Международная научно-практическая конференция «депортация народов в эпоху тоталитаризма: исторические уроки»

47 
Особливо багато таких заборонених тем походило з періоду 
сталінізму. Наприклад: Голодомор 1932-1933 рр.[5], доля іноземних 
військовополонених в Радянському Союзі [18, c. 159], тощо. Серед 
них також – депортація та подальша доля таких народів, як 
кримські татари, українці, німці, поляки, чеченці та інш. [10]. Втім, 
в деяких випадках обійти цю тему було доволі важко.
Одним з приводів вимушеної актуалізації теми депортованих 
народів були, наприклад, енциклопедичні словники, які мали 
охоплювати ряд понять, що відтворювали загальне знання про 
конструйовану реальність. Але й в цьому випадку заборонені 
об’єкти «випадали» з цієї реальності. Наприклад, у Великій 
радянській енциклопедії стаття «Кримські татари» взагалі відсутня. 
Але є стаття про кримськотатарську мову [14]. В ній зазначається, 
що це «мова татар, які мешкали до 1944 року в Криму й живуть в 
основному на території Узбецької РСР. Отже, ми бачимо механізм 
обходу теми депортації тоді, коли її оминути тяжко. По-перше, 
можна не пояснювати з яких причин кримські татари опинились в 
основному на території Радянського Узбекистану. По-друге, 
робився акцент на тому, що «кримськими» татар робило їхнє 
перебування на території Кримського півострову. Опинившись на 
території Узбекистану, вони стали просто татарами, які колись 
мешкали в іншому місці.
Етнографічні дослідження ставали ще одним контекстом, коли 
депортовані народи мали потрапляти в поле зору вчених. Виникає 
кілька питань, пов’язаних із цією проблемою. Чи досліджувались 
депортовані народи вченими-етнографами? В контексті яких 
дослідницьких завдань вони пригадувались? Яким чином 
оминалась тема депортації? Для вирішення поставлених питань ми 
проаналізували публікації одного з провідних радянських наукових 
журналів «Радянська етнографія», який виходив з 1926 року (до 
1932 року під назвою «Етнографія»). Для виявлення всіх випадків 
пригадування депортованих народів в журналі, була використана 
програма для контент-аналізу MAXQUDA10. Окрім частоти 
пригадування певних категорій в тексті, дана програма дозволяє 
встановлювати контексти, в яких з’являлись депортовані народи, 
зв’язок між поняттями, тощо. 
Більшість дослідників, вивчаючих історіографію досліджень 
кримських татар зазначає, що після насильницького переміщення 
цього етносу, його вивчення завмерло [20, c. 102; 24, c. 11]. 
Проведений контент-аналіз показав, що протягом періоду 

48 
сталінізму в «Радянській етнографії» після 1944 року, депортовані 
народи практично не згадувались. Наприклад, кримські татари 
з’являлись лише в назві публікації Б. Куфтіна 1926 року, на яку 
посилались в контексті дослідження жител корінного населення 
Молдавської СРСР. При цьому, в самому тексті кримські татари 
жодним чином не пригадуються, а будівлі, про які писав Б. Куфтін, 
називаються будівлями Лівобережжя [19, c. 217].
Наступним контекстом пригадування кримських татар 
протягом періоду сталінізму були історичні нариси, в яких мова 
йшла про Кримське ханство, стосунки українського та 
кримськотатарського населення чи порівняння традиційної 
культури різних народів. Наприклад, В. Момонов в своєму 
дослідженні, порівнюючи українські традиційні землеробські 
знаряддя праці з білоруськими, російськими та інш. аналогами, 
побіжно наводить малюнок кримськотатарського сабану [16, c. 86]. 
Дуже схожим контекстом були розповіді про ранню російську 
етнографію. Наприклад, в публікації 1952 року кримські татари 
з’являються в наведеній цитаті дипломата XV-XVI ст. 
Д. Герасимова, який залишив по собі етнографічний нарис, в тому 
числі о тюркських народах. Отже, історичне «додепортаційне» 
минуле кримських татар було майже єдиним дозволеним 
контекстом, в якому на науковому рівні зрідка відбувалось 
пригадування окремих фактів про цей народ.
Інші депортовані народи також стали табуйованою темою в 
журналі. Наприклад, німці, які мешкали на території СРСР в період 
сталінізму взагалі не пригадувались. Єдиними випадками, коли 
дослідники говорили про щось німецьке, була агресія фашистських 
загарбників у 1941-1945 
роках [22, c. 174] або цитування 
«Німецької ідеології» К. Маркса та Ф. Енгельса. Подібне 
виключення німецького населення СРСР з наукового дискурсу 
можна пояснити поєднанням табуйованої теми депортації німців та 
утвердження міфу про Велику Вітчизняну війну як про друге 
народження СРСР, що, в свою чергу, супроводжувалось 
використанням в пропаганді образу ворога з німецьким обличчям. 
Інший депортований народ, чеченці, в період сталінізму мали таку 
ж долю в журналі «Радянська етнографія», що й кримські татари: 
чеченці з’являлись здебільшого в контексті історичних нарисів. 
Втім, якщо кримські татари згадувались лише побіжно, то чеченцям 
присвячували цілі підрозділи наукових публікацій, як, наприклад, в 
статті М. О. Косвена, присвяченої шлюбно-сімейним стосункам 

49 
Кавказу [12]. Можливою причиною такої різниці могло бути те, що 
кримських татар було депортовано з колись окупованої території. 
Окупація створила умови, в яких частина територій вийшла з-під 
зони радянського ідеологічного впливу, існували випадки 
колабораціонізму, зменшення лояльності до радянської влади, тощо 
[6]. Схильність радянської ідеології до генералізації ставила під 
підозру мало не все населення, яке перебувало на окупованих 
територіях. Тому, можливо, кримські татари підпали під особливу 
опалу й цілковите замовчування в офіційному дискурсі. 
Тенденція не пригадувати сучасних кримських татар 
зберігалась й протягом 1950-1980-х років. Історична нариси та 
джерела залишались одним з прийнятних контекстів, коли цей 
народ потрапляв до наукових етнографічних публікацій. Так, 
наприклад, Г.Г. Громов, який досліджував давні етнографічні 
візуальні джерела, описує зображення кримських татар, вміщене у 
рукописній збірці XVII ст.
[8, c. 136-137].
Шукати шляхи обминання «незручної теми» депортованих 
народів, в тому числі й кримських татар, доводилось передусім 
дослідникам Далекого Сходу та Сибіру. Наприклад, Н. А. Томілов, 
намагаючись показати складність етнічних процесів цих регіонів, 
говорить, що «Сучасне населення Західного Сибіру складалось 
протягом тривалого часу; до нього увійшли як корінні мешканці та 
і колишні жителі Європейської частини Росії, так і більш пізні 
переселенці із різних кутків нашої країни» [23, c. 12]. Таким чином, 
словом «переселенці» автор об’єднав різні групи населення, в тому 
числі депортовані народи, та етноси які з інших причин 
розселялись Західним Сибіром.
Іншим засобом оминути тему депортації кримських татар було 
їхнє змішання із татарами, які здавна могли населяти ці регіони. В 
цьому випадку ймовірних кримських татар називали просто 
татарами. Наприклад, в статті про двомовність мешканців багатьох 
радянських республік, зазначається, що в Узбекистані як другу 
мову часто обирають татарську [3, c. 24]. Втім, хто це робить не 
вказується: чи татари, які могли мешкати тут раніше, чи 
депортовані кримські татари. До речі, дослідження двомовності 
радянських громадян були контекстом пригадування не тільки 
депортованих кримських татар (або просто татар, як їх називали), а 
й українців, німців, поляків, які чомусь опинились на території 
Казахстану, Узбекистану, Алтайського краю та інш. регіонів.

50 
Ще одним контекстом, в якому з’являлись депортовані народи, 
були міжнаціональні стосунки. Наприклад, в статті, В.Л.Хомича 
констатується, 
що 
більшість 
республік 
в 
СРСР 
є 
багатонаціональними [25, c. 82]. Це, а також відсутність 
національних антагонізмів, взаємозбагачення культур різних 
народів та їхня спільна праця сприяє зміні або втраті національної 
самосвідомості. Як приклад автор наводить національний склад 
Узбецької РСР, до якої входили й представники депортованих 
народів (татари, українці, німці, поляки та інш.). Але серед причин, 
чому республіка стала такою багатонаціональною, автор, звісно, не 
називає насильницькі переміщення цілих народів. 
Протягом 1960-1980-х років, на відміну від періоду сталінізму, 
сучасні кримські татари інколи згадувались. Наприклад, в статті 
С. І. Брука та В. І. Козлова наведена таблиця, в якій кримські татари 
визначаються як одна з груп татарського народу. Окрім цього, 
наприкінці свого дослідження автори закликають дослідників 
звернути особливу увагу на сучасних татар, адже до їхнього складу 
«включають багато тюркомовних груп, розселених на величезній 
відстані одне від одної й які відрізняються мовою, культурою та 
походженням» [4, c. 15]. Враховуючи те, що доля кримських татар 
СРСР ретельно замовчувалась, цей незначущий випадок можна 
кваліфікувати як майже унікальний для «Радянської етнографії».
Набагато краще складалась ситуація протягом зазначеного 
періоду із іншими депортованими народам СРСР. Наприклад, після 
періоду сталінізму, етнографи повертаються до дослідження німців. 
Найчастіше об’єктом дослідження ставали німці, які мешкали, 
наприклад, в Закарпатті [7] або в НДР. Достатньо часто з’являлись 
в контексті історичних нарисів (наприклад – німецькі колоністи в 
Азербайджані [9, c. 69]). Втім, на сторінках «Радянської етнографії» 
розповідали, наприклад, про експедиції, присвячені дослідженню 
німецько-російських та польсько-російських культурних зв’язків 
Сибіру [11]. Окрім німців та поляків, наприклад, достатньо часто 
досліджувались колись депортовані народи Північного Кавказу, 
звісно без пригадування їхньої насильницького переміщення. 
Наприклад, в 1961 році в статті «Ленінським переможним шляхом» 
розкривався процес входження в 1936 році Чечено-Інгушської 
автономної області до РСФСР на правах автономної республіки, 
отримання її населенням перспектив світлого майбутнього, які були 
перекреслені нападом гітлерівської армії [17, c. 15]. Щоправда 
поруч із вказівками на героїзм народу Північного Кавказу під час 

51 
війни та післявоєнної відбудови, відсутня інформація про 
депортацію, наприклад, чеченців в 1944 році та скасуванні Чечено-
Інгушської АРСР. 
Політика гласності в період перебудови сприяла актуалізації 
колись табуйованих тем в суспільному дискурсі. Це можна 
побачити на прикладі використання поняття «депортація» в 
«Радянській етнографії». Так, до кінця 1980-років, це поняття 
використовувалось лише для характеристики «злочинної політики» 
зовнішніх ворогів СРСР (наприклад – депортація арабів з Гази у 
1971 році [21, c. 60]). Наприкінці періоду перебудови поняття 
депортації почало застосовуватись до насильницького переміщення 
радянських народів. Для обговорення цього питання та подальшого 
його вирішення збирались конференції, огляди яких вміщувались в 
«Радянській етнографії» [13, c. 18]. Наприклад, в 1989 році була 
зібрана така конференція за участі громадських діячів, вчених-
тюркознавців, українських істориків, які із доповідями про 
українсько-татарські 
відносини 
в 
Криму 
(наприклад – 
Я. Р. Дашкевич). 
Проведення 
такої 
конференції 
немов 
легалізовувалось активним його обговоренням в пресі та 
громадськими організаціями, про що було сказано на початку 
огляду заходу. Судячи з цього, науковці, нажаль, не виявляли 
ініціативу у вирішенні цього болісного питання через роки 
вимушеного його замовчування. Втім, відтепер на науковому рівні 
лунали поняття справедливості, права народу на національно-
територіальну автономію. Зазначалось, що це питання «нарешті» 
почали обговорювати, що кримські татари були позбавлені своєї 
культури й немає в СРСР жодного етнографа, який б їх вивчав [1, c. 
134]. Так само почали говорити про депортацію й інших народів 
(німців, інгушей, поляків, українців та інш.). Поруч із раніше 
забороненими словами почали лунати такі поняття як «етнічний 
плюралізм».
Таким чином, депортація кримських татар та інших народів в 
СРСР була табуйованою темою. Радянським етнографам інколи 
доводилось стикатись із цією проблемо, коли досліджувались 
міжетнічні стосунки в Радянському Союзі (особливо в Сибіру), 
міжетнічні шлюби, двомовність, строкатий етнічний склад деяких 
республік. Втім, навіть в цьому випадку науковці замовчували тему 
депортації та не намагались пояснити причини, наприклад, 
значного відсотку татар, німців чи українців в Узбекистані. Ще 
одним засобом оминути факт депортації кримських татар було їхнє 

52 
змішання із іншими татарами. Найчастіше депортовані народи 
з’являлись на сторінках «Радянської етнографії» в контексті свого 
додепортаційного минулого. Саме кримські татари найбільше 
потерпали від ігнорування в офіційній етнографії протягом періоду 
сталінізму та стали предметом найбільш активних обговорень 
наприкінці перебудови. Активне замовчування фактів про 
кримських татар могло бути через підозріле ставлення в радянській 
історичній пам’яті до населення, яке перебувало під нацистською 
окупацією. 

жүктеу/скачать 1.32 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: