розміщення. Вони вільно рухаються в пустоті, а
зіткнувшись, змінюють порядок руху.
Причини руху
атомісти не описують. Атоми самі по собі без'якісні. З
атомів складається і душа.
Після смерті тіла атоми душі також розпадаються,
тому душа є смертною. На поверхні речей знаходяться
більш легкі, летючі атоми. Вони «втягуються» при
диханні нами, і завдяки органам чуття ми й маємо певні
образи предметів і уявлення про них. Пізнання, за
Демокрітом, має два види: «темний» шлях пізнання —
здійснюється за допомогою чуттів — дає видимий світ
предметів, утворених взаємодією атомів у порожнечі;
«світлий» шлях пізнання — здійснюється за допомогою
мислення — дає розуміння атомів і порожнечі, тобто
суті
речей і світу; до «темного пізнання» належить зір,
слух, нюх, смак, дотик; коли вони вже не здатні
бачити надто мале, ні чути, ні сприймати нюхом,
смаком чи дотиком, а дослідження має проникнути до
більш тонкого пізнання, тоді «на сцену виходить»
мислення («світле пізнання»), яке є найбільш тонким
пізнавальним
органом.
Результатом
пізнавального
процесу для людини є істина — правильне знання про
суть речей і світу, а кінцевим наслідком — мудрість.
Мудрість, як талант пізнання, дає три плоди — дар гарно
думати, дар
гарно говорити, дар гарно діяти.
Отже, давньогрецька натурфілософія розвивалась
динамічно, демонструючи при цьому деякі загальні
закономірності руху людського мислення — від
простого
до
складного,
від
конкретного
до
абстрактного, від недиференційованої проблематики до
диференційованої,
від
неусвідомленого
до
усвідомленого, висунувши цілу низку продуктивних для
європейської цивілізації ідей і теорій.
Висока класична доба античної філософії бере свій
початок у другій половині V століття до н. є. В цей
період з'являється чітка тенденція теми людини в
системі інших філософських проблем. Найбільш яскраво
ця тенденція знаходить свій вияв у
софістів (від грец.
зорЬізіез — мудрість), які стали першими платними
вчителя-мифілософії. Пізніше
софізмом стали називати
філософський напрямок, представники якого основну
увагу приділяли не систематичному освоєнню учнями
знань, а вмінню використовувати їх у
, дискусіях. До
визначних представників софістів належить
Прота-
^їор(бп. 481- 411 рр. до н.
е.),Горгій (бл. 483-375 рр. до н.
є.) та інші.
Вихідний принцип софістів, сформульований
Протагором, означав: «Людина — міра всіх речей». Те,
що приносить людині задоволення, — добре, а те, що
спричиняє страждання, — погано. У
межах теорії
пізнання багато хто з софістів стали релятивістами. Так,
Горгій вважав, що в теорії пізнання діють три тези. Перша:
нічого не існує Друга: коли щось і існує, пізнати його
неможливо. Третя: коли
й можливо пізнати, то передати і пояснити іншому
неможливо. Та софісти вчили не тільки риториці І
філософії, а й займалися математикою, поезією,
музикою, астрономією, дослідженням мови.
Софісти поклали початок критичному ставленню до
традицій, звичаїв, вірувань греків. Але їх вчення містило й
небезпечні тенденції. Якщо людина сама творець своїх
звичаїв, то кожен може претендувати на їх створення,
Творчість стає свавіллям.
Подібні висновки з вчення
софістів робилися як їх безпосередніми послідовниками,
так і послідовниками, віддаленими від них на цілі століття.
Величезний вплив на античну і світову філософію мав
Сократ (469^399 рр- до н. є.). Він походив з бідної
афінської сім'ї, жив і вчився в Афінах, а потім і сам вчив в
Афінах, де його слухали численні учні: Платон, Антисфен,
Аристін, Евклід із Мегари. Він активно критикував софістів
за те, що «навчають мудрості за платню», стверджував, що є
такі людські якості, які в людини від Бога І священні. Це
краса, мудрість та ін. І непристойно, аморально
торгувати
ними.
Справжні
погляди
Сократа
реконструювати дуже важко, складно. Сократ ніколи не
вважав себе мудрим. На думку Сократа, він лише
філософ, який любить мудрість. Один з відомих його
висловів «знаю, що нічого не знаю» є, справді,
поясненням необхідності
глибшого пізнання самого
себе. Своїм найважливішим завданням Сократ вважав
«виховання людей», зміст якого вбачав у дискусіях і
бесідах, а не в систематичному освоєнні якихось знань.
Сократ не залишив ніяких рукописів. Його погляди
викладені в працях Плато-на, Арістотеля. Будова світу,
фізична природа речей непізнанні, пізнати можемо
тільки самих себе. Це розуміння предмета пізнання
Сократ висловив формулою: «Пізнай самого себе»
(схема 2.2). Головне у знанні не теорія, а практика —
мистецтво жити. Знання, за
Сократом, є думка, поняття
про загальне.
У центрі філософії Сократа постає людина, її ставлення
до сім'ї, суспільства, законів і, що важливо, — ставлення до
богів. У бесідах та дискусіях Сократ звертає увагу на
пізнання
суті
доброчесності.
А
основними
доброчесностями вважав він стриманість (як вгамовувати
пристрасті),
мужність
(як
долати
небезпеку)
та
справедливість (якдо-тримуватися Божих та людських
законів). ЦІ доброчесності людина здобуває шляхом
пізнання та самопізнання. В бесідах, суперечках та
дискусіях Сократа формувався філософський метод, який
назвали
діалектикою (від грец.
фаіекііке — вести бесіду,
розмовляти). Мета методу — досягнути Істини виявленням
суперечностей у
твердженнях противника
шляхом
постановки правильно підібраних питань.
Життя Сократа закінчилося трагічно. При черговій
зміні влади в Афінах Сократа звинуватили в тому, що він
«не визнає богів, яких