Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
жүктеу/скачать 7 Mb. Pdf көрінісі
|
| §3 Українська
філософія XIX — початку XX століття У духовному житті України XIX століття відбулися події, що знаменували зародження та розвиток нової української культури. Насамперед, під впливом сковородинства формується новий тип українського національного інтелігента, який не тільки не цурався народного життя, а й свідомо намагався вивчати його побут, культуру, мову. Про зародження нової інтелектуальної культури та філософії, що ґрунтувалася на осмисленні реальної дійсності, аналізі суспільно-політичного життя свідчитьдіяльність Кирило-Мефодіївського товариства — таємної організації, що була створена в Києві у грудні 1845 року і проіснувала до березня 1847 року, коли її було розгромлено царським урядом. Се'ред учасників товариства були: ад'юнкт Київського університету, пізніше відомий історик, етнограф, письменник та культурний діяч Микала Костомаров (1817-1885); вчи- тель, пізніше видатний письменник, історик і художній діяч Пантелеймон Куліш (1817-1897) та видатний український поет, геній і пророк Тарас Шевченко (1814- 1861). Основною метою товариства було визволення України від соціального та національного гніту, об'єднання усіх слов'янських народів на основі християнської віри. Кожен із членів Кирило-Мефодіївського товариства був яскравою особистістю, зі своєю долею і своїми, лише йому притаманними світоглядними рисами. Не маючи можливості зупинятися ш характеристиці поглядів кожного з них, розглянемо лише філософську концепцію Т. Г. Шевченка. Основне питання його філософії — співвідношення соціального добра і зла щодо конкретної людини в конкретних історичних умовах і щодо його Батьківщини — України. Необхідність знищення народом царського кріпосного ладу — головний висновок філософії Т. Шевченка. Як наслідок знищення — побудова суспільства справедливості, добра і свободи, що буде найсприятливішим тлом для щастя вільної людини у вільній Україні. У творчості Т. Шевченка поєднані принципи раціоналізму і сенсуалізму. Його сподівання на прихід апостола правди і науки, на прихід героя із святим і праведним законом поєднані з людськими почуттями. Нехай хтось і мислить категоріями Канта і Гегеля, є муд- рецем-космополітом, мріє про людство або «отечество», та він чужий єству Т. Шевченка, бо не жаліє ні брата свого, ні рідного тата. Таких людей Т. Шевченко називав лжепророками, а їхнє вчення — напівідеями. Водночас він усвідомлював трагічність свого буття в рідному краї, який перебуває в ярмі: Великим словом волю Божу Сказать Тиракам — не приймуть. А на своїм, на ріднім полі Пророка каменем поб'ють. Відомими є заклики Т. Шевченка до об'єднання усіх верств українського суспільства на основі злагоди, добра і любові задля допомоги знедоленим, нужденним, заради України, яка є найвищою цінністю в його філософії. Україну він називає святою. нзчнпш постаттю в колі представників української філософії XІХ століття був сучасник Т. Шевченка Памфіл Юркевич (1827-1874). Прекрасний лектор, письменник, професор, який блискуче почав свою кар'єру в Київській духовній академії, він у віці 33 років очолив кафедру Московського університету! Прожив Юркевич лише 47 років, але у розвитку філософської думки залишив помітний слід. У своєму творі «Серце і його значення в духовному житті людини» (1860) він розвиває філософію «серця» Сковороди. У центрі його філософського вчення — людина з двома найважливішими проявами — серцем і розумом (схема 45). Якщо розум виявляє загальне в діяльності людей, то серце — це основа неповторності кож- ної особи. Людська природа є одним із кінцевих утворень нескінченного і вічного. У цьому полягає неповторність і вічність людини. Вона «одна у відомому нам світі» і «має власне, особисте існування в часі і вічності», — зазначає мислитель. Людина в цьому |