Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Упродовж 
тривалого 
часу 
свого 
розвитку 
філософія набула вельми розгалуженого вигляду, що має 
певну впорядкованість. Для структури філософського 
знання характерне виокремлення тих сфер реальності, 
спираючись на які людина може ці орієнтири вирізнити, 
позначити та дослідити. Відповідно до цих сфер реаль-
ності формуються і основні філософські дисципліни, 
або основні розділи філософії (схема 1.6).
На основі осмислення природи, Всесвіту виникають 
та формуються: онтологія (від грец. опіоз — суще; Іодоз — 
вчення) — окрема галузь філософського знання, яка 
досліджує сутність буття світу, основи всього сущого; 
філософія природи, або натурфілософія, що постає 
різновидом онтології, оскільки зосереджує увагу 
переважно на тому, що таке природне буття та природа в 
цілому; теорія розвитку — філософське вчення про 
універсальні закони руху і розвитку природи, суспільства 
і мислення.
Філософське осмислення суспільства та його історії 
приводить до формування таких філософських дисциплін: 
соціології— вчення про факти соціального життя (різних 
за складністю соціальних систем, форм спільності, 
інститутів, процесів); соціальної філософи, яка досліджує 
закономірності розвитку суспільства, зв'язки суспільства 
та природи, суспільства та людської індивідуальності; 
філософії історії— галузі філософського знання, 
предметом якої є виявлення закономірностей історичного 
процесу, з'ясування сенсу і спрямованості історії людства; 
філософії культури, що досліджує специфіку становлення 
культури, її сутність і значення, а також особливості і 
закономірності культурно-історичного прогресу, виміри 
людського буття; аксіології (теорії цінностей) — 
філософського вчення про природу цінностей, їх місце в 
реальності і про структуру ціннісного світу, тобто про 
зв'язок різних цінностей між собою, із соціальними і 
культурними факторами і структурою особистості.
, Філософське осмислення людини приводить до 
формування: філософськоїантропології, яка аналізує 
людину як цілісну особистість і стратегію її життєдіяльності; 
антропософії, яка претендує на те, щоб не просто вивчати 
людину, а щоб збагнути сенс її появи на світ.
Нарешті, на основі вивчення та осмислення духовного 
життя людини виникає цілий комплекс філософських наук 
про духовні явища та процеси. Сюди входять: гносеологія 
(вчення про пізнання) і епістемологія (теорія наукового 
пізнання), які досліджують пізнавальне ставлення суб'єкта 
до об'єкта, природу і можливості пізнання людиною світу й 
себе самої, загальні передумови, засоби і закономірності 
пізнання, критерії його істинності; логіка — вчення про 
форми мислення; етика, об'єктом вивчення якої є мораль; 
естетика, яка обґрунтовує закономірності художнього 
освоєння дійсності людиною,

сутність і форми перетворення життя за законами краси, 
досліджує природу мистецтва і його роль у розвитку 
суспільства; філософія релігії — осмислення певної 
релігійної картини світу, причини історичного походження 
релігії, її конфесійної багатоманітності та ін.; філософія 
права, що з'ясовує витоки правових норм, людську потребу 
у правотворенні; історія філософії, яка вивчає виникнення і 
розвиток філософської думки, накреслює перспективи 
розвитку.
До цього комплекту філософських дисциплін інколи 
додають також філософські проблеми інформатики, що 
досліджують сучасні способи і засоби пізнання світу.
Отже, філософія — складне, неоднорідне, гетерогенне 
утворення, в якому існує сукупність відносно самостійних 
дисциплін, яким притаманна своя специфіка; вона 
споріднена з мистецтвом, не тотожна науці і формує не 
тільки розум, а й почуття людини.
Філософія як особливий вид духовної діяльності 
безпосередньо 
пов'язана 
з 
суспільно-історичною 
практикою людей та пізнанням, а тому виконує 
різноманітні функції (лат. Гипсііо — діяльність). 
Функції філософії — це відношення філософії до інших 
галузей людського знання і сфер життя, на які вона має 
відповідний вплив. Найважливіші з них такі.

жүктеу/скачать 7 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: