ISSN 0235-3490. Археологія, 2011, № 2 100 перед, мечів та умбонів від щитів) у поховальних
комплексах припонтійських районів Фракії роз-
глядаються як прояв процесу формування ново-
го типу воїнської ідентичності у місцевому се-
редовищі під впливом кельтів (див.: Emilov 2010,
p. 67).
Але деякі обставини дозволяють поста-
вити під сумнів правомірність думки про на-
лежність меча з Вищетарасівки до інвента-
рю саме скіфського поховання. Насамперед
слід взяти до уваги той факт, що у Північно-
му Причорномор’ї відсутні скіфські похован-
ня, надійно датовані ІІІ ст. до н. е. Цей час вва-
жається своєрідною лакуною, яка відділяє кла-
сичну скіфську культуру від пізньоскіфської
(Зайцев 2003, с. 42). Скіфських речей, синх-
ронних опублікованому О.В. Бодянським ла-
тенському мечу, в комплексі немає. Кинджал
та наконечники стріл, як вже зазначалося, були
виготовлені значно раніше. Що стосується на-
конечника списа, то його зі значною ймовір-
ністю слід визнати латенським. Уже О.В. Бо-
дянський відмітив, що меч і наконечник ви-
готовлені за однією технологією (Бодянский
1962, с. 273). Зов нішня схожість обох предме-
тів і водночас чіткий контраст між ними та за-
лізним скіфським кинджалом з Вищетарасів-
ки візуально помітні навіть на фото (рис. 2, 1).
Наконечники списів завдовжки 40,0 см і біль-
ше використовувалися скіфами (Мелюкова
1964, с. 36), однак їх відносно небагато. Вод-
ночас для кельтської паноплії такі наконечни-
ки є цілком звичним явищем, і для латенських
воїнських поховань одночасна присутність на-
конечника ударного списа й меча є типова, не
кажучи вже про наявність у похованні уламків
фібули, латенське походження якої, попри ти-
пологічну невизначеність, не викликає сумні-
вів у дослідників.
Пролити світло на походження вищетара-
сівської пам’ятки може її зіставлення з інши-
ми знахідками латенських мечів на території
Скіфії. Свого часу З. Возняк долучив до спис-
ку латенських імпортів на схід від Карпат три
мечі з пізньоскіфського могильника Золота
Балка (Woźniak 1974, s. 152). Усі вони походять з
цілком типових для регіону групових катакомб-
них поховань. Однак перевірка опублікованих
матеріалів цього могильника ставить під сумнів
думку, висловлену польським дослідником,
щодо латенської належності знайдених там
мечів. Так, довгий (85,0 см) дволезовий меч з по-
ховання 1 могили 8 має характерне для сарматсь-
ких мечів перехрестя, форма якого в латенській
культурі невідома. Щонайменше сумнівна ла-
тенська належність фрагментованого меча з по-
ховання 3 могили 51, адже його руків’я, яке до-
зволило б більш-менш достовірно робити вис-
новки щодо його походження, не збереглося.
Виразні латенські риси простежуються лише на
дволезовому мечі з похилими плічками й довгим
руків’ям, що завершується навершям у вигляді
невеликої мідної пластинки квадратної форми
(Вязьмитина 1972, с. 63, рис. 28, 10). Меч, вияв-
лений у похованні 2 могили 59, справді візуально
нагадує кельтські зразки пізньолатенського
часу, що було відзначено ще автором розкопок
(Вязьмитина 1972, с. 232). Однак його незнач-
на довжина (загальна 68,0 см, довжина клин-
ка 52,5 см) і своєрідна форма навершя не ма-
ють аналогій серед витворів кельтського збро-
ярства. Тож, найвірогідніше, в цьому випадку
можна говорити лише про засвоєння деяких
латенських традицій місцевими майст рами з
виготовлення мечів. Це цілком ло гіч но, адже
пізньоскіфська культура Нижнього Подніпро в’я,
представлена городищами й моги льниками
типу Золотої Балки, включала помітний компо-
нент латенізованого населення (там само 1972,
с. 227—233).
Нині, крім вищетарасівської пам’ятки, у
Північному Причорномор’ї знайдено лише два
мечі, латенське походження яких не викликає
сумнівів. Обидва походять з царського мав-
золею Неаполя Скіфського, де також знай-
дено фібули зарубинецького, неапольського
та ольвійського типів. Один меч виявлений у
багатому похованні скіфського воєначальника
та членів його родини (скриня 2). Він дволезо-
вий, типової пізньолатенської конструкції, зав-
довжки 102,0 см, з дзвоноподібною гардою, в
деяких ранніх роботах помилково фігурував
як середньолатенський, хоча був знайдений
в од но му комплексі з пізньоетруським дзер-
калом (Шульц 1953, с. 31—32). Його датуван-
ня періодом LT D1 сумнівів не викликає (див.:
Казакевич 2009, с. 21—22).
Значний інтерес становить контекст знахідки
другого пізньолатенського меча з мавзолею Неа-
поля. Він походить з кам’яної гробниці, яка,
ймовірно, належала царю Скілуру і містила
значну кількість різноманітної зброї. Меч зна-
ходився в ногах покійного разом із кількома на-
конечниками довгих списів та іншими предме-
тами (Зайцев 2003, с. 55, рис. 79, 1). Той факт,
що перед вміщенням до могили меч був на-
вмисно розламаний навпіл, не може не викли-
кати асоціацій з добре відомим у латенській та
латенізованих (особливо у пшеворській) куль-
турах звичаєм ритуального псування зброї,