Настанови журналістам Ассошіейтед Пресс
жүктеу/скачать 0.74 Mb.
|
«Псевдоколір» не працюєНі, всеохопні узагальнення й нечіткі іменниково-прикметникові словосполучення не додають тексту наочності; це роблять подробиці. Ось приклад «псевдоподробиць» з новинного матеріалу про ново-призначеного уповноваженого з питань імміграції: Поза законодавчим зібранням штату кажуть, що він має посутньо м’який характер. У нього модна зачіска, елегантні вуса й окуляри в роговій оправі — можна подумати, що це професор із сусіднього Техаського університету. Якщо цьому вірити, то так можна подумати про половину чоловічого населення. Зауважте також важкувату обставину перед сміливою характеристикою м’який характер. Папа Іван Павло II має м’який характер, м’яким характером відзначався і Віллі Саттон, грабіжник банків. І нарешті, як має виглядати професор з університету? Є професори, яких можна прийняти за сантехніків, трунарів, голів корпорацій, інженерів і шахраїв. Одна за одною такі нісенітниці поєднуються у цілу низку слів, роблячи свій внесок у клішовані описи, які ви вже читали у тисячах безглуздих контекстів. Порівняйте попередній опис зі стислим портретом зі статті Ассошіейтед Пресс про майстра, який відтворює старовинні меблі шекерів: Сорокатрирічний майстер Шарль Кафаль сам скроєний за лекалами, які він вважає найкращими. Він тонкий, як прищіпка — шекерський винахід — а єдиною прикрасою йому слугує пишна руда борода. Це багатий образ, що твориться малою кількістю слів, до нього далеко посутньо м’якохарактерному панові в окулярах, якого можна прийняти за типового професора. Далеко йому і до такого речення: На пагорбах, які цієї пори року зазвичай зелені, немає нічого, крім сухої сірувато-коричневої стерні. Багато авторів поверхово пишуть у такому випадку щось на зразок уражених посухою пагорбів. Точніший же опису наведеному реченні створює у читача сильний візуальний образ. Вимога наочності поширюється не на всі матеріали. Заява президента, звіт про підвищення облікових ставок, різноманітні урядові заходи — тут небагато шансів вдатися до візуалізації. Справді, візуальні деталі, нанесені на строгий фасад, якому вони не пасують, подібно до графіті, — викликають лише роздратування. Стаття про свідчення колишнього верховного судді Воррена Бергера перед сенатською комісією сухо подає його виступ у 10 абзацах. А одинадцятий починається так: «Сивочолий Бергер...». Та це цікаво хіба що його перукареві. Майже у кожному матеріалі про свідчення адмірала Пойндекстера перед слідчою сенатською комісією у справі «Іран-Контрас» десь та випливала люлька, яку він постійно курив, — причому ніде це не було доречно. У матеріалі про жінку, яка в розпачі телефонує в поліцію з проханням про допомогу, зауважується — у ліді, ніяк не менше, — що той телефон був «кремовий». Яка різниця? У статтях про судові процеси автори, здається, вважають своїм обов’язком описати одяг головних учасників. Це зрозуміло, якщо прокурор одягнений у циркове трико, але: Міллер, огрядний, одягнений у коричневий костюм, робив помітки, коли Шіфф виступав зі вступною промовою. Два сини Міллера, у сірих ділових костюмах, сиділи серед глядачів. Ліст, одягнений у світло-коричневий костюм, сидів з кам’яним обличчям... Коли Мур, одягнений у сорочку з довгими рукавами і краватку, йшов до будівлі тюрми... жүктеу/скачать 0.74 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|