Настанови журналістам Ассошіейтед Пресс
жүктеу/скачать 0.74 Mb.
|
Від перекладачаНечасто справжній професійний довідник виходить веселим. Ця книжка — саме такий рідкісний виняток. Почасти це зумовлено самою професією, журналістикою, яка має справу з мовою, а помилки і огріхи у мові — основне джерело будь-якого гумору. Але найголовніша причина веселості книжки, безперечно, полягає в її авторі. Рене Каппон любить і знає те, про що він пише; знає він і те, що один з найкращих способів уникнути тих чи тих помилок у подальшій роботі журналіста — це показати їх наслідки, зокрема точним і дотепним коментарем. Щоденні зауваження, які просто редактор, а потім головний редактор Ассошіейтед Пресс Рене Каппон робив з приводу різноманітних помилок журналістів у їхніх матеріалах, стали основою цієї книжки. Природно, Рене Каппон виходить з досвіду американської журналістики і матеріалу англійської мови. Через те у його «Настановах» щось буде більш, а щось менш актуальним для української аудиторії. Приміром, наполегливі рекомендації використовувати активний стан дієслова і короткі слова замість довгих для нас не такі важливі — бо пасивний стан дієслова не так поширений в українській, як у англійській мові; середня ж довжина слів в українській набагато більша, коротких взагалі досить мало, а довге слово не є специфічно характерним для якогось особливо мудрованого стилю. Саме тому деякі специфічно «граматичні» частини розділів не ввійшли до українського перекладу. Зрештою, ця книжка є передусім практичними настановами для журналістів, а не підручником із сучасної англійської мови, тим більше — у перекладі для іноземних студентів. Тут, однак, слід наголосити, що моментів, які стосуються виключно англійської мови і потребували б при перекладі цілком недоречних для професійного довідника довгих додаткових пояснень, доволі мало. З іншого боку, у своїй щоденній роботі з мовою українські журналісти стикаються з такими проблемами, які не могли б приснитися і в страшному сні ні Рене Каппону, ні жодному американському журналістові. Саме тому ніде у «Настановах» Рене Каппона не згадуються всюдисущі русизми і їх зворотна — так само жахлива — сторона: слова і вислови-покручі, породжені недолугими намаганнями утнути щось якомога відмінніше від російської. Так виникають репрезентанти замість представників і незмінні аби та задля замість нормальних для і щоб. Кількість прикладів неоковирних русизмів і таких самих їхніх антиподів легко можна довести до тисяч на матеріалі тільки одного тижня роботи провідних україномовних ЗМІ. До речі, у «Настановах» Рене Каппона і на цю біду є цілком слушна відповідь: намагайтеся писати просто. Де взяти простоти української мови людям, для яких вона жодним чином не є рідною, то вже, очевидно, інше питання. На яке Рене Каппон також відповідає — роботою і всім своїм життям. Він народився і виріс у Відні, й першими його мовами були німецька та угорська. Тож англійську він вивчив, і вивчив так, що став одним із найшанованіших її фахівців — завдяки повсякденній наполегливій праці і здібностям, не маючи яких за ручку краще не братися і по клавіатурі не бити. Ще одна наша проблема, котру зі зрозумілих причин не згадує Рене Каппон, — радянська журналістика, яка нікуди не щезала і продовжує панувати у переважній більшості наших ЗМІ. Люди, які писали тоді, пишуть собі і зараз. Що гірше, ці люди продовжують цілком успішно керувати іншими і навчати інших писати і говорити. Головним завданням радянських ЗМІ була пропаганда. Пропаганда не інформує, а переконує читача. На рівні мови це виражається у горезвісній «образності», за допомогою якої факти підмінювалися чиїмись думками і настановами. Це так глибоко в’їлося у свідомість, що коли навіть немає чужих думок і настанов, то до матеріалів потрібно будь-що протягти свої — чи то власне розуміння моралі, чи політичної ситуації, чи естетичні погляди, чи щось «за жизнь» взагалі. Розділяти факти і думки Рене Каппон не вчить. Він вважає, що це зрозуміло саме собою. Для нас, однак, цю науку потрібно буде опановувати ще доволі довго. Без сумніву, «Настанови» сприятимуть скороченню цього шляху — тому що Рене Каппон навчає писати стисло, просто, без «фігур» та кучерявостей і тільки те, що стосується справи. У таких умовах необхідній для нав’язування власних або чиїхось думок «образності» ніде розгулятися. Тим же, хто попри все таки силуватиметься це робити, потрібно буде вдаватися до відвертої брехні, середня тривалість життя якої на очах скорочується. У своїх «Настановах» автор приділяє багато уваги мові і стилю матеріалів не суто новинного характеру — різноманітним репортажам, нарисам, аналітичним статтям, усьому тому, що в англомовній журналістиці позначається широким і не дуже чітким терміном feature story і що за відсутністю кращого доводиться перекладати як «тематичний матеріал» чи «тематична стаття». Можливо, тут варто буде ще раз нагадати українським читачам, що Ассошіейтед Пресс — не просто агентство новин. Значним напрямком роботи цієї організації (як і інших провідних інформаційних агентств) є створення і поширення саме таких великих матеріалів, які купують, передруковують і використовують у своїй роботі ЗМІ у Сполучених Штатах Америки й цілому світі. В умовах дедалі потужнішої конкуренції з боку електронних ЗМІ газети й журнали мусять постійно удосконалювати саме тематичні матеріали, тому що в оперативності радіо, телебачення й інтернет залишили їх далеко позаду. Рене Каппон у своїй книжці постійно підкреслює, що одним з головних елементів тематичних матеріалів (як і оперативних новин, щоправда, трохи меншою мірою) є «людський інтерес», human interest — ще один важливий термін англомовної журналістики без доброго нашого відповідника. Ним позначається все, що може зацікавити читача не як представника тієї чи іншої групи, а як окрему пересічну людину. Автор радить використовувати «людський інтерес» якомога ширше, насправді — всюди, де це взагалі можливо. В цьому маємо ще одну серйозну відмінність між американською і нашою журналістикою, і категорична вимога максимізувати «людський інтерес» виглядає доволі сумнівною. Необхідно відзначити, що сумніви ці справді обґрунтовані. Якщо взяти американську газету або журнал (чи навіть наші поки що нечисленні видання, які робляться за американськими стандартами), то бачимо, що пересічний тематичний матеріал будується за однією схемою, яка раз у раз повторюється. Більшість статей пишуться за таким собі закостенілим і абсолютно передбачуваним сценарієм, що, м’яко кажучи, за словами самого Рене Каппона, «не електризує». Це і справді проблема. Проблема тому, що прийнятної альтернативи такому підходові, на жаль, ми поки що не маємо. Реальну ж альтернативу ми кожного дня і тижня можемо бачити на прикладі творів вітчизняних авторів — всі ці розслаблені «аналітичні матеріали» без початку і кінця, сповнені заяложених цитат і дуль у кишенях, написані без натяку поваги до тих, хто всю цю каламуть вимушений читати. Читач на все це реагує відповідно, у чому нас наочно переконують мізерні наклади вітчизняних друкованих ЗМІ. Отже, щоб запропонувати щось справді конкурентне «людському інтересові», його спершу потрібно опанувати. Рене Каппон і тут виявляється цілком для нас слушним. Однак видається, що цінність і важливість українського видання «Настанов журналістам Ассошіейтед Пресс» полягає не тільки в тому, що воно допоможе зробити кращою мову української журналістики. Здається, книжка Рене Каппона буде однаково корисною як для тих, хто пише, так і для тих, хто професійно читає і вирішує, про що писати далі, а саме для редакторів і видавців. Тому що тут можна дізнатися не тільки те, як слід писати, а й побачити те, про що можна (і знову ж таки — слід) писати. Чи не найцікавіше у цій книжці — це уривки з матеріалів американської преси про щоденне життя простих людей. Про судові процеси, нещасні випадки, про роботу різноманітних підприємств, про сварки, конфлікти і примирення, про людей, що живуть по сусідству з читачами. Цікавими для інших їх робить майстерність журналіста, який зумів побачити і подати найважливіше. Можливо, у цьому й полягає головний урок «Настанов» Рене Каппона: можна і слід писати не тільки про «зірок» і політиків. Власне, не вони становлять більшість аудиторії газет та інших ЗМІ, а для людини зазвичай набагато цікавіше, чим живе така сама людина. Потрібно лише талановито і майстерно це робити, і така розповідь буде драматичнішою за будь-що — на задоволення і науку читачам, на славу журналістам і на вигоду видавцям. Хистові не навчиш. Однак майстерності у відборі матеріалу і роботі з ним, за бажання, навчити можна. Саме це і робить у своїй чудовій книжці Рене Каппон. Андрій Іщенко Навчальне видання жүктеу/скачать 0.74 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|