32
Ляска В.
ISSN 2078-6107. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2016. Випуск 52. С. 11–52
його XIV ст., тим самим поставивши під сумнів функціонування цього укріплення
в системі оборони літописного Бужеська
154
.
Натомість достовірну руську метрику має городище на Волянах (передмісті
Буська) на правому березі Рокитни, локалізоване на віддалі 1,5 км у північно-
західному напрямку від центру сучасного міста (
Рис. 2, 3). Майданчик
городища прямокутної в плані форми, площею 0,15 га, по периметру оточений
валом висотою 3 м і шириною основи 10–12 м. Зі східного, західного та північного
боків додатковим укріпленням слугував рів, віддаль між берегами якого
коливається в межах 10–25 м, а глибина сягає 6 м. В’їзд на територію пам’ятки
простежено у південно-західній частині укріплень. У 1988 р. Михайло Филипчук
у східній частині валу (на глибині 0,15 м від рівня сучасної поверхні) виявив
зрубну конструкцію внутрішньої оборонної стіни, до якої прилягали кам’яна
кладка, товщиною 0,6 м, та рештки господарської кліті. Під плахами зрубу
знайдено бойову сокиру, а на долівці кліті зафіксовано кераміку кінця ХІІ – першої
половини ХІІІ ст. та обвуглені зерна пшениці, жита та ячменю
155
. В результаті
невеликих розвідкових досліджень В. Петегирича та П. Довганя з’ясовано, що
культурний шар на городищі залягав до глибини 0,8–1,0 м. У ньому виявлено
значну кількість керамічного матеріалу, в тім числі перепаленого, уламки амфор,
шиферні пряслиця, скляну намистину діаметром 0,7 см,
два залізні
черенкоподібні ножі, елементи кінської упряжі, трубчастий замок і ключ від нього,
на основі яких хронологічні межі функціонування городища визначені ХІІ–
ХІІІ ст.
156
. Аналогічним часом датоване і селище, розташоване поруч з
городищем
157
. Неподалік укріплень, на правому березі Рокитни знайдено хрест-
енколпіон ХІІ ст., а також скарб залізних знарядь праці, який складався з п’яти
серпів, наральника, чересла та коси-горбуші
158
. Значна кількість перепаленої
глини і кераміки та наявність горілого дерева у культурному шарі та заповненні
споруд дозволяють пов’язувати занепад описаних укріплень із масштабною
пожежею, яка трапилась у ХІІІ ст.
159
.
До містобудівельної структури літописного
Бужеська належало також
городище ХІІ–ХІІІ ст. в урочищі Ліпибоки, яке розташоване на лівому березі
Солотвини й на сьогодні практично повністю зруйноване міською забудовою та
середньовічним єврейським кладовищем (
Рис. 2, 3). Пам’ятка локалізована
154
Петро Довгань і Наталія Стеблій “Система оборони літописного Бужська: нове бачення,”
у
Пам’ятки Тустані в контексті освоєння Карпат у доісторичну добу та в середньовіччі;
проблеми їх збереження та використання: мат. ІІІ міжнар. наук. конф., 7–8 квітня 2016 р.,
ред. Роман Миська (Львів: Простір-М, 2016), 45.
155
Михайло Филипчук,
Звіт про рятівні роботи, арк. 5, рис. 10–12.
15 6
Володимир Петегирич , Звіт про роботу Буської, арк. 5, рис. 20; Петро Довгань,
“Археологічні дослідження городища в Буську, на передмісті Воляни,”
Археологічні дослідження
Львівського університету 5 (2002): 255, 257, рис. 3–9.
157
Михайло Филипчук, Звіт про рятівні роботи, арк. 5
158
Петро Довгань, “Буський
археологічний комплекс,” 138.
159
Петро Довгань, “Археологічні дослідження городища в Буську,” 257.
33
Ляска В.
ISSN 2078-6107. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2016. Випуск 52. С. 11–52
на мисі підтрикутної в плані форми, який здіймається на висоту 10–12 м від
рівня заплави ріки. З півдня оборонний рубіж городища становив вал, ширина
підніжжя якого сягає 12 м, а висота 3 м, та рів шириною 8 м і глибиною 3 м.
Цей оборонний пункт, площа якого становить 0,15 га, за підйомним матеріалом
датовано ХІІ–ХІІІ ст.
160
. Зі східної сторони городища було селище Х–ХІ ст.
161
,
на якому в 1988 р. М. Филипчук дослідив заглиблене житло каркасно-стовпової
конструкції, розмірами 3,2×3,2 м, з піччю-кам’янкою у північно-західному куті
котловану
162
. Аналогічне датування має й інше заглиблене житло з глинобитною
піччю у його північно-західному куті, яке в 1989 р. розкопав В. Петегирич
163
.
Ймовірно, що городища в урочищах Воляни та Ліпибоки можна трактувати
як пригороддя, основу якого складали заміські укріплені резиденції представників
боярсько-князівського середовища. Прикметно, що в літописі на початку
1212 р.
164
згадані бужеські бояри “…Гл4бъ же Потковичь [...] и Станиславичь
Иванко и братъ его. Збъэславъ…”, які при наближенні військ пересопницького
князя Мстислава Ярославича (Німого) втекли з міста
165
. Поява укріплень в
урочищах Воляни і Ліпибоки, згідно археологічних джерел, датується ХІІ ст.
Така
хронологія, звісно – з певною мірою умовності, дозволяє пов’язати
розростання містобудівельної структури Бужеська з виділенням міста в окремий
уділ для Ярополка Ізяславича у 1157 р.
Адміністративна окремішність Бужеської волості збереглась і після занепаду
Руського королівства, зокрема, у 1374 р. посеред надань Яська Кміти
зустрічаються “
Bartkowo cum Roszna in districtu Buscensi”
166
. На тісний зв’язок
між територіальною структурою Бужеського князівства-волості та його
пізньосередньовічного дітища вказує грамота 1376 р., в якій Владислав
Опольський надає у володіння Яськові Кміті з Вісніча
“…castrum suum et
oppidum Busko, cum toto eius districtu, in fluvio Bug in terra Lembergensi situm,
Достарыңызбен бөлісу: