11 Ляска В. Issn 2078-6107. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2016. Випуск 52. С. 11-52
жүктеу/скачать 7.9 Mb. Pdf көрінісі
|
| Poloniae historica, wyd. Wojciech Kętrzyński (Kraków: Akademia Umiejętności, 1893), t. 6, 630.
170 Kodeks dyplomatyczny Księstwa Mazowieckiego, obejmujący bulle papieżów, przywileje królów polskich i książąt mazowieckich, tudzież nadania tak korporacyj jako i osób prywatnych, wydał i przypisami objaśnił Franciszek Piekosiński (Warszawa: W drukarni Gazety Polskiej, 1863), No 125– 126, 117–120. 171 Michał Balinski, and Tymoteusz Lipiński, Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym, i statystycznym (Warszawa: Nakład S. Orgelbranda, 1886), t. 3, 340–341. 172 Мирон Кордуба, “Західне пограниче Галицької держави між Карпатами та долішнім Сяном,” Записки Наукового товариства імені Шевченка: Праці історично-фільософічної секції 138– 140 (1925): 162. 173 Ludwik Ehrlich, Starostwa w Halickiem w stosunku do starostwa Lwowskiego w wiekach średnich (1350–1501) (Lwów: Nakładem Towarzystwa dla Popierania Nauki Polskiej, 1914), 7–66. 174 Теофіл Коструба, Белз і Белзька земля від найдавніших часів до 1772 року (Нью-Йорк; Торонто: Об’єднання надбужанців, 1989), 85–113. 35 Ляска В. ISSN 2078-6107. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2016. Випуск 52. С. 11–52 Анджея Янечека 175 , Ришарда Щиґела 176 та ін.), повітова система другої половини ХIV–XV ст. у територіальному та частково юрисдикційному відношеннях запозичена з руських часів, а отже мала тривалі та стабільні традиції існування й була адаптована до місцевого географічного та поселенського простору. В окресленому руслі потрібно згадати про концепцію А. Янечека, який, аналізуючи динаміку змін поселенської структури Галичини після 1349 р., виокремив дві площини трансформації адміністративно-територіального устрою цих земель. Перша площина, до якої належить поділ на воєводства та землі, під впливом політичних чинників була мінлива й не пов’язана з особливостями природного середовища. Інший ранг територіального адміністрування, а саме поділ на повіти (“districtus”), рівнозначні руським міським округам – волостям, фіксує максимальну наближеність їхніх кордонів до природного середовища та давньої структури заселення 1 7 7 . Зрештою, спроби успішних реконструкцій адміністративно-територіального простору галицьких та волинських земель на основі пізньосередньовічних джерел займають помітне місце в історичних студіях М. Грушевського 178 , Т. Коструби 179 , М. Кордуби 180 та І. Крип’якевича 181 . 175 Andrzej Janeczek, Osadnictwo pogranicza polsko-ruskiego, 128–141; Ejsd. “Granice a procesy osadnicze: średniowieczna Ruś Halicka w polu interferencji,” in Początki sąsiedztwa. Pogranicze etniczne polsko–rusko–słowackie w średniowieczu, red. Michał Parczewski, Sylwester Czopek (Rzeszów: Muzeum Okręgowe w Rzeszowie, 1996), 292–293. 176 Ryszard Szczygieł, “Od wołości do powiatu: przemiany podziałów terytorialnych Rusi Czerwonej w ХIV–XVI wieku,” Галицько-Волинська держава, 9–11. 177 Andrzej Janeczek, “Terytoria i grody Rusi Halickiej w świetle źródel późnośredniowiecznych,” Галицько-Волинська держава, 105–106; Ejsd. “Granice a procesy osadnicze” 292–293. На підтвердження вказаного генетичного зв’язку між руськими волостями та повітами Польського королывства А. Янечек висуває низку аргументів: 1) структура волостей, хоча і фіксується вповні в польських джерелах, являє собою відразу сформовану систему, глибоко закорінену в місцевому просторі; 2) згадки про міські округи з’являються безпосередньо після експансії польського короля Казимира III; 3) у документах Казимира ІІІ, Владислава Опольського та Владислава ІІ Ягайла, написаних кирилицею, міські округи означені як “волость”, що в латиномовній термінології мала відповідник “districtus”; 4) у час після експансії Казимира, як зрештою і в період угорської і пізніше знову польської присутності, немає відомостей, які б засвідчували широкомасштабну територіальну реформу на теренах Галичини, для якої, зрештою, не було ні часу, ні політичних можливостей; 5) метрика практично всіх згаданих повітових осередків сягає руських часів, що частково підтверджують і археологічні матеріали та ін. (Andrzej Janeczek, жүктеу/скачать 7.9 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|