебаченні ілюструє потяг до споглядання танатологічних образів, що провокують гострі, яскраві емоційно насичені переживання, з іншого – потребу у їх подоланні. Жага до отримання таких специфічних порцій адреналіну, відчуття небезпеки, загрози смерті є не рідкістю серед молодої аудиторії, особливо серед чоловічої її частини. Однак такий ризик є умовним, наполовину реальним, адже за ним завжди стоїть умова особистої недоторканості, невразливості. А з розвитком технологій, зокрема 3D, 4D (можна зустріти вже навіть 9D) ефекту у кіноінструкції та індустрії віртуальних розваг цю дистанцію стало можливим скорочувати: «тепер можна не лише побачити, а й безспосередньо «пережити» зустріч зі смертю у змодельованій віртуальній ситуації (наприклад, землетрусу, падіння лавини в горах, бойового наступу)» – про що енергійно і з великим захопленням розповів китайський студент Веймін, який сам ще такої «екстремальної віртуальної розваги» не пробував, але якому «вже не терпиться поїхати до Шанхаю на канікули і порозважатися». Іноді і цієї міри наближення до ситуації на межі життя і смерті людині стає недостаньо, коли відбувається перенасичення і своєрідне звикання до таких способів отримання адреналінового кайфу. Умовність ризику більше не приносить людині задоволення, а тяжіння до танатологічних вражень лише зростає, що може слугувати трампліном для наступного кроку-зближення зі смертю «як умови, коли можна максимально відчути себе живим» (екстремальні розваги, експерименти зі вживання наркотичних речовин).
    Не менш популярним серед респондентів виявилися текстові джерела (історія, література), «з якої можна багато чого дізнатися і повчитися», «люблю історичні книги про війну – там багато чого є і про смерть, і про життя, і про наслідки. Ще у школі зачитувався Суворовим про другу світову, розвідку, шпіонаж, спецагентів… А сьогодні, на жаль, історія пише нові книги про війну, але зі старими сюжетами» (Андрій, 29р.).
    Ще одним із важливих і поширених джерел, через які людина «зустрічається зі смертю», є міжособистісна комунікація (ближнє коло знайомих і друзів та коло близьких і рідних (батьки, бабусі, дідусі, родичі), позначене нами категорією «старше покоління»). Китайські досліджувані відмічають, що «…особливо з кимось чужим чи стороннім на такі теми не поговориш, та й у нас і не прийнято про це говорити. Хіба що можемо обговорювати це з батьками чи з родиною, якщо хтось із знайомих помирає. Але я тих людей не знаю, вони вже старенькі, десь віку моїх бабусі з дідусем. Стає трашно: просто не хочеться думати, що скоро і вони можуть померти.» (Джи, 19 р.). Серед українських текстів можна зустріти наступне: «Мені часто про історію розповідав дідусь. Про війну, про голодомор, про своїх батьків, які загинули, про друзів, яких вже нема..» (Аня, 28), «Коли приїзджаємо провідати бабусю, майже завжди почуємо, як хтось помер у селі. Це завжди більша новина, ніж новина про народження. Коли помирають старі люди, хоч і шкода звичайно їх, але якось реагую нормально, ніби все як і треба, як має бути. А особливо погано і жахливо, коли чуєш, що помер хтось молодий, а ще гірше, коли дитина. У селі ти ніяк від цієї інформації не сховаєшся. Це як один організм. Мене завжди дивувала одна особливість: коли хтось помирає, то невідомо як, але вже через пару годин знають абсолютно усі жителі: так було і у часи без мобільників і телефонів» (Лєна, 24р.)


    Достарыңызбен бөлісу:
  • 1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   67




    ©dereksiz.org 2024
    әкімшілігінің қараңыз

        Басты бет