Настанови журналістам Ассошіейтед Пресс
жүктеу/скачать 0.74 Mb.
|
Хронологічний підхідХронологічна оповідь, яка рятувала життя Шехерезаді, являє собою найпростіший спосіб будувати розповідь, особливо у реконструюванні великих подій, таких як виверження вулкану Маунт-Гелен чи трагедія у токійському метро. Хоча багато тематичних статей включають у себе великі хронологічні фрагменти, зазвичай вони модифікуються за допомогою різноманітних прийомів. Можна почати з середини події і вдатися до відступів. Ви завжди можете приправити пряму хронологію відсиланнями до подальшої розповіді — натяками на те, що з’явиться за наступним поворотом. Наприклад, у статті, присвяченій століттю з дня народження Франкліна Рузвельта, Сол Петт користувався головним чином хронологічним підходом у розповіді про великі справи цього президента. Однак він скористався прийомом обрамлення основної оповіді фактами з життя двох простих громадян, доля яких змінилася завдяки Новому курсу. (Прямі зв’язки із сьогоденням — це вдалий прийом у статтях на історичні теми.) Така організація оповіді також дала змогу Солові Петту використати у статті вступ, здатний зацікавити, — автор веде читача від життя двох людей до державних справ — та до іронічного фіналу: один із синів старих прихильників Нового курсу голосує за Рейгана. Не слід ускладнювати структуру матеріалу. Ви можете будувати деякі статті з окремих сцен, більш чи менш пов’язаних між собою, користуватися або не користуватися відступами для висвітлення важливих епізодів. Прийом «записника репортера» являє собою гарний — неформальний і невимушений — варіант; це радше занурення у предмет, а не його розкопування. Як правило, така стаття складається з окремих епізодів, які змальовують різні сторони місця чи події. У результаті виходить матеріал, який дуже легко читати, однак успіх тут ґрунтується на точних спостереженнях і гарних подробицях. Усі перлини мають нанизуватися на одну нитку — між частинами такого матеріалу повинен бути певний тематичний зв’язок; ви не займаєтеся каталогізацією старих речей на горищі. Журналіст Ассошіейтед Пресс Сід Муді винайшов новаторський спосіб побудови для своєї статті про Нью-Джерсі. Вона являла собою разючий перелік фактів — з історії, сьогодення, статистичних, дивовижних, відверто випадкових — із вкрапленнями авторського гумористично-гіперболізуючого монологу. Стрижнем для такої оповіді слугувала швидкісна автомагістраль штату Нью-Джерсі, на якій Муді, як справжній гід, зупинявся біля кожного з’їзду, щоб розповісти про економічний, соціальний і політичний ландшафт. Ось як починається ця стаття: ШВИДКІСНА АВТОДОРОГА НЬЮ-ДЖЕРСІ (АП) — Комік: «Свинячий грип відкрили у Нью-Джерсі — а де ж іще?» (Сміх.) Інший комік: «Мафія потерпає від рецесії. Чотирьох суддів у Джерсі звільнили з роботи». (Сильніший сміх.) Сьогодні Нью-Джерсі — це велика хохма, кумедніша за Бруклін чи центр Бербанка. Сміються трильйони неджерсійців, які мчать Швидкісною дорогою, втупившись у задні бампери машин, що їдуть попереду, обганяють цистерни, морщачи носи біля нафтопереробних заводів, з радістю віддаючи долар п’ятдесят, щоб втекти звідси через Гудзон до Нью-Йорка. Нью-Джерсі не поважають. Проте саме Джерсі дав Америці паровий локомотив (Хобокен, 1825); бейсбол (там само, 1846); футбол (Нью-Брунсвік, 1869); лампочку Едісона (Менло-Парк, 1879); пригодницькі фільми (Палісейдс, початок 1900-х років); швидкісний автошлях на чотири смуги і розв’язку «листок конюшини» (Ньюарк); Каунта Бейсі; Меріл Стріп; Аллена Гінзберга; мене й Секакіса. (Сміх.) І він може стати піонером у тому, що робити — і чого не робити — із загниваючими містами, занепадаючими фермами, старіючими передмістями, регіональним плануванням і місцевим самоврядуванням. Саме до всього цього, можливо, і прямує країна. Нью-Джерсі має 7,3 мільйона осіб населення; 5 незчислимих безлічей пікапів; шостий серед усіх штатів дохід на душу населення; більш як 300 звалищ сміття; 150 000 оленів; 12 бронетанкових дивізій мафіозі; дев’ять казино; 3518 барменів на ім’я Луї; один критий міст; двох сенаторів США — один баскетболіст, а другий — раніше засуджений у справі Абскам, ще 40 — штатного різновиду, з них суджених — троє. Все це виступає на маленькій сцені. Погляд у майбутнє? Повертаємо тут, з’їзд № 1. Так, це силосна башта. У нас 9100 ферм на близько одному мільйоні акрів. З кожного з них отримується по 2977 доларів — найбільше в країні. Але на половині ферм власники — не фермери. Перед джерсійськими фермерами (середній вік — 53 роки) постає моральна проблема, кому першому проходити до повітки. Нові мешканці передмість скаржаться на куряче пір’я перед будинками, на запізнення на електричку, бо вони тяглися за трактором (8 миль на годину). Городний Штат вирощує тільки 54 % овочів, які споживає. Молоко завозять з Вісконсина. Фермери розпродуються, йдуть на пенсію і їдуть у Флориду. Не їдучи за Муді далі до з’їзду № 9, можна зауважити дві речі: Лавина фактів і цифр зовсім не обов’язково душить читача. Авторів ріг достатку надає його статті особливої чарівності. Муді (до речі, наполегливий, хоч, можливо, і не зовсім досконалий тромбоніст) знає, що у математичній точності іноді є своя музика. Велике значення має п’ятий абзац — він кристалізує зміст статті, пов’язуючи становище Нью-Джерсі з країною в цілому. Будь-яка велика за обсягом стаття виграє, коли десь на її початку є такий «вагітний абзац», який каже читачеві: «Ось що важливого (чи незвичайного) у цій статті. Читай далі». Ви можете спіймати Муді на вживанні займенника першої особи («мене й Секакіса»). У даному випадку це добре — як ще один гумористичний відступ. Але якщо взагалі, то залиште найегоїстичніший займенник для авторських колонок. Винятків з цього правила небагато — статті, в яких автор розповідає про якийсь свій підкреслено особистий досвід, можливо, про подолання виснажливої хвороби чи про виживання протягом трьох тижнів в Амазонці в компанії анаконд. (Відступ: пихатий займенник першої особи не є необхідним для внесення у статтю авторського голосу. Талановиті й досвідчені автори досягають цього через стиль, тональність, іронію, гумор та використання уяви.) Люди за визначенням — це людський інтерес, та навіть якщо цікавості і немає, то люди все одно залишаються; тому біографічні матеріали — це головний продукт тематичного виробництва. Спектр таких матеріалів широкий: від розгорнутого портрета на 2000 слів до стислих нарисів про ту чи ту особу в новинах. Не набивайте біографічного матеріалу рутинними відомостями; прибережіть їх для некролога. Шукайте характерні риси, звички, особливості вдачі і стилю роботи, обставини життя, які вирізняють вашого героя з-поміж інших. Щодо коротких біографічних довідок «особистостей у новинах», може бути продуктивним зосередитися на тому, що зробило цих людей героями новин. Якщо ви пишете про людину, яка щойно отримала високу посаду у великій корпорації, пошукайте випадки з її життя, цитати і подробиці біографії, які можуть допомогти пояснити такий її успіх. Коли це можливо, пов’язуйте подробиці й цікаві моменти з головною темою: Вона підбирає собі одяг з прискіпливістю, натренованою за шість років роботи головним спеціалістом закупівельної фірми. Кажуть, що в роботі у своєму садку — а це її найбільше захоплення — вона так само організована і прискіплива, як і в керуванні новим відділом. Звичайні біографічні інтерв’ю знаменитостей є чи не найменш цікавими матеріалами біографічного жанру. Пояснюється це тим, що знаменитості гостро «медіа-стурбовані», увесь час зосереджені на своєму, Боже їм поможи, «іміджі». Вони дають заяложені відповіді на всі звичайні запитання і стають невизначеними і без’язикими, коли їм ставлять незвичайні. Вони люблять людей. Вони гадають, що місто, в якому вони зараз перебувають, прекрасне. Вони люблять музику. Вони люблять малюків. Вони люблять мам. Вони так люблять гуляти під дощем. У всьому вони бачать виклик. Вони, насправді, являють собою ходячі штампи. Сподіватися можна тільки на те, що таких людей можна розговорити про щось для них особисто важливе, якщо таке взагалі є; актриса, можливо, цікавиться прийомами акторської гри, автор бульварних романів — тим, як він стуляє докупи свої саги. Цінність скеровування людей, з якими проводиться інтерв’ю, до речей, їм справді близьких, часто випускається з уваги. Запитайте сантехніка чи мікробіолога про політику, богослов’я чи поточні події, і ви зазвичай отримаєте нудні думки, захоплюючі, як телефонний довідник. Дайте їм розповісти про деталі водопроводу чи мікробіології, і вони будуть говорити охоче і легко, з ентузіазмом і інформативно. Такі матеріали, навіть якщо вони трохи переобтяжені технічними деталями, як правило, цікаві й тим людям, які не мають особливих почуттів до протікаючих труб і електронних мікроскопів. Біографічні статті про Дуже Поважних Осіб часто вимагають великих зусиль, щоб уникнути надмірного вихваляння, підживлюваного найзручнішими джерелами — вибраними помічниками, приятелями та підлабузниками. Намагання витягти з Вілбера Лизоблюда висловлювання про його боса, Джарвіса Хатобуда, Найбільшого Зодчого на Заході, навряд чи допоможуть якомусь викриттю. Подання альтернативних точок зору — підлабузницького виляння хвостом пана Лизоблюда з гнівним ревом мешканців зведеного Хатобудом району, де недавно від легенького вітерцю завалився дах, зовсім необов’язково наблизять вас до справжнього Хатобуда. Вам потрібні люди, які його добре знають, але не є ні залежними від нього, ні такими, що стали на шлях кривавої помсти. Щоб їх знайти, треба попрацювати. жүктеу/скачать 0.74 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|