П. П. Гулак артемовський

ПРИМІТКИ

Перше найповніше зібрання художньої та епістолярної спадщини П. Гулака-Артемовського, підготовлене І. Айзенштоком, побачило світ 1927 р. і потім було перевидане у 1928 та 1930 рр.

До нашого видання ввійшла більшість творів П. Гулака-Артемовського. Розташовані вони в межах розділів («Українські поезії», «Російські поезії», «Статті та листи») у хронологічному порядку, за часом їх створення. Авторські дати написання творів зазначаються в кінці кожного з них; у квадратових дужках проставлено орієнтовні дати.

УКРАЇНСЬКІ ПОЕЗІЇ

СПРАВЖНЯ ДОБРІСТЬ (Писулька до Грицька Прокази)

Це перший твір поета українською мовою. Послання адресоване письменникові Г. Ф. Квітці-Основ'яненку (1778–1843) як одному з керівників Харківського товариства благодіяння.

1. Нептун —за давньоримською міфологією, бог морської стихії.

2. А сам почнеш, було, псавтир перевертати... — Псавтир (псалтир), як і в наступних рядках Ярмолай (Ірмологій), Октоїх, Часловець (Часослов) — церковні богослужебні книги.

3. Тма, мна, здо — назви складів із церковнослов'янської мови.

4. Та й об якімсь, було, почнеш читать Сократі..— Тут передається легенда про старогрецького філософа Сократа (469–399 до н. е.); засуджений політичними противниками до смертної кари, він випив отруту і вів далі розмову із своїми учнями.

5. ...вірний Довгорук писульку царську рве із єдноральских рук...— Тут мається на увазі анекдот про сенатора Якова Долгорукова (1659–1720), що не раз насмілювався заперечувати Петру І з приводу його помилкових рішень.

ПАН ТА СОБАКА (Казка)

В основі «казки» — байка польського письменника І. Красіцького (1735–1801) «Пан та Собака»:

Pies szczekal na zlodzieja, cala noc sie trudzil;

Obili go nazajurtz, ze pana obudzil,

Spal smaczno drugiej nocy, zlodzieja nie czekal,

Ten dom skradl, psa obili za to, ze nie szczekal

Приблизно в той же час до цієї байки І. Красіцького звернувся й російський поет П. Вяземський; його переклад відомий під назвою «Битый пес»:

Пес лаял на воров; пса утром отодрали

За то, что лаем смел встревожить барский сон.

Пес спал в другую ночь; дом воры обокрали.

Отодран пес за то, зачем не лаял он.

У своїй «казці» П. Гулак-Артемовський використав також окремі епізоди із сатири І. Красіцького «Пан не вартий слуги».

СУПЛІКА ДО ГРИЦЬКА К [ВІТКИ]

Звернення до Г. Квітки-Основ'яненка, що в 1816–1818 рр. був одним із редакторів «Украинского вестника» (1816–1819) і предводителем повітового дворянства.

До цієї «Супліки» П. Гулак-Артемовський подав прозовий додаток, в якому виступив проти спотворення української мови деякими письменниками, висловив свої міркування щодо вимови, зокрема голосного «є» в українській мові:

«Люди добрі і ви, панове громада! уже коли будете читать оцю казку, то, будьте ласкаві, де тілько трапиться вам на дорозі наткнуться на «Е»,— вимовляйте його так, як буцімто там нариговано «Э»: бо, бач, у нас воно з діда, з прадіда завсіди так вимовляється: хіба тілько після голосних яких слів, от як бува, часом після а, е, о і друг., та ще й з початку вимовляється м'якенько, мов по-московській. Я таки й хотів був, щоб замість «Е» скрізь надруковать «Э», та пішов до голови по розум, помірковавсь трохи і побачив, що, крий боже, як було б тяжко поверху читать; од того, бач, що наші очі ще не зовсім побратались з сим яропудовим перевертнем «Э».

Тут же П. Гулак-Артемовський піддав критиці оперу водевіль «Казак-стихотворець» російського драматурга О. О. Шаховського (1777–1846), де поверхово й фальшиво зображувалися життя і побут українського села, а дійові особи розмовляли каліченою, штучною мовою, яку автор видавав за українську. Проти антинародного характеру «Казака-стихотворца» виступив також І. Котляревський. Устами своїх персонажів у «Наталці Полтавці» він засудив творчі засади О. Шаховського, який «взявся по-нашому і про нас писати, не бачивши зроду ні краю і не знавши обичаїв і повір'я нашого».

[ДО О. КУРДЮМОВА]

Вірш є продовженням тексту листа П. Гулака-Артемовського до свого близького знайомого О. О. Курдюмова: «Целую Вас сердечно, любезнейший Алексей Емельянович! У меня сейчас почти был Евграф Матвеевич. (Філомафітський Є. М. (1790–1831) — редактор-видавець «Украинского вестника», професор Харківського університету.— Ред.). Он мне намекнул что-то об Алексее. Я к святцам — и вижу, что в самом деле вас надобно поздравить. Но горе мне! Не могу лично исполнить столь приятный для меня долг: четыре недели прошло уже, как жестокая болезнь приковала меня к постели».

1. Здоров був з празником, мій любий Олексію! — Йдеться про день «преподобного Олексія», 17 березня за православним календарем.

СОЛОПІЙ ТА ХІВРЯ, АБО ГОРОХ ПРИ ДОРОЗІ (Казка)

В основі «казки» — коротенька баєчка І. Красіцького «Горох при дорозі». Сюжет цього твору використав також Л. Боровиковський у байці-приказці «Горох».

Після цієї «казки» в журналі «Украинский вестник» (1819, № 8) надруковано звернення П. Гулака-Артемовського до редактора журналу Є. Філомафітського: «Писулька до того, котрий що божого місяця «Українського гінця» («Украинск[ий] вестник») по всіх усюдах розсилає».

ТЮХТІЙ ТА ЧВАНЬКО (Побрехенька)

До епіграфа у першодрукові («Украинский вестник», 1819, № 11) подано примітку видавця: «Епіграф цей, написаний французькою мовою самим автором «Тюхтія та Чванька» і є вірним відображенням у мініатюрі його серця і життя. Перебуваючи давно вже у хворобливому стані він бореться з бажанням займатися улюбленим своїм предметом, літературою, і з трудністю задовольнити прагнення своє цілком. Більшу частину своїх надрукованих і ненадрукованих творів хворий автор написав не встаючи з ліжка. Кожен, хто його знає так, як я, може сказати:

Он плачет для себя, он для других смеется;

И в шутках, и в слезах все тот же остается!»

1. Гарасько — Горацій Флакк Квінт (65–8 до н.е.), римський поет, який неодноразово підкреслював, що кожен літератор має бути надзвичайно вимогливим до себе і не повинен поспішати з публікацією своїх творів до тих пір, доки не переконається в їх художній досконалості.

До цієї «побрехеньки» П. Гулак-Артемовський додав замітку «Дещо про того Гараська», в якій, зокрема, писав:

«Я то тілько, знаєш, хотів дещо розчовпать про того Гараська. Отже ж, то він уже подавно сказав, що коли вже луципер підцькує кого базграти вірші, то нехай же, каже, наялозить та й «nonum premat in aunnum» (схоронить на дев'ять літ.— Б. Д.). Він-то оце сказав, бач, по-литвинській (по-латинськи.— Б. Д.), бо він був, собі на лихо, литвин, а по-нашому б то воно значиться от що: що, коли вже хто що скумпоновав та й написав, то нехай же куди запроторить так, щоб тільки миші та пацюки про те знали.

Отже ж, щоб не збрехать, я таки іноді на сього Гараська не дуже-то вважаю... мені про його й байдуже!.. У литвинів, може, колись воно й добре було, а у нас теї погані, віршомазів, стільки наплодилось, як у доброго попа дітей; що якби кожний ховав на дев'ять рік, — що за одну годину пером надрига, то нігде б чоловікові було і кватиру нанять за паперами!

Ви, дурні, я ж кажу, на те та не вважайте;

Людей питайтеся, а свій ви розум майте.

Не вам Гарасько свій указ скомпоновав:

Він сам розумний був, розумним і писав.

Пишіть і на вербі нас грушами трахтуйте,

Пишіть і крамарів-паперників годуйте.

У нас холодний край, а ліс став дорогий,

Дурні ж ні по чому: що ступиш, то й дурний!

Пишіть, реб'ятушки!.. Подякують вам люде:

За дурнями та й всім розумним тепло буде!..

ДУРЕНЬ І РОЗУМНИЙ (Приказка)

Ця «приказка» є перекладом баєчки І. Красіцького «Мудрий і Дурень». Пізніше сюжет твору польського поета опрацював також Л. Боровиковський («Дурний і Розумний»).

ЦІКАВИЙ І МОВЧУН (Приказка)

«Приказка» є перекладом байки І. Красіцького під тією ж назвою — «Мудрий і Дурень».

«ЛІКАР І ЗДОРОВ'Я» (Приказка)

«Приказка» — переклад одноімейної байки І. Красіцького. Вільний переклад цієї байки польського поета здійснив пізніше Л. Боровиковський («Лікар та Здоров'я»).

ТВАРДОВСЬКИй (Малоросійська балада)

Твір П. Гулака-Артемовського є переспівом відомої балади А. Міцкевича «Пані Твардовська».

У передмові до «Твардовського» редактор журналу «Вестник Европы», де вперше в 1827 р. була надрукована ця балада», подавши короткий огляд української поезії початку XIX ст., в якому згадав, зокрема, «Енеїду» Котляревського, писав: «Безперечно, сюди належить і «Твардовський». Польська словесність з певного часу вихваляється баладою такого ж змісту — витвором таланту п[а]н[а] Міцкевича, відмінного поета. Герой балади та його спілка з бісом відомі не менше у Польщі та за Дніпром, ніж у Малоросії й Україні: оповідання про молодецтво Твардовського, про його пригоди слухаються з неослабною цікавістю, і простодушні поселяни в дозвільні години дуже охоче відновлюють почуття страху у своєму серці спогадами про долю Твардовського. Балада малоросійська є наслідуванням польської».

РИБАЛКА (Малоросійська балада)

Твір П. Гулакаг-Артемовського — переспів одноімейної балади Гете (1749–1832). Дещо раніше цю баладу німецького поета переклав російською мовою В. А. Жуковський («Рыбак»).

БАТЬКО ТА СИН (Байка)

Твір українського поета є переробкою байки І. Красіцького «Діти і батько». Сюжет цієї байки польського поета використав також Л. Боровиковський («Петрусь»).

1. Тму, мну, здо, тло — спишу на спині! — До цього рядка у першодрукові подано авторську примітку: «Кто учился у дьячка по старинному славянскому букварю, тот знает, что значит: тма, мна, здо, тло, кто, что, мню и проч. Сколько воспоминаний!..»

ДВІ ПТАШКИ В КЛІТЦІ

Цей твір є переробкою байки І. Красіцького «Пташки в клітці». На подібну тему написано байку Г. Сковороди «Чиж і Щиглик».

РИБКА (Басня)

Цей твір є переробкою байки І. Красіцького «Маленька рибка і щупак». Сюжет байки польського поета опрацював також Л. Боровиковський («Щука і Пліточка»).

ДО ПАРХОМА

І

Ця поезія є переробкою Гораціевої оди «До Деллія».

Поезія є наслідуванням Гораціевої оди «До Левконої».

XXXIV ОДА ГОРАЦІЯ, КН. І

Цей твір в переробкою Гораціевої оди «До себе самого»

«ПЕТРО МУЖИК НЕПОКОРНИЙ...»

Вірш написаний у зв'язку з поїздкою П. Гулака-Артемовського до Петербурга в кінці 1832 — на початку 1833 рр. з метою усунення різного роду ускладнень і неполадок, що виникли в Полтавському інституті шляхетних дівчат, де поет завідував навчальною частиною.

1. Микола — Лонгінов М. М. (1780–1853), високопоставлений чиновник, у 20–30-х рр. керував учбовими та благодійними закладами, які перебували у віданні імператриці. Він був покровителем Гулака-Артемовського.

[НА ВІД'ЇЗД ІЗ ПОЛТАВИ М. М. Л[ОНГІНОВА] 22 ТРАВНЯ 1842]

Вірш написаний з приводу від'їзду М. Лонгінова з Полтави, де він був присутній на випускних іспитах в Інституті шляхетних дівчат.

«СИДИТЬ ПЕТРО У ПОЛТАВІ...»

Вірш адресований одному з помічники» М. Лонгінова — А. А. Вагнеру, з яким П. Гулак-Артемовський перебував у дружніх стосунках. Вірш написаний, як гадають дослідники, в зв'язку з тим, що начальниця Полтавського жіночого інституту Софія Іванівна Засс була переведена до Патріотичного інституту в Петербурзі, а в Полтаву мала бути призначепа нова начальниця. Очевидно, в зв'язку з цим П. Гулак-Артемовський турбувався, чи залишиться він надалі «инспектором классов»; це тим більше його обходило, що незабаром він мав піти у відставку як ректор університету, отже, матеріальний його стан був досить непевний». Про це свідчить і авторська приписка в автографі вірша: «А куди ж ви мене, Андрію, загарбаєте? Куди мене дінете? Куди мене запроторите? Яку хату помелом моїм будете мести? Яку дірку мною заткнете? 24 июня 1848 г. П. А. Г.»

«ГОЛИВСЯ Я НА ТИЖДЕНЬ РАЗ..,»

У вірші П. Гулак-Артемовський звертається до А. А. Вагнера, який приїхав до Полтави для ревізії Інституту шляхетних дівчат.

1. Він — Лонгінов М.

2. ...яку там цяцю Ви привезли....— Очевидно, йдеться про якусь нагороду від А. Вагнера.

«ЯК ТІЛЬКИ ЗАДЗВОНЯТЬ ЧОТИРИ ГОДИНКИ...»

Цей жартівливий вірш є продовженням листа до А. Вагнера від 21 червня 1851 р.

«ПОСЛУХАВ ЖІНКУ...»

1. Він і Вона — подружжя Лонгінових.

«ОЙ МЕНІ ТЯЖКО...»

До цього вірша II. Гулак-Артемовський зробив таку приписку французькою мовою, звернену до А. Вагнера: «Ця дрібничка, дорогий і шановний Андріе Андрійовичу, може мати лише тимчасовий інтерес! Вам, звичайно, відомо, що я сьогодні байдики б'ю. Треба було заповнити порожнечу мого ранку; те, що я зараз зробив,— ні зле ні добре, принаймні я погасив борг мого листування з дружиною й дітьми. Киньте мене (швырните меня) до ніг його превосходительства, нашого ангела-охоронця. Вітання, шаноба й. дружба!»

«А ЩО Ж ОЦЕ, АНДРІЮ?..»

Жартівливий вірш, адресований А. Вагнеру з нагоди урочистого акту в Полтавському інституті шляхетних дівчат.

«СВІТИТЬ МІСЯЦЬ У ВІКОНЦЕ...»

Вірш вміщений у листі до М. Лонгінова від 12 січня 1852 р. і написаний у зв'язку з очікуванням ордена «святого Станіслава» («Станіславської зірки»), яким П. Гулак-Артемовський був нагороджений 1 січня 1852 р.

«ПИСАВ ПАН...»

Вірш вміщений у листі до М. Лонгінова від 20 січня 1852 р. 23 січня того ж року П. Гулак-Артемовський, надсилаючи цей вірш А. Вагнеру, зокрема писав (французькою і російською мовами): «Отакою була друга ієреміада, яку я послав моєму ангелові-охоронцю 20 січня цього року... Вот уже минуло 24 дня с тех пор, как грамота подписана, а св. Станислава нет как нет. Это необъяснимо! Непостижимо!»

«ЧОГО Ж МЕНІ ЖУРИТИСЯ?..»

Вірш вміщений у листі до М. Лонгінова від 13 лютого 1852 р. і написаний з нагоди одержання довгожданої нагороди. У цьому листі П. Гулак-Артемовський зокрема писав: «Наконец, и вожделенный Станислав поспел ко мне вчера, в пору, и именно в ту минуту, как я, закутанный в мех и вату, по причине болезненных моих припадков садился за обеденный стол с любезнейшим Михаилом Михайловичем и с г. Сливицким, навестившими меня, недужного и совершенно охладевшего ногами. Легко понять, какой поднялся в доме радостный крик при вскрытии драгоценных хартий и футляра с орденскими знаками! Тут пошла потеха! Забыты болезни и оханья, и круговая длилась до вечера».

ЦОКОТУСІ

«НУ, ВЖЕ ТАКИ...»

Навівши цей вірш у одному з листів до М. Лонгінова (1852), П. Гулак-Артемовський писав: «Коли моєї розмови не втнете, за що ж мене кобените? Коли моїх віршів не читаєте, за що ж мене потріпуєте і лаєте? От, бач, змінився та й зледащився! Та над яким же гаспидом буду я працювати і бебехи надривати? Була робота,— була й охота; лежав на шиї обов'язок,— ну й роботи було чимало в'язок. Було діло,— ну й робить кортіло; а коли тепер від обов'язку навтікачи, так поневолі треба лежати на нем і. От і лежимо, і їмо, і п'ємо, і спимо! встаємо та вп'ять лежимо, і їмо, і п'ємо, і спимо! Запряжіть у діло, потягнем сміло, накиньте ярмо, то й повеземо. Чи ясно, чи хмарно, нам і так гарно. А хліба треба? Упаде з неба. А в небі не стане? Жінка достане: нехай канючить та діток учить! А ми собі на думці,— та сього буцім і не вважаємо, і, теє-то як його, так собі і пануємо, і ніс догори пиндючимо, і знай то і діло, що мацаємось за груди, чи вона — ота Біла Галка — стирчить, та сяє, та народ лякає».

Далі П. Гулак-Артемовський «розшифровує» наведене вище белетризоване «визнання» свого неробства після виходу у відставку: «И скучно и грустно без службы. Поневоле изнежишься, изленишься, да делать нечего! Привыкши в течение целых десятков лет расточать свою деятельность вне дома, теперь, дома, уже не хочется приняться, как говорится, и за холодную воду! Но как служить и где служить? Опутанному тенетами семейных отношений, прикованному к скромной, но тяжкими трудами приобретенной недвижимости, трудно и даже неблагоразумно бы было оставить ее на произвол судьбы, променяв скудное верное — на скудное неизвестное и живое на мертвое. Богатого же места не дадут, а на бедное сам бы не полакомился. Вот дело другое, если б это было в Харькове. Но в Харькове только и опорожняются ректорские места — с тех пор, как я оставил университет. Вот уже с того времени сменяется 3-й ректор, а успех университета ни на шаг от того не подвинулся вперед. Напротив, ретроградивное его шествие очевидно для всякого, не говоря уже об упадке спасительной дисциплины между молодежью... Впрочем, прн нынешней самостоятельности ректорского звания, при освобождении оного от обязанностей преподавания, я совсем не был бы прочь от принятия оного, если б оно было мне предложено...»

ПЕСНЯ КОРМИЛИЦЫ СОНИЧКИ

1. Соничка — дочка П. Гулака-Артемовського.

НА ПОБЕДЫ РУССКИХ НАД ТУРКАМИ…

Вірш присвячений першим успіхам Росії у Кримській війні, що почалася в 1853 р.

1. Абдул — Абдул Меджіт (1823–1861), турецький султан.

2. Андронко — Андронников І. М. (1798–1869), командуючий одного із з'єднань російської армії, яке розгромило турецькі війська під Ахалціхе 14 листопада 1853 р.

3. Нахименко — Нахімов П. С (1802–1855), видатний російський флотоводець. У бою з турками у Сінопській бухті російська ескадра під командуванням Нахімова знищила флот і берегову артилерію ворога.

4. Воронець — Воронцов М. С. (1782–1856), генерал-фельдмаршал, князь, намісник Кавказу в 1844–1853 рр.

НА РАЗБИТИЕ... ТУРЕЦКОГО КОРПУСА...

1. Яких там віршів від мене хочеш? — До цього рядка в автографі подано примітку: «В замену радостного известия об этой блестящей победе П. И. Л[онгино]ва непременно требовала в ответ малороссийских стихов». П. І. Лонгінова — дружина Н. М. Лонгінова, сусіда П. Гулака-Артемовського.

2. Як турчин з ляхом удрав до лясу...— До лясу — польська ідіома, що означає втечу. До цього рядка в автографі подано пояснення: «Известно, что в разбитом корпусе Абди-паши находилось много отчаянных польских политических коноводов».

3. Бебут — Бебутов В. Й. (1791–1858), російський генерал, військо якого 19 листопада 1853 р. розгромило турецький корпус під Башкадикларом (Туреччина).

СОВЕТ СУЛТАНУ…

1. Мариця — річка в Болгарії.

2. Кулевчинсъким духом. Кулевча — село у Східній Болгарії, під яким 29 травня 1829 р. відбувся бій російської армії під командуванням фельдмаршала І. І. Дибича (1785–1831) з турками, в результаті якого ворог поніс величезні втрати.

3. Ацхур — турецька фортеця на Кавказі, якою російські війська оволоділи в 1828 р.

4. Не посилай, султане, війська к Арпачаю...— Влітку 1807 р. біля Арпачаю на Кавказі російські війська завдали відчутного удару турецькій армії, яка відступила на Каре.

5. Не накликай, султане, на руських Шаміля...— Шаміль (1797–1871), керівник визвольного руху горців Дагестану і Чечні, спрямованого проти царизму, а також місцевих феодалів. Тут ідеться про одну з поразок горців у бою з царськими військами 1845 р. під Дарго.

ПОСЛЕДНИЙ ЭКЗАМЕН...

Вірш написаний після закінчення іспитів у січні — лютому 1854 р. в Полтавському інституті шляхетних дівчат.

НА СМЕРТЬ Н. А. КУПЧИНОВА

1. Купчинов — один з близьких знайомих П. Гулака-Артемовського в Харкові.

Уривок з цього вірша (другий куплет) А. Г. Станіславський (1817–1870), професор Харківського університету, якому П. Гулак-Артемовський надіслав свій автограф 2 січня 1856 р., виголосив у промові над гробом поета.

В ПОЛТАВУ, МОЕЙ МИЛОЙ ПОЛИНАШКЕ

1. Аполлінарія — дочка П. Гулака-Артемовського, з 1849 р. вчилась у Полтавському інституті шляхетних дівчат.

Третій вірш з цього циклу — «Текла річка...», за свідченням відомого історика літератури М. І. Петрова (1840–1921), поклав на музику А. Станіславський.

ДО ЛЮБКИ

Ця поезія є перекладом Горацієвої оди «До Хлої».

УПАДОК ВЕКА

Вірш є переспівом поезії М. Ю. Лєрмонтова «Дума» («Печально я гляжу на наше поколенье!..»).

СЫНУ МОЕМУ..,

1. Син поета Й. П. Гулак-Артемовський (1828–1880) служив у Петербурзі.

ПЕРЕЛОЖЕНИЕ ПСАЛМА 125

П. Гулаку-Артемовському належить кілька переспівів псалмів (релігійних пісень). Три з них подаються у цьому виданні.

ДО ВАРКИ

Цей вірш, як і попередній — «На смерть Н. А. Купчинова» — адресований В. І. Купчиновій, вдові близького знайомого П. Гулака-Артемовського.

РОСІЙСЬКІ ПОЕЗІЇ

ОСЛЕПЛЕНИЕСМЕРТНЫХ (Вольный перевод из Ж.-Б. Руссо)

Ця поезія є переспівом оди «Про засліпленість сучасних людей» французького поета Ж.-Б. Руссо (1640–1741).

1. Фурії — римські богині помсти; люті жінки.

2. Хотя б рука была Аттилы иль Надира... — Аттіла (?–453) — вождь племені гуннів; провадив спустошливі походи у Францію, Італію та інші країни. Надір-шах (1688–1747) — шах Ірану, що воєнною силою приєднав до Ірану Бухарське та Хівінське царства, частини Вірменії, Грузії, Дагестану…

МУЧЕНИЕ САТАНЫ ПРИ ВОЗЗРЕНИИ НА ЭДЕМ

(Вольный перевод из Мильтонова «Потерянного рая»)

Поезія П. Гулака-Артемовського є вільним перекладом уривку монолога Сатани з IX пісні поеми «Втрачений рай» видатного англійського письменника й публіциста Д. Мільтона (1608–1674). Ця поема була досить популярною в кінці XVIII —на початку XIX ст. у Росії в перекладах російською та французькою мовами. Як гадають дослідники, П. Гулак-Артемовський для свого твору використав саме французький переклад Ж. Деліля.

НЕДОВЕРЧИВОСТЬ (Подражательный перевод из Делиля)

Ця поезія є вільним перекладом уривку шостої пісні поеми «Уява» Ж. Деліля (1738–1813) — відомого французького поета й перекладача античних творів, досить популярного в Росії на початку XIX ст.

АТРЕЙ И ФИЕСТ. (Трагедія)

«Атрей и Фиест» П. Гулака-Артемовського є перекладом уривку з одноіменної п'єси відомого французького драматурга П.-Ж. Кребійона (1674–1762), автора трагедій «Атрей і Фієст», «Електра», «Радоміст і Зенобія» та ін.

До твору П. Гулака-Артемовського в «Украинском вестнике», де він вперше друкувався, було подано редакційну примітку такого змісту: «Твір Кребійона. З міфології відомо, що Атрей, убивши небожа свого Плісфена, запропонував у їжу батькові цього нещасного Фієстові, і сонце зникло, не бажаючи дивитися на такий жах. Від цього звірячого Атрея походить жорстокий, як майже скрізь називали в давнину, Атридів рід. Якщо знавці завдадуть собі труд порівняти переклад цей з оригіналом, то висловляться, здається, на користь останнього перекладу — тим більше, що переклад зроблено з вірша у вірш».