Навчальний посібник для підготовки до зно для слухачів системи довузівської підготовки Харків Видавництво нуа 2010



бет5/10
Дата28.06.2016
өлшемі1.65 Mb.
#164326
түріНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Написання сполучників

разом


Утворені поєднанням колишніх займенників з прийменниками або частками, чи сполучників з частками:


Займ. + приймен.

Займ. + частки

Сполучн. + частки

зате, втім, притім, притому, причім, причому, проте.

якби, адже, аніж, мовби, мовбито, начеб, начебто, немов, немовбито, неначебто, ніби, нібито, ніж, отже, також, цебто.



окремо


Складні сполучники типу так що, через те що, з тим що, дарма що, та й, або ж, адже ж, але ж, але як же, бо ж, коли б, коли б то, отже ж, хоча б, хоч би, для того щоб, замість того щоб, з тим щоб, з того часу як, незважаючи на те що, після того як, при цьому, та й, так що, тимчасом як, тому що, у міру того як, через те що. У більшості випадків частки то, ж, би(б) виконують підсилювальне значення: все ж таки, бо ж, хоч би.
через дефіс

З частками -то, -но: тільки-но, тому-то, тим-то, тільки-но, якби-то.


Завдання

  1. Усі сполучники сурядності в рядку

А що, якби, та, проте

Б однак, і, немов, якби

В все ж, але, дарма що, хоч

Г також, тобто, зате, проте

Д якщо, якби, зате, неначебто

А зате, чи, але, якщо

Б і, чи, аби, ніж

В тобто, зате, причому, тільки-но

Г щоб, дарма що, немов

Д однак, також, або, але

А аби, коли, бо, зате

Б хоч, або, зате, однак

В хто, щоб, як, але

Г неначе, ніби, мов, та

Д якщо, неначе, і, та


  1. Усі єднальні сполучники в рядку

А або, доки, зате, та

Б і, як…так, ні…ні, також

В й, не тільки…а й, і, тобто

Г чи…чи, й, чи то, що

Д якби, проте, чи, та


  1. Усі протиставні сполучники в рядку

А а, зате, однак, все ж

Б не тільки, але, або, чи то

В тобто, дарма що, та, а

Г але, проте, ні…ні, наче

Д однак, зате, то…то, або


  1. Усі розділові сполучники в рядку

А однак, але, та, або

Б або, чи, чи то, не то…не то

В або…або, але, зате, також

Г чи, не то…не то, проте, тобто

Д то…то, дарма що, зате, чи


  1. Усі підрядні сполучники в рядку

А хто, щоб, ніби, зате

Б неначе, що, як, та

В бо, аби, коли, мов

Г неначебто, де, нехай, однак

Д та, доки, чий, звідки



ЧАСТКА

Службова частина мови, яка надає окремим словам або й цілим реченням певного смислового чи емоційного відтінку.

За значенням і вживанням частки поділяються на:

Частки, що надають смислових відтінків

Вказівні: ось, осьде, он, онде, от, оце, оно

Обмежувально-видільні: лише, тільки,
хоч, хоча б, навіть, уже, таки


Означальні: якраз, саме, справді, точно, власне, рівно (стільки)

Підсилювальні: і, й, та (у ролі часток),
навіть, аж, таки, ой (у ролі часток), ще, гей

Частки, що вказують на модальні відтінки (відношення до дійсності)

Стверджувальні: так, еге ж, атож, аякже, авжеж

3аперечні: ні, не, ані.


Спонукальні: хай, нехай, ну, давай, бодай

Питальні: невже, хіба, чи, що за

Власне-модальні (вони виражають сумнів,
припущення, невпевненість): навряд чи, ба, ну, чи не

Формотворчі частки: хай, нехай, най-, як-, що-, би (б)

До словотворчих належать частки будь-, -небудь, каз­на-, хтозна-, аби-, де-, -сь, не-, ні-, -би, б, же, ж

Правопис часток

разом

1. Частки аби-, де-, чи-, що-, як-: абищо, абияк, анітрохи, щодня, якнайшвидше, щоразу, анічогісінько, чимало.



2. Частки би(б), то, що, же(ж) у складі сполучників та інших часток: авжеж, атож, мовби, начеб, немовби, неначебто, щодо, абощо. Але: скосив би, піди ж.

3. -ся, -сь у дієсловах, займенниках, прислівниках: сподівається, десь, кудись, чийсь.

через дефіс

1. Частки -бо, -но, -то, -от, -таки, коли вони підсилюють значення слова: іди-бо, давай-но, тим-то, важкий-таки, дістав-таки, якось-то, стільки-то. Але: таки приїхав

2. будь-, казна-, бозна-, хтозна- і -небудь у складі прислівників та займенників: будь-хто, хто-небудь. Але: Якщо між часткою та словом, до якого вона приєднується, стоїть інша частка, всі три слова пишуться окремо: скільки ж то, чим би то, бозна ж хто.

окремо


1. Частки хай, нехай, би(б), же(ж), то, це, які надають різних смислових та емоційних відтінків: він же великий учений, зайшов би, хай живе мир...

2. Частка що у сполуках: дарма що, тільки що, хіба що, що ж до, поки що.

3. Частка то в експресивних сполученнях: що то за, що то, чи то, які виконують функції підсилювальних часток: Що то за краса.
Завдання

  1. Усі слова є частками в рядку

А ось, отой, он, оце

Б цей, таке, осьде, от

В ото, от, саме, онде

Г який, якраз, як, точно

Д справді, при, бо, за

А хай, авжеж, навіть, же

Б однак, би, коли, під

В аякже, не, де, а

Г адже, ані, від, хіба

Д еге, нехай, ну




  1. Усі словотворчі частки

А ж, -би, -казна, атож

Б ні, хай, ну, давай

В -сь, ж, чи, ба

Г хтозна-, казна-, бозна-, навряд чи

Д -будь, -б, аби-, де-


  1. Усі формотворчі частки в рядку

А так, нехай, еге, авжеж

Б навіть, як-, най-, невже

В що-, би, ба, ну

Г хай, би, нехай, б

Д як-, що-, так, чи не

А невже, будь-, як-, б

Б най-, як-, що-, би

В нехай, де-, най-, -би

Г не, ні, же, ж

Д де-, -сь, казна-, б




  1. Усі модальні частки в рядку

А най-, бодай, атож, гей

Б так, ані, хіба, ну

В лише, тільки, не, чи не

Г -небудь, ба, хіба, ж

Д де-, та, уже, най-



ВИГУК

Особлива частина мови, яка виражає почуття, емоції, волевиявлення мовця, не назива­ючи їх. Слова, що об’єднуються цією частиною мови, поділя­ються на два розряди: вигуки і звуконаслідування.


За походженням вигуки поділяються на

первинні (а! о! ой! ей! ех! іх! ух!)

похідні (матінко! леле! господи! боже! страх! ґвалт! гляди! диви! цур! спасибі! алло! браво!)

первинні й похідні вигуки за значенням поділяються на:

Емоційні – виражають емоції, почуття, настрій, переживання, здивування, реакції мовців на факти і явища дійсності: ах! ох! овва! ух! фе! тю! ой боже! матінко моя! тощо.

Спонукальні – виражають наказ чи спонукання до дії, чинності: гей! гов! годі! тсс! марш! стоп!

Мовний етикет – такі слова і словосполучення виражають привітання, побажання, прощання, прохання, подяку, сподівання: добридень, добривечір! здрастуйте! будьте здорові! будь ласка! на добраніч! прошу! спасибі! дякую!

Звертання до тварин, звірів, птахів: гей! но! соб! цабе! гиля! брись! дзус! вйо!

Звуконаслідування виражають акустичні уявлення мовців про навколишнє середовище, про звуки і шуми різних явищ природи, звукові сигнали тварин, птахів тощо: брязь! дзінь! стук! тік-так! дрр! га-га-га! ку-ку! тьох

Вигуки і звуконаслідування синтаксично не пов’язані з іншими словами у реченні. Вони самі є окремим реченням (еквівалентом речення) або вставним компонентом у реченні і обов’язково виділяються розділовими знаками (комами, знаком оклику) на письмі і відповідною інтонацією в живому мовленні.
Правопис вигуків і звуконаслідуваних слів

  1. Вигуки, що передають повторювані або протяжні звуки, пишемо через дефіс: ай-ай-ай, а-а-а, ну-ну-ну, ня-а-ав, киць-киць, му-у. Але: вигуки леле, лелечко, пробі, цитьте, овва, цабе, агов, кукуріку, кудкудак, тарах – разом.

  2. У вигуках будь ласка, до побачення, на добраніч, отим то й би, от тобі й на , оце так усі складові частини пишуться окремо.

  3. У вигуках їй-Богу, їй-бо, їй-право – через дефіс.

Розділові знаки при вигуках



  1. Вигуки о, ой, що ставлять перед звертанням не відділяються від нього комою: О рідне слово, що я без тебе…(П.)


Завдання

  1. Усі слова є вигуками в рядку

А мов, біля, гей, геть

Б ого, киш, ой, при

В добридень, гайда, посеред, проте

Г стоп, леле, щоб, ех

Д кра, даруйте, няв, прощавайте

А дякую, на добраніч, тобто, зате

Б ой, відтоді, ах, задля

В коли, щоб, тпру, брязь

Г алло, перепрошую, дінь, ет

Д даруйте, ех, ні, оцей




  1. Усі вигуки є непохідними в рядку

А ей, ух, леле, ура

Б ой, о, ух, іх

В тю, фе, овва, диви

Г тсс, годі, стоп, боже

Д гов, геть, ух, страх


  1. Усі вигуки є непохідними в рядку

А щасливо, прощайте, перепрошую, спасибі

Б на добраніч, стук, ех, алло

В ах, ох, а, ей

Г овва, ах, гав, гляди

Д диви, цур, ех, ґвалт


  1. Усі вигуки є похідними в рядку

А матінко, спасибі, страх, цур

Б спасибі, добридень

В браво, алло, фе, тю

Г матінко моя, гляди, ой, годі

Д фу, о, браво, алло

СИНТАКСИС

Частина мовознавства, що вивчає форми речень і словосполучень.
СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ

Смислове й граматичне поєднання двох повнозначних слів (червоний ліхтарик, стояти вгорі, дивитися на екран). Можуть входити у склад речення, можуть вичленовуватися з нього для спеціального аналізу і поза реченням у мові не існують.

Не належать до словосполучень:


  • поєднання повнозначних слів зі службовими: на столі, зроблю ж, нехай робить, аж у ліс;

  • складені форми слів: буду жити, більш сильний, став веселим;

  • поєднання підмета і присудка: весна прийшла.

Словосполучення поділяються на:

лексичні і синтаксичні

лексичні (стійкі):

за тридев’ять земель, Чорне море;

синтаксичні (вільні):

зелений тролейбус, написати листа.

У реченні лексичні словосполучення виконують роль одного члена речення.

Синтаксичні (вільні) словосполучення виникають у процесі мовлення при збереженні лексичного значення слів, від яких вони утворюються (мамина казка, говорити пошепки).

Синтаксис розглядає лише синтаксично вільні словосполучення.

Іменні, прикметникові, числівникові, займенникові, дієслівні


й прислівникові словосполучення визначаються залежно від того, якою частиною мови є головне слово
Сурядні й підрядні словосполучення

Сурядне словосполучення – це смислове і граматичне поєднання двох повнозначних слів як граматично рівноправних: рука і серце; то я, то ти.

Підрядне словосполучення – це смислове і граматичне поєднання двох повнозначних слів як граматично нерівноправних: одне з них – головне, інше – залежне: забутий щоденник, старий дідуган.
Види сурядних словосполучень

сурядний зв’язок

приклади

розділовий

то дощ, то сніг; зима або весна

єднальний

земля і небо; я і ти; ми і вона

протиставний

не я, а ти; не любов, а сон

Види підрядних словосполучень



підрядний зв’язок

приклади

узгодження

білий пес – білого пса – білому псу

керування

читаю книгу – читала книгу – читатимемо книгу

прилягання

сніданок нашвидку, співати йдучи

При узгодженні зміна головного слова викликає зміну залежного (моя хата – мої думи – моє вікно).

Керуванняце вид підрядного зв'язку, при якому головне слово вимагає від залежного конкретної граматичної форми, яка зберігається при зміні головного слова: говорю слова (говорю потребує знахідного відмінка) – говорити слова – говориш слова). При керуванні залежним словом буває іменник, рідше – займенник або інша змінна частина мови у ролі іменника.

При приляганні залежним виступає незмінне слово (прислівник, дієприслівник, неозначена форма дієслова), яке поєднується з головним тільки за змістом (бажання піти, говорив пошепки, працює стоячи).
Прості і складні словосполучення

просте

новорічна ялинка, малиновий чай

складне

відомий вірш про матусю, чудовий осінній день, блакитно-зелені очі моєї дівчини

Просте словосполучення утворюється поєднанням двох повнозначних слів, складне словосполучення – трьох і більше повнозначних слів.
Завдання


  1. Немає жодного словосполучення в рядку

А день і ніч, квіти саджати, квіти розпускаються

Б навколо хати, нехай співає, нумо ворожити

В через хворобу, завдяки знанням, дощ і сніг

Г буду хвилюватися, дуже нервуватися, став веселим

Д дуже тепло, голчастий іній, важка ковдра


  1. Іменниковими є всі словосполучення рядка

А чверть яблука, п’ять цибулин, учити граматику

Б рідний край, номер на замовлення, наше місто

В вищий за брата, відкрито станцію, весь світ

Г вечірня пора, пляшка води, іти стежкою

Д швидко котитися, часто веселитися, складна справа

А навчати дорослих, радісна звістка, неймовірно цікавий,

Б добрий серцем, дванадцятий клас, відстати через хворобу

В сотня заявок, десяток аркушів, кожна людина

Г виконання вправ, зв’язок між словами, повідомити звечора

Д значне поширення, провісник весни, легко працювати



  1. Прислівниковими є усі словосполучення рядка

А швидко скакати, високо залізти, голосний спів

Б втілено в життя, запросивши багато, трохи печально

В надзвичайно тепло, далеко від дому, сумно в саду

Г стиха промовити, близько до школи, вчасно виконано

Д часто цвіте, широко застосовується, частина квітки


  1. Узгоджуються слова в усіх словосполученнях рядка

А задерикуватий півень, протряхле листя, село Андріївка

Б зачіпати гідність, великий світ, привітна усмішка

В радісно зустріти, активна позиція, відповідальна людина

Г яскраво світило, зелений світ, солодка ягода

Д затято вболівати, рання рослина, старовинні меблі
А тепле проміння, шостий клас, гра на гітарі

Б вишиті маки, яскраві нитки, вишивка хрестиком

В теплий попіл, спалювання листя, прибраний двір

Г слухняна дитина, сором’язливе маля, робочий одяг

Д німецькі критики, відоме прислів’я, росте швидко


  1. Керуванням пов’язані слова в усіх словосполученнях рядка

А провідати бабусю, боятися блискавки, страшно гримить

Б полив квітів, обкопування дерев, глибоко копати

В увімкнути світло, обсипаючи промінням, виховання дитини

Г прибирати листя, швидке прибирання, погано розчути

Д відрізняється квіткою, цілющий звіробій, біле латаття
А заповнення картки, викладання дисциплін, виконання плану

Б утворити словосполучення, з’ясувати значення, термінова телеграма

В висадка цибулин, захист рослин, скопана клумба

Г вишневе листя, висіти на дереві, спостерігати за птахами

Д відомий поет, розглядати експонати, дарувати рушник


  1. Граматичний зв’язок порушено у словосполученнях рядка

А пропонувати відповідь, впливати на комісію, докладно розповідати

Б густий туман, відповідальне ставлення, обмежене вживання

В піскова поверхня, план заходів, чужий твір

Г тоталітарна система, спеціальне призначення, трагедійна драматургія

Д вибач мене, згідно наказу, хворий грипом

А підозрілий погляд, характерні риси, підрядковий переклад

Б копати криницю, міфічний герой, стилістика мовлення

В підрядне словосполучення, залежне слово, написання роботи

Г подякувати господарів, оплатити за проїзд, вжити заходи

Д прояв дії, зайняти місце, крижані навали




РЕЧЕННЯ

Речення – це синтаксична одиниця, що виражає певну думку, має інтонаційну завершеність і служить для спілкування. Речення – основна одиниця синтаксису. Основними ознаками речення є предикативність та інтонація завершеності. Предикативність – це віднесеність змісту речення до об’єктивної дійсності. Предикативність виявляється в ознаках часу, особи,


а також в оцінці сказаного розповідачем (бажаність чи небажаність, реальність чи нереальність, впевненість в істинності чи ні). Інтонація завершеності оформлює речення як цілу синтаксичну одиницю.
ПРОСТЕ РЕЧЕННЯ

Простим називається речення, в якому є тільки одна граматична основа (предикативний центр): Благословенна в болях ран / Степів широчина бездонна (М. Рильський).

У складного реченні таких основ може бути декілька: Ще сніг кругом, / ще голі віти в дуба, / і не курличуть в небі журавлі (В. Сосюра).

Просте речення може бути:



  1. непоширене і поширене;

  2. двоскладне чи односкладне:

а) дієслівне (означено-особове, безособове, неозначено-особове, узагальнене-особове);

б) іменне (називне);



  1. повне чи неповне;

  2. ускладнене:

а) з однорідними членами

б) з відокремленими членами

в) зі звертанням

г) зі вставними і вставленими компонентами




ГОЛОВНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

Підмет – головний член двоскладного речення, що означає предмет (особу), про який говориться у реченні, і відповідає на питання хто? що?

За будовою підмети поділяються на прості та складені.

Простий підмет найчастіше буває виражений іменником або займенником у називному відмінку, хоча може виражатися й іншими частинами мови, вжитими у значенні іменника: Керівник сьогодні просто зобов’язаний займатися економікою. Це «ура», здавалось, затопило цілий світ. Жити – значить мріяти.

Складений підмет може бути виражений:


  • кількісно-іменниковою сполукою (75 відсотків квітів пішло на експорт. Було жінці років під сорок. Чимало мешканців селища взяли участь у будівництві стадіону.);

  • сполукою іменника (займенника) у називному відмінку + іменник (займенник) в орудному з прийменником з (Ми з братом вирішили прогулятися по парку. Вони з Іваном вчилися в одному класі.);

  • займенниками кожен, хтось, дехто + іменник (займенник) у родовому відмінку множини з прийменником: Кожен з нас має обов’язок перед родиною.

Присудок головний член двоскладного речення, який характеризує підмет за дією, станом чи ознакою. Присудок відповідає на питання що робить (підмет)? що з ним робиться? який він є? що він таке? хто він такий? в якому стані перебуває?

Присудок буває простий і складений.

Простий присудок виражений дієсловом, яке поєднує в собі граматичне й лексичне значення: Петро відчинив двері. До простих належать також присудки, які виступають у складеній формі майбутнього часу (буду робити), у формі наказового (хай знає) або умовного способів (робив би). Простим вважається також присудок, виражений фразеологічним сполученням (Він був на сьомому небі.).

Складений присудок має дві частини: головну й допоміжну (зв’язка). Основне лексичне значення такого присудка закладене в головній частині, а граматичне – у допоміжній.

Дієслівний складений присудок виражається поєднанням дієслова-зв’язки, яке стоїть в особовій формі, та інфінітива (Він бажав піти разом з нею). Такі присудки виражають:



  • модальність (можливість, необхідність, бажаність): може вчитися, бажає знати, прагне здобути;

  • фазовість дії (початок, розгортання, кінець): почав здогадуватися, став думати, брався робити, перестав ходити).

У ролі дієслівної зв’язки можуть виступати прикметники повинен, ладен, здатний, радий, схильний, готовий.

Іменний складений присудок утворюється поєднанням дієслова-зв’язки з іменником, прикметником, числівником, займенником (Вони стали вже нашими). До іменної частини можуть входити порівняльні сполучники: мов, немов, як, ніби. У таких випадках перед порівняльними сполучниками кома не ставиться: Дівчина як калина.


Між підметом і присудком може ставитися тире, якщо у реченні пропущено дієслово-зв’язку.

Тире ставиться:



  • якщо підмет і присудок виражені іменником або кількісним числівником
    у називному відмінку ( Хліб – всьому голова. Два по два – чотири); тире не ставиться, якщо перед присудком є заперечна частка не (Слово не горобець).

  • якщо підмет і присудок або один з них виражені інфінітивом (Життя прожити – не поле перейти);

  • якщо перед присудком вжито слово (це) значить, то, це, ось (Більшість – це ще не значить всі).




Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет