11 Ляска В. Issn 2078-6107. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2016. Випуск 52. С. 11-52

38
Ляска В.
ISSN 2078-6107. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2016. Випуск 52. С. 11–52
Рис. 4.
Буський повіт на переломі XVI–XVII ст. (за: Atlas historyczny…, 1899–1904)

39
Ляска В.
ISSN 2078-6107. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2016. Випуск 52. С. 11–52
Рис. 5.
Мапа. Територіальна організація Верхнього Побужжя в ХІ–XIV ст.

40
Ляска В.
ISSN 2078-6107. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2016. Випуск 52. С. 11–52
літописного пункту слугують згадані раніше “Bartkowo cum Roszna in districtu
Buscensi”. Цю тезу підкріплюють і археологічні джерела, які засвідчують
спорудження у княжу добу на цих теренах кількох городищ, розташованих на
незначних підвищеннях серед допливів Золочівки (Княже), Полтви (Глиняни) та
Гологірки (Скнилів)
204
. Таким чином, природним кордоном з півдня для Бужеської
волості слугувало низькогірне пасмо Гологір, по якому проходить вододіл між
Дністром та Західним Бугом. Городище ХІІІ–XIV cт. у с. Гологорах
205
, де сидів
згаданий в літописі під 1232 р.
206
“Клим6та с Голыхъ горъ”
207
, лежало, згідно
Лаврентіївського літопису, вже на галицькій стороні кордону
20 8
, з чим
погоджується і Дмитро Чобіт
209
. Тут одним з маркерів галицько-волинського
кордону була Лиса гора (412 м н. р. м), одна з вершин центральної частини
Гологір, зафіксована у літописі під 1224/1225 р. у контексті конфлікту Мстислава
Удатного з Романовичами
210
.
На заході досліджувана адміністративна одиниця межувала з Підгорайською
волостю. Цю границю частково можна реконструювати за даними реєстру
ланового побору 1472 р.
211
і гіпотетично можна провести попри такі сучасні села,
як Стрептів – Великосілка – Старий Милятин – Новосілки
212
і далі вверх по
Західному Бугу до Старого Добротвора, де зафіксовано значний поселенський
комплекс ХІ–ХІІІ ст.
213
. Припускаємо, що з огляду на адміністративне
виокремлення Підгорайської волості лише у ХІІІ ст., цей відтинок кордону був
доволі “гнучким”. Північну межу Бужеської волості визначала широка смуга
лісів та боліт від Великих Мостів до Станина, які відділяли її від Белзької та
Всеволожської волостей. На північному сході досліджуваний регіон граничив з
Лопатинською волостю, природнім кордоном тут був вододіл між Західним Бугом
та Стиром.
Східна межа Бужеської волості з галицькими землями розпочиналася від
Гологір і проходила по річці Белжцю, лівій притоці Золочівки. Цей відтинок
кордону можна встановити на основі пограничного акту 1488 р. між Львівською
204
Віра Гупало, Звенигород і Звенигородська земля у ХІ–ХІІІ століттях (соціоісторична
реконструкція (Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2014), 445.
205
Богдан Гошовський, “Княжі Голі Гори і Рожне Поле,” 14; Михайло Филипчук, “Роботи
Гологірської госпдоговірної експедиції,” 93–94.
206
Михайло Грушевский, “Хронольогія подій,” 23.
207
ПСРЛ, т. 2: Ипатьевская л4топись, 765.
208
ПСРЛ, т. 1: Лаврентьевская л4топись, 311.
209
Дмитро Чобіт, “Галицько-Волинська границя,”53.
210
Докладніше див.: Віталій Ляска, “Лиса гора на Голих горах (причинок до топонімічного
ландшафту галицько-волинського пограниччя в добу Романовичів),” Княжа доба: історія і
культура 9 (2015): 217–226.
211
Andrzej Janeczek, “Podgoraj – zaginiony gród,” 19, mapa 2.
212
Віталій Ляска, “Підгорайська волость,” 120.
213
Петро Довгань та Віталій Конопля, “Давньоруські поселення Добротвора і його округи,”
Вісник Інституту археології 7 (2012): 157–172.

41
Ляска В.
ISSN 2078-6107. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2016. Випуск 52. С. 11–52
землею та Буським дистриктом
214
, за яким до першої належало село Хильчиці,
а до другого – Лагодичі (невизначена місцевість, ймовірно, була між Хильчицями
та Почапами
215
). Звідси лінія кордону прямувала на північ, залишаючи по буській
стороні Скваряву, Утішків, Гумниська, Чаниж, Незнанів та Холоїв
216
, які
підпорядковувалися вже згадуваній латинській парафії у Буську. Таким чином,
у ХIV–XV ст. Буський повіт на сході межував з Олеським дистриктом, який
належав до Львівської землі
217
. Реконструйований нами перебіг цього відтинку
кордону відповідає і літописним відомостям. Розташоване неподалік від
проведеної межі городище в Пліснеську
218
, де навесні 1233 р.
219
зафіксовано
осідок бояр Арбузовичів
220
, належало вже до Галицького князівства
221
.
Отож, зважаючи на запеклу боротьбу між галицькими та волинськими
князями за Бужеську волость в ХІ–ХІІ ст., маємо вагомі підстави не погодитися
з характеристикою тогочасного Бужеська як епізодичного та другорядного
осередку на тлі інших південноруських князівств
222
. На противагу цьому
твердженню Михайла Тихомирова, львівський історик Юрій Мердух висунув
оригінальну, але слабко аргументовану гіпотезу про можливість приналежності
до Бужеського князівства у ХІ–ХІІ ст. низки волостей у верхів’ях Горині з
центрами у Шумську, Тихомлі, Вигошеві та Гнійниці
223
. Не вдаючись у полеміку
зі згаданими вченими, хочемо наголосити на надзвичайно важливому
стратегічному значенні Бужеської волості на галицько-волинському порубіжжі
та тривалій традиції побудови її поселенського простору ще з часів племінного
об’єднання бужан.
Підсумовуючи, зазначимо, що викладена схема історичного розвитку
Бужеської волості крізь призму її територіальної структури потребує додаткового
наповнення результатами майбутніх стаціонарних та розвідкових археологічних
досліджень. Проте, н аведени й прикла д комплексного аналізу цієї
адміністративної одиниці ще раз засвідчує важливість міждисциплінарності у
214
AGZ, (1883), t. 9, № 98, 132–134; AGZ, t. 15, № 4625, 570.
215
Przemysław Dąbkowski, Podział administracyjny wojewód ztwa ruskiego i bełzkiego w
XV wieku (Lwów: Towarzystwo Naukowe z zasiłkiem Fundu szu Kultury Narodowej Józefa
Piłsudskiego, 1939), 309.
216
Atlas historyczny Rzeczypospolitej Polskiej, оpracował i wydał Aleksander Jabłonowski (Warszawa;
Wiedeń: Akademia Umiejętności, 1899–1904.), t. 1, mapa 2; Piotr Hrabyk, Ziemia przemyska i lwowska:
szkic historyczno-geograficzny z mapą (Przemyśl: Druk. Zagajewskiego i Łazora, 1921), mapa 1.
217
Юрій Гудима, “До проблеми про Олеську волость у XIV–XV ст.,” у Другі “Ольжині
читання”, 79–83; Його ж, “Давній Олеський повіт у дослідженнях 1930-х рр.,” у Треті “Ольжині
читання”. Пліснеськ, 31 травня 2009 р., ред. Борис Возницький, Ігор Мицько (Львів:
Манускрипт, 2009), 73–77.
21 8
Докладніше див.: Михайло Филипчук, “Структура Пліснеського археологіч ного
комплексу,” 3–21.
219
 Михайло Грушевский, “Хронольогія подій,” 212.
220
ПСРЛ, т. 2: Ипатьевская л4топись, 770.
221
Там само, 662.
222
Михаил Тихомиров, Древнерусские города (Москва: Госполитиздат, 1956), 323.
223
Юрій Мердух, “До історії давнього Бужська,” 46–49.

42
Ляска В.
ISSN 2078-6107. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2016. Випуск 52. С. 11–52
студіях такого ґатунку, без використання якої на мапах галицьких та волинських
земель надалі будуть розміщуватись чимало “віртуальних“ місцевостей чи навіть
окремих регіонів. У цьому руслі виключно важливою постає переорієнтація
науковців з традиції вибіркового залучення джерел у площину синергетичного
підходу, де історія, археологія, географія та інші суміжні дисципліни мають діяти
пліч-о-пліч. Розуміємо, що подолання міждисциплінарних бар’єрів є складним і,
подекуди, суперечливим процесом, але завдяки такому підходу відкриваються
розлогі перспективи у дослідженнях як окремих літописних пунктів, так і
складних територіальних систем. Інакше ми і надалі будемо залишатися на
рівні тих знань та інтерпретацій про історичну географію середньовічних
південноруських земель, які запропонували науковці середини ХІХ ст. – першої
третини ХХ ст.

жүктеу/скачать 7.9 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: