КРЕДИТНА КАРТКА — ідентифікаційний засіб, за допомогою якого клієнт банку може отримувати кредит у банку при оплаті товарів або отримувати готівку у вигляді овердрафту за спеціальним картковим рахунком, у межах ліміту, встановленого банком.
КРЕДИТНА СПІЛКА — неприбуткова організація, заснована фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів К. с.
КРЕДИТНІ ГРОШІ — платіжні засоби {банкноти, чеки, векселі), шо виникли на підставі розвитку кредиту і функцій грошей як засобу платежу.
КРЕДИТНІ САНКЦІЇ — заходи примусового впливу, що застосовуються до підприємств, організацій, фізичних осіб, які порушили порядок здійснення господарсько-фінансової діяльності. К. с. спрямовані на здійснення кредитної дисципліни. Вони застосовуються кредитором у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником, зокрема неповернення своєчасно позички за кредитним договором, або несплати чи несвоєчасної сплати процентів за користування зазначеною позичкою. Позички видаються кредитними установами, як правило, під забезпечення. У разі неплатоспроможності боржника кредитор має право реалізувати заставу з метою відшкодування з виручених коштів боргу клієнта й витрат на реалізацію. Виручка, що залишилась, повертається клієнтові. Якщо виручена сума виявиться недостатньою, кредитор має право фінансової претензії до позичальника. К. с. можуть передбачати підвищення процентної ставки за кредит, повне або часткове припинення видачі позички, дострокове їх стягнення тощо.
КРЕДИТОР (від лат. сгесіііог — позикодавець) — 1) у цивільному праві — сторона в зобов'язанні, яка має право вимагати від другої сторони-боржника виконання обов'язку здійснити певні дії: виконати роботи, передати майно тощо або утриматися від них. У двосторонніх договорах К. є обидві сторони, і якщо інше не передбачене законом або договором, кожна має право вимагати виконання зобов'язань нарівні з іншою; 2) у банківському кредитуванні К. — сторона кредитної угоди, яка надала іншій стороні (позичальнику) кошти в тимчасове користування.
КРИМІНАЛІСТИКА (лат. сгітіпаїіз — те, що стосується злочину) — юридична наука, що вивчає об'єктивні закономірності утворення доказової інфор-
КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
мації у процесі скоєння злочинів та розробляє на основі встановлених закономірностей технічні засоби, тактичні прийоми й методику виявлення, фіксації, збирання, дослідження і використання фактичних даних у розслідуванні злочинів і запобігання їм. Наукові дані К. знаходять застосування у судовому розгляді, діяльності адвоката, митної служби, історичних дослідженнях тощо.
КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ - різновид юридичної відповідальності, правовий наслідок вчинення особою злочину, що полягає, як правило, в застосуванні до цієї особи кримінального покарання. Притягнення особи до К. в. передбачає порушення кримінальної справи, розслідування злочину, судовий розгляд кримінальної справи, що завершується проголошенням вироку, в якому визначається К. в. винної особи. К. в. може наставати як за закінчений злочин, так і за приготування до злочину, за замах на злочин, за співучасть у злочині.
КРИМІНАЛЬНА РЕЄСТРАЦІЯ (лат. сгітіпаІІБ - те, що стосується злочину; від лат. ге§ез1а — списки, перелік) — система обліку злочинців, невпізнаних трупів, безвісно відсутніх людей, викрадених речей, способів скоєння злочинів. Дані К. р. використовуються у розслідуванні як докази, а також у оперативній роботі. Від К. р. слід відрізняти оперативну криміналістичну реєстрацію куль, гільз, відбитків пальців тощо, знайдених на місці нерозкритих злочинів.
КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО - 1) галузь права, що являє собою сукупність юридичних норм, які визначають злочинність і кримінальну караність тих або інших діянь, які становлять загрозу для системи суспільних відносин (суспільну небезпеку), що склалися в даній соціальній структурі; 2) наукова дисципліна і навчальний курс, що викладається у вищих юридичних закладах освіти. Основоположними принципами українського К. п. є: законність, гуманізм, рівність громадян перед кримінальним законом, невідворотність покарання, персоніфікована та обгрунтована винуватістю особи відповідальність. Основним джерелом К. п. України є Кримінальний кодекс.
КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕС - вживається в чотирьох значеннях: 1) діяльність певних органів та осіб;
КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО
2} галузь права; 3) правова наука; 4) навчальна дисципліна. К. п. — регламентована законом діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (з участю державних, громадських організацій, посадових осіб і громадян), змістом якої є порушення розслідування, судовий розгляд кримінальних справ, перегляд і виконання судових рішень.
К. п. складається з 8 стадій: порушення кримінальної справи, досудове розслідування, попередній розгляд справи суддею, судовий розгляд, апеляційне провадження, касаційне провадження, виконання вироку, перегляд судових рішень у порядку виключного провадження. К. п. у широкому аспекті тотожний поняттю кримінального судочинства.
Завдання К. п.: забезпечення захисту прав і свобод осіб, які беруть участь у справі, швидке й повне розкриття злочинів, одержання доказів з метою з'ясування істини і правильного застосування закону, призначення справедливого покарання винним, відвернення незаконного притягнення осіб до кримінальної відповідальності та засудження невинних.
КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ПРАВО, вйправно-трудове право — 1) галузь права України, що становить собою сукупність юридичних норм, які регулюють порядок виконання (відбуття) кримінального покарання. Предметом К.-в. п. України є: засоби виправлення засуджених, захист їхніх прав і законних інтересів, надання їм допомоги в соціальній реабілітації. Згідно з доктриною К.-в. п. головною метою покарання є не тільки кара або відплата за скоєне, а виправлення і перевиховання засуджених. Виконання покарання не має на меті вчинення фізичних страждань або приниження людської гідності. Єдиною підставою для відбуття засудженим покарання є тільки вирок суду, який набрав законної сили; 2) наукова дисципліна і навчальний курс, що викладається у вищих юридичних закладах освіти.
КРИМШАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО - одна з основних самостійних галузей права в Україні. Сукупність юридичних норм, які визначають завдання, принципи, коло учасників кримінального процесу, їхні права та обов'язки, а також інші положення судочинства.
КРИМІНОЛОГІЯ
Регламентує порядок досудового розслідування, судового розгляду кримінальних справ, перегляду та виконання судових вироків, ухвал і постанов. Юридичною базою кримінально-процесуального законодавства є Конституція України, яка закріплює принципи кримінального процесу. Кримінально-процесуальний кодекс України містить норми К.-п. п., регламентує порядок провадження у кримінальних справах.
КРИМІНОЛОГІЯ (лат. сгітеп — злочин і гр. 1о§оз — слово, вчення) — наука про злочинність, її причини, шляхи та методи її попередження, особу злочинця. К. вивчає злочинність у соціальному контексті як явище суспільного життя, що дає змогу визначити причини суспільно небезпечної (злочинної) поведінки людей та характерні соціально-психологічні риси їх особистості. К. вивчає злочинність в цілому та за певними категоріями злочинів (напр., за суб'єктом — злочинність неповнолітніх, рецидивна злочинність тощо; за об'єктом — майнова, проти особи тощо; за іншими критеріями — організована злочинність тощо). До предмета К. входять, крім того, причини злочинності, тобто сукупність соціальних факторів, процесів та явиш, які зумовлюють існування злочинності в цілому і за категоріями злочинів та впливають на її стан і динаміку; особа злочинця, тобто система соціально-психологічних якостей, рис, настанов та відносин, які, актуалізуючись, визначають суспільно небезпечну поведінку особи.
КУПІВЛЯ-ПРОДАЖ — передання власником майна (товару) — продавцем у власність покупцеві, який приймає майно (товар) і сплачує за нього певну грошову суму. К.-п. здійснюється на підставі договору. Договір може бути укладений на К.-п. як товару, що наявний у продавця на момент укладення договору, так і товару, що буде створений. Предметом К.-п. можуть бути майнові права, права вимоги. Законодавство встановлює, які угоди К.-п. повинні бути нотаріально засвідчені.
У
л
ЛЕГАЛІЗАЦІЯ (лат. іедаїіз — законний) — надання законної сили, перехід до легального стану.
ЛЕГАЛЬНЕ ТЛУМАЧЕННЯ - вид офіційного тлумачення нормативно-правових актів, що здійснюється суб'єктами, які не видавали певних норм права, але законом спеціально уповноважені давати їх загальнообов'язкове роз'яснення. Напр., Конституційний Суд України не видає законів України, але уповноважений їх тлумачити.
ЛЖЕСВІДЧЕННЯ — завідомо неправдиве показання на дізнанні, досудовому слідстві або в суді свідком чи потерпілим спотворених фактів або приховування окремих фактів, за що встановлено кримінальну відповідальність. До Л. прирівнюється завідомо неправдивий висновок експерта і завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких самих випадках.
ЛИСТОК НЕПРАЦЕЗДАТНОСТІ, лікарняний листок -
документ, що засвідчує тимчасову непрацездатність працівника. Може видаватися також працездатним працівникам при наданні відпустки по догляду за хворим, у зв'язку з карантином, для санаторно-курортного лікування. За Л. н. надається відпустка жінкам у зв'язку з вагітністю й пологами. Право на видання Л. н. мають лікарі лікувально-профілактичних установ, а також лікарі науково-дослідних установ і медичних університетів; приймальні відділення лікарень, пункти невідкладної допомоги, травматологічні пункти працівникам у випадках їхньої непрацездатності на терміни згідно з
ЛІЗИНГ
ЛОМБАРД
чинним законодавством. У разі лікування в стаціонарі Л. н. видається на весь термін лікування.
ЛІЗИНГ (англ. 1еа$е — оренда) — здача в оренду на тривалий строк засобів виробництва (транспортних засобів, обладнання, виробничих споруд). Л. є прогресивною формою забезпечення товаровиробників засобами виробництва і дає їм можливість отримати в користування обладнання без значних одночасних грошових витрат. Лізингові операції здійснюються у вигляді оперативного, фінансового та зворотного Л.
ЛІКАРНЯНИЙ ЛИСТОК - див. Листок непрацездатності.
ЛІКАРСЬКА ТАЄМНИЦЯ — відомості про хворобу, медичне обстеження, огляд та їхні результати, інтимну й сімейну сторони життя громадянина, які стали відомими особі у зв'язку з виконанням нею професійних чи службових обов'язків. Умисне розголошення Л. т. медичними та фармацевтичними працівниками є злочином.
ЛІКВІДНІСТЬ (лат. Ііфіісіиз — рідкий, текучий) — можливість перетворення статей активу банку, підприємства тощо у гроші для оплати зобов'язань по пасиву; спроможність чого-небудь негайно виступити як платіжний засіб.
ЛІКУВАННЯ ПРИМУСОВЕ — див. Примусові заходи медичного характеру.
ЛІСОВЕ ЗАКОНОДАВСТВО — сукупність законодавчих та інших правових актів, що забезпечують правове регулювання відносин у галузі використання, відтворення, охорони та захисту лісів. Систематизованим законодавчим актом у Л. з. є Лісовий кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 21 січня 1994 р., який регулює правовідносини з метою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтворення лісів, посилення їхніх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах на основі науково обгрунтованого, раціонального їх використання. Основний принцип Л. з. — визнання лісів об'єктом права власності українського народу. Право власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
ЛІЦЕНЗІЯ (лат. Іісеїгьіа — право, дозвіл) — 1) виданий компетентним органом державної виконавчої влади або місцевого самоврядування дозвіл на здійснення виду діяльності, яка на підставі чинного законодавства підлягає ліцензуванню (напр., банківська, страхова, приватна медична тощо); 2) дозвіл на використання винаходу, корисної моделі або іншого технічного досягнення, який надається на підставі ліцензійної угоди або судового чи адміністративного рішення компетентного органу. Л. може бути патентною (коли вона видається на запатентований винахід) і безпатентною (коли технічне досягнення не запатентоване або не підлягає патентуванню). Контроль за дотриманням порядку видання Л. і вимог нормативних актів щодо здійснення ліцензованих видів діяльності та операцій здійснюється Ліцензійною палатою на підставі Указу Президента України «Про Положення про Ліцензійну палату України» від 16 липня 1997 р.
ЛОМБАРД — місцева кредитна установа, яка позичає гроші під заставу рухомого майна і надає послуги населенню у зберіганні предметів особистого користування і хатнього вжитку. За прийняте на зберігання і в заставу майно Л. несе матеріальну відповідальність у встановленому порядку. За видану позику під заставу Л. стягує два види платні: за користування позичкою залежно від її суми; за зберігання заставленого майна з повної суми оцінки. Сума позики — це видані кошти, а сума оцінки включає в себе видану позику, платню за зберігання та відсотки за позичку.
Л. зобов'язаний страхувати прийняте у заставу майно за рахунок заставодавця за оцінкою і його згодою. У разі не-погащення в установлений строк позички, забезпеченої заставою майна в Л., воно реалізується за ціною, не нижчою від оцінки. З суми, вирученої за майно, погашаються: позичка; відсотки за позичкою (без ПДВ); плата за зберігання; витрати за продаж майна (з ПДВ). Залишок повертається заставодавцю або в депозит нотаріальне; контори. Якшо заставодавець не з'являється, через тр;: роки залишок перераховується в бюджет.
.;'-.';":г;"!
МАНДАТНА КОМІСІЯ
л/г
±4 ЬЇ ▼ -Ж*_
МАЖОРИТАРНА ВИБОРЧА СИСТЕМА (фр. таргіїее -більшість) — система виборів, за якої обраним по виборчому округу вважається той кандидат, що отримав установлену більшість голосів. Розрізняють М. в. с. абсолютної більшості (кандидат вважається обраним, якщо набрав більше від половини всіх голосів), відносної більшості (кандидат вважається обраним, якщо отримав відносно більше голосів по округу порівняно з іншими кандидатами) і кваліфікованої більшості (переможець повинен отримати раніше встановлену більшість, що перевищує половину голосів — 2/3, 3/4 тощо).
МАЙНО — 1) окрема річ, предмет матеріального світу, який задовольняє потреби людей і щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки; сукупність рухомих і нерухомих речей (земельні ділянки й розташовані на них об'єкти, переміщення яких без непропорційної шкоди їх призначенню є неможливим), які знаходяться у власності юридичної, фізичної особи, держави чи органу місцевого самоврядування, або належать суб'єкту на праві господарського відання або оперативного управління, гроші й цінні папери; 2) сукупність речей і майнових прав па одержання речей або матеріального задоволення від інших осіб; 3) сукупність речей, майнових прав та обов'язків, що характеризують майнове становище того, хто їх має.
МАЙНОВА ШКОДА — збитки, заподіяні майну фізичної або юридичної особи внаслідок заподіяння їй шкоди або невиконання укладеного з нею договору.
— 148 —
МАЙНОВЕ СТРАХУВАННЯ - цивільно-правові відносини щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з настанням страхових випадків за рахунок грошових фондів, що формуються із страхових внесків. М. с. здійснюється на основі договорів майнового страхування, які укладає громадянин чи юридична особа зі страховою організацією. Договір укладається в письмовій формі. Його недотримання призводить до його нечинності, крім обов'язкового державного страхування. Об'єкт страхування може бути укладений за одним договором кількома особами. Якщо в договорі не обумовлені права та обов'язки кожного з них, вони однаковою мірою відповідають перед страхувальником за виплату страхового відшкодування.
МАЙНОВИЙ НАЙОМ — у цивільному праві договір, за яким одна сторона (наймодавець) зобов'язується надати іншій стороні (наймачеві) майно в тимчасове користування за плату. М. н. регулюється ЦК, а також спеціальними нормативними актами, зокрема правилами найму різних видів майна.
МАЙНОВІ ПРАВА — суб'єктивні права учасників правовідносин, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном. М. п. — це правомочність власника, право господарського відання, право оперативного управління, права авторів, винахідників та інших на винагороду, спадкові права.
МАНДАТ (лат. тагіааішп — доручення) — 1) повноваження, доручення, наказ, документ, що стверджує повноваження певної особи; 2) документ (у виборчому праві), що стверджує повноваження депутата, надані йому виборцями.
МАНДАТНА КОМІСІЯ — виборний орган, який перевіряє повноваження учасників конференцій і з'їздів, депутатів представницьких органів тощо. Перевіряє повноваження депутатів, а також подає на розгляд представницькому органові пропозиції щодо визнання повноважень обраних депутатів та щодо визнання виборів окремих депутатів недійсними, якщо порушувалось законодавство про вибори. М. к. розглядає всі питання,
МАРЖА
МАЧУХА
пов'язані з достроковим припиненням депутатом своїх обов'язків.
МАРЖА (фр. таг§е — поле, край) — термін, який застосовується в банківській, біржовій, страховій, торговій діяльності для позначення різниці між цінами товарів, курсами цінних паперів, процентними ставками та іншими показниками.
МАСОВІ ЗАВОРУШЕННЯ - у кримінальному праві дії значної кількості людей, які супроводжуються насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя. У КК України передбачена відповідальність за організацію М. з. та активну участь у них.
МАТЕРИНСТВО — встановлене чинним законодавством правове становище жінки, яка народила (усиновила), утримує і виховує дітей. Держава забезпечує правовий захист, матеріальну підтримку матерів тощо.
МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ВЛАСНИКА або уповноваженого ним органу, підприємства, установи, організації — обов'язок відшкодувати в установленому законом порядку й розмірі шкоду, заподіяну працівникові внаслідок невиконання або неналежного виконання повноважень з питань управління працею, законодавства про працю та інших питань. Матеріальної шкоди може бути завдано роботодавцем працівникові у зв'язку з порушенням права на працю: напр. у разі незаконного звільнення чи незаконного переведення працівника на іншу роботу. У такому разі працівникові, поновленому на роботі органом, що розглядає трудовий спір, роботодавець має сплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, але не більше як за рік. Якщо поновлення на роботі відбувається пізніше, ніж через рік, оскільки заява розглядається пізніше не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, може винести рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Порядок та розмір за шкоду, заподіяну працівникові під час виконання ним трудових обов'язків, регулюється Правилами відшкодування власником підприємства, ус-
танови, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків.
МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПРАЦІВНИКА — обов'язок працівника відшкодувати в установленому законом порядку шкоду, заподіяну працівником незадовільним виконанням або невиконанням трудових обов'язків.
МАТЕРІАЛЬНЕ ПРАВО — правові норми, за допомогою яких держава здійснює вплив на суспільні відносини прямим, безпосереднім правовим регулюванням. Норми М. п. закріплюють форми власності, визначають порядок створення і структуру державних органів, встановлюють правовий статус громадян, підстави і межі відповідальності за правопорушення тощо. Об'єктом М. п. є майнові, трудові, сімейні та інші відносини. Захист М. п. здійснюється у формах, передбачених і регламентованих процесуальним правом.
МАТЕРІАЛЬНО-ВІДПОВІДАЛЬНА ОСОБА -
працівник, якому довірені за характером виконуваних ним трудових обов'язків підзвітні цінності і на якого на підставі спеціальних постанов або укладеного договору покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну з його вини. В обов'язковому порядку повну матеріальну відповідальність несуть працівники, з якими в установленому порядку укладено договір про повну матеріальну відповідальність.
МАЧУХА — нерідна мати (жінка батька) дітей чоловіка від попереднього шлюбу. Між М. і дітьми її чоловіка існують відносини свояцтва. Факт вступу жінки в шлюб із чоловіком, у якого є діти, не створює сам по собі обов'язку М. щодо їх виховання або утримання. Обов'язок М. утримувати своїх неповнолітніх пасинків (падчерок) виникає в тому разі, коли вони фактично були на її вихованні або утриманні і не мають батьків або не можуть отримувати від них достатньо коштів на своє утримання. Обов'язок утримання IV!. повнолітніх пасинків (падчерок) виникає й тоді, коли вони є нужденними і не можуть отримати необхідні кошти від своїх батьків, одного з подружжя або дітей. Такий обов'язок є
МИРОВА УГОДА
МІЖНАРОДНИЙ СУД ООН
зворотним. Пасинки (падчерки), що були на вихованні або утриманні М., повинні, в свою чергу, по досягненні повноліття утримувати її, якщо вона є непрацездатною і потребує допомоги.
МИРОВА УГОДА — укладена в цивільному процесі і затверджена судом угода між сторонами про умови припинення спору на підставі взаємних поступок. Письмова М. у. додається до справи, а усна — заноситься до протоколу судового засідання і підписується сторонами. Суд може не затвердити М. у., якщо вона суперечить закону чи порушує чиї-небудь права та інтереси, які охороняються законом. Якщо М. у. не реалізується добровільно, вона може бути реалізована примусово.
Достарыңызбен бөлісу: |