11 Ляска В. Issn 2078-6107. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2016. Випуск 52. С. 11-52
жүктеу/скачать 7.9 Mb. Pdf көрінісі
|
| открытия 1983 года (1985): 319. Його ж, Список пам’яток стародавньої історії, 45.
94 Наталія Білас та ін., “Нові пам’ятки археології на Сокальщині,” Наукові студії 4 (2011): 215–216. 95 Олександр Сілаєв та ін. “Нові пам’ятки археології на Правобережному Побужжі,” Вісник Інституту археології 6 (2011): 202, 205–206. 96 Олександр Сілаєв та ін., “Розвідки в межиріччі Західного Бугу, Веренжанки та Вишні- Себечівки” Наукові студії 3 (2010): 259–261, 264–266. 97 Тарас Милян і Олег Осаульчук “Дослідження багатошарової пам’ятки Завишень-Жвирка у верхів’ях Західного Бугу,” у Археологічні дослідження у межиріччі Вісли, Дністра та Тиси у 2000–2007 рр., ред. Денис Козак (Львів: Простір-М, 2011), 160–163, 166. 25 Ляска В. ISSN 2078-6107. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2016. Випуск 52. С. 11–52 Червоноград 98 , Волсвин 99 , Комарів VIII, IX, X 100 , Спасів І 101 , Ільковичі 102 , Скоморохи ІІІ, ІV 103 ). Різке збільшення кількості поселень в VIII – на початку ХІ ст. та їх доволі глибоке проникнення по гідромережі Західного Бугу варто пов’язувати з ґенезою племінного організму бужан, який виник на уламках дулібського союзу. Потестарна спільнота бужан сформувалася на стику хорватських та волинських впливів, що знайшло своє відображення в етнокультурній специфіці матеріальної культури цього племені та “перехідному” статусі Бужеської волості на Галицько- Волинському порубіжжі у княжу добу. Наприкінці І тис. н. е. бужани входили до волинської групи племен, територія яких у 979/981 р. стала об’єктом експансії київського князя Володимира Святославича 104 . Попри інтеграцію Волині до держави Рюриковичів, можемо стверджувати, що первісне ядро розселення бужан стало етнотериторіальною племінною підосновою для формування та кристалізації у просторі Бужеської волості ХІ–XIV ст. На сторінках писемних джерел Бужеськ уперше з’являється навесні 1098 р. 105 , коли в часі військової конфронтації між Давидом Ігоровичем та Васильком і Володарем Ростиславичем, зокрема, “…поиде Дв˜дъ приæти хот6 власть Василкову. ї въср4те и Володарь. братъ Василковъ оу Бужьиска. и не см4 Давыдъ стати противу Володареви. и затворис6 въ Бужьск4 и wступи градъ Бужескъ Володарь” 106 . Не витримавши облоги, Давид Ігорович погодився на звільнення Василька Ростиславича в обмін на безперешкодний відступ його дружини на Волинь. Проте визволення Василька не стало на заваді галицькій раті продовжити наступ на Волинь, де, зокрема, було спалено Всеволож. Тривала боротьба за волинські землі закінчилася для Давида невдачею, оскільки князі на Витичівському снемі (1100 р.) заявили, що “…не хощем ти вдати стола Володимерьскаго. зане оувергъ еси ножь в ны. егоже не было в Русьскои земли”, натомість запропонувавши йому “… с6ди в Божескомъ во Wстроз4 Дубенъ и 98 Віталій Конопля та ін., “Дослідження в басейні Західного Бугу,” Львівський археологічний вісник 2 (2012): 75–76. 99 Роман Грибович та ін., “Археологиче ские раз ведки в Прикарпатье и Волыни,” Археологические открытия 1972 г. (1973): 273; Олександр Сілаєв і Віталій Ляска, “Археологічні розвідки на Львівщині у 2011 р.,” Археологічні дослідження в Україні 2011 р. (2012): 309. 100 Павло Бугай та ін., Пам’ятки археології Комарева та Волиці (Сокальщина) (Львів : Логос, 2009), 8. 101 Олег Сілаєв “Пам’ятки на території Львівської та Івано-Франківської обл.,”Археологічні дослідження в Україні 2011 р. (2012): 311. 102 Ігор Свєшніков, Довідник з археології України. Львівська область (Київ: Наукова думка, 1976), 73. 103 Ирина Русанова, Славянские древности VI–ІХ вв. между Днепром и Западным Бугом (Москва: Наука, 1973), 46. 104 Докладніше див.: Віталій Ляска, “Між Прагою, Києвом та Ґнєзно,”: 38–53. Його ж, “Червен та “Червенські гради”: історіографічні міфи на тлі труднощів археології,” Археологічні жүктеу/скачать 7.9 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|