11 Ляска В. Issn 2078-6107. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2016. Випуск 52. С. 11-52

26
Ляска В.
ISSN 2078-6107. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2016. Випуск 52. С. 11–52
Черторыескъ. то ти даеть Ст˜ополкъ. а се ти даеть Володимеръ. с˜. гривенъ.
Дв˜дъ и Wлегъ. с˜. гривенъ…”. Внаслідок рішень цього снему, Давид Ігорович
“…с4д6ше оу Божьскомъ. и по семь вда Ст˜ополкъ. Дв˜дви Дорогобужь в н4м
же и вомре”
107
.
Це літописне повідомлення підкреслює вагомий адміністративний статус
Бужеська, однак воно не дає можливості однозначно стверджувати про існування
окремого удільного князівства з осередком у цьому місті. Тим паче, на думку
Л. Войтовича, невдовзі після Витичівського снему уділ Давида Ігоровича
обмежено волостями в Погорині, натомість Бужеськ повернено до володінь
волинських князів
108
. Розташування Бужеська у літописному тексті поруч з
містами Погорини породили сумніви у М. Грушевського
109
та Андрія Плахоніна
110
стосовно його локалізації у верхів’ях Західного Бугу, які, однак, на наш погляд, є
не до кінця виправданими. Так чи інакше, гіпотетичний син Давида Всеволодко
вже не володів дарованими його батькові волостями, діставши, вочевидь, Городно
у Верхньому Поніманні
111
або ж у Східній Волині
112
.
У доволі пізньому джерелі – “Пам’ятці о. Афанасія” наявна інформація про
те, що у 1123 р. київський князь Володимир Мономах долучив Бужеське
князівство до Белзької землі. Проте, варто погодитися з думкою Ярослава
Книша, який ставить під сумнів правдивість такої територіальної пертурбації
113
.
Натомість, жодних сумнів не викликає перехід Бужеської волості до Галицького
князівства наприкінці 1140-х років. Саме тоді волинський князь Ізяслав
Мстиславич втягнувся у боротьбу з Юрієм Довгоруким за великокнязівський
стіл у Києві. Галицький князь Володимирко Володаревич, пильно стежачи за
перипетіями цього конфлікту, більше схилявся до союзу з Юрієм Довгоруким,
який навесні 1149 р. був скріплений шлюбом Ярослава Володимировича з
Ольгою Юріївною. Взимку 1149–1150 рр. галицький князь вторгнувся на Волинь,
обложив міста Шумської волостi та захопив Бужеську волость
114
.
107
ПСРЛ, т. 2: Ипатьевская л4топись, 249.
108
Леонтій Войтович, Княжа доба на Русі: портрети еліти (Біла Церква: Видавець Олександр
Пшонківський, 2006), 327.
109
Михайло Грушевский, “Волынский вопрос 1097–1102 г.,” Киевская старина 4 (1891): 260–
261, прим. 2.
110
Андрій Плахонін, “Друга волинська криза (1097–1100 рр.),” Україна в Центрально-Східній
Європі 6 (2006): 201, прим. 119.
111
Александр Назаренко, “Городенское княжество и городенские князья в XII в.,” в
Древнейшие государства на территории Восточной Европы. Материалы и исследования. 1998 г.,
ред. Татьяна Калинина (Москва: Восточная литература, 2000): 169–188.
112
Андрей Плахонин, “История Российская” В. Н. Татищева и исследование генеалогии
Рюриковичей,” Средневековая Русь 4 (2004): 299–330.
113
Ярослав Книш, “Чи віднайдеться Буський літопис?” Літопис Червоної Калини 4–6 (1994):
15; Його ж, “Основні періоди історії Белза,” Белз та Белзька земля 1 (2004): 66.
114
Леонтій Войтович, “Галицька земля і Візантія у ХІ–ХІV ст.,” Дрогобицький краєзнавчий
збірник 14–15 (2011): 164–165.

27
Ляска В.
ISSN 2078-6107. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2016. Випуск 52. С. 11–52
Отож, з 1150 р. Бужеськ належав до володінь Володимирка Володаровича
115
,
проте після поразки від військ Гейзи ІІ та Ізяслава Мстиславича у битві над
В’яром 1152 р., галицький князь був вимушений погодитись на вимогу
переможців: “ц4луи хрсˆтъ чсˆтьныи. что за тобою городовъ Рускихъ. то ти
все възворотити и Из6слава ти с6 не 
^лучати до живота своегˆ. докол4 же еси
живъ. но с нимˆ бити на всихˆ м4ст4хъ”
116
, щоправда пізніше зрадивши свою
присягу. Деталізацію окреслених волостей бачимо в наступному літописному
повідомленні: “…пришедˆ Из6славъ. Володимирю посла посадники своæ въ
городы. на нихˆже б6ше хрсˆтъ ц4ловалъ. Володимиръ въ Бужескъ. въ
Шюмескъ въ Тихомль. оу Выгошевъ . оу Гн оиницю и не да ихъ
Володимеръ…”
117
. Проте, смерть Володимирка Володаровича, яку літописець
пов’язував з порушенням клятви на хресті
118
, а дослідники – з інфарктом міокарда
або розшаровуючою аневризмою грудного відділу аорти
119
, не стала на перешкоді
його синові Ярославу Осмомислу утримувати в себе захоплені волинські землі,
в тім числі Бужеську волость. Оскільки похід Ізяслава Мстиславича на галицькі
землі у 1153 р. завершився невдалою для київської та волинської дружин битвою
під Теребовлею
120
, можемо припускати, що Бужеськ і надалі залишався у межах
володінь Ярослава Осмомисла. Однак, невдовзі землі у верхів’ях Західного
Бугу знову відійшли до Волині. Такі територіальні пертурбації варто датувати
часом між 1153 р. та 1157 р., позаяк, вже у 1157 р. Ярополк Ізяславич отримав
від свого брата Мстислава Шумське та, вочевидь, Бужеське князівства
121
. На
наш погляд, причини цих змін лежать у площині вже згадуваної нами невдалої
спроби Ярослава Осмомисла та його тестя Юрія Довгорукого витіснити
Мстислава Ізяславича з Волині у 1156 р., яка призвела до того, що галицький
князь втратив Бужеську волость.
Припущення Л. Войтовича про виділення Бужеська в окремий уділ для
Ярополка Ізяславича у 1157 р.
122
підтверджують і літописні свідченнями, зокрема,
у 1168 р. згадано “Фрополкъ из Бужьска”
123
. Бужеський та шумський князь до
кінця свого життя залишався вірним васалом свого брата Мстислава Ізяславича,
зокрема, брав участь у поході на половців у 1168 р., в часі якого, 7 березня, він
115
Історичний атлас України. Найдавніше минуле: Русь (Київська держава, Галицько-
Волинська держава), керівник проекту й автор-упорядник Юрій Лоза (Київ: Мапа, 2010), 227.
116
ПСРЛ, т. 2: Ипатьевская л4топись, 453–454.
117
Там само, 454.
118
Там само, 461–465.
119
Юрій Гудима та Іван Банах, “Здоров’я володарів галицького престолу: Володимир
Володаревич, Ярослав Осмомисл, Данило Романович (Спроба історико-медичного аналізу за
літописними свідченнями),” Доба Короля Данила в науці, 168–169.
120

жүктеу/скачать 7.9 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: