здійснюється і шляхом його зворотного впливу

вона розселялась по всьому світі. Тепер вся поверхня земної кулі 
освоєна людиною. Вона вийшла в космос і почала використовувати 
його у своїх цілях;
2) суспільством вивчається і засвоюється природа «в глибину». Це 
виражається, з одного боку, у вивченні вже відомих природних явищ 
на рівні мікропроцесів, а з другого — у відкритті і промисловому 
використанні невідомих раніше властивостей та законів природи; 
3) суспільство посилює інтенсивність використання природ 
них ресурсів, що включає: а) збільшення обсягу використання при 
родних ресурсів (збільшується видобування корисних копалин, роз 
ширення посівних площ та ін.); б) залучення до виробничої діяль 
ності природних процесів, але тих, які раніше не використовувались 
(енергія припливів, геотермальних джерел, природних якостей 
вічної мерзлоти); в) підвищення ефективності використання при 
родних ресурсів (культивація землі, більш повне використання 
мінеральної сировини та ін.); 
4) суспільство впливає на структуру навколишнього природно 
го середовища. Під впливом виробничої діяльності людини не 
тільки істотно змінюється ландшафт, але відбуваються також зміни 
в тепловому та енергетичному балансі середовища, змінюється склад 
речовин, які беруть участь в геологічних і особливо біологічних кру 
говоротах, а також сам характер цих коловоротів; 
5) суспільство спрямовує свої зусилля на відтворення природи. 
Це викликано так званими соціально-екологічними проблемами, 
до яких належать: проблеми достатності природних ресурсів; проб 
лема небезпечного для здоров'я людей забруднення навколишньо 
го середовища; проблема росту народонаселення Землі. 
Коротко зупинимось на цих проблемах.
Інтенсивний розвиток промисловості на початку XIX століття 
швидко і у великих масштабах втягнув людство у природо-пере-
творюючу діяльність. Стали помітними не тільки позитивні, а й 
негативні наслідки науково-технологічного прогресу. Тоді ж, у 60-х 
роках XIX століття, німецький натураліст Ернст Генкель (1834-
1919) вводить поняття «екологія», об'єктами досліджень якого є 
організм, популяція та екосистема в нерозривній єдності з природ-
ним середовищем — все, що становить біосферу.
У другій половині XX століття внаслідок бурхливого розвитку 
науково- технічного прогресу в сотні разів збільшилося техногенне 
навантаження на навколишнє середовище. Нині людство включило 
у сферу виробництва 70% всієї родючої землі, 70% основних 
популяцій індустріально розвинених країн, щорічно із надрів Землі 
видобувається близько 30 млрд. т корисних копалин; 1 — 1,5% цієї

сировини приймає форму продукту, що споживається, а 
98,5% — становлять відходи виробництва, більшість з 
яких — шкідливі для людини. Вчені підрахували, що коли 
виробництво буде нарощуватись такими ж темпами, то 
заліза людству вистачить на 250, олова — на 35, міді — на 
29 років. До 2500 року людство використає запаси всіх 
металів, що є на нашій планеті.
Загрозливих масштабів на Землі досягнув «парниковий 
ефект» — концентрація вуглекислого газу та інших 
хімічних речовин в атмосфері; йде руйнування озонового 
шару — тонкої оболонки, що міститься в стратосфері і 
оберігає життя від згубної ультрафіолетової радіації Сонця, 
виснажуються киснепостачальники Землі — за останні 
500 років людство знищило 60% лісів; внаслідок забруднен-
ня Світового океану нафтою та нафтопродуктами 
змінюються його властивості.
Небезпечне екологічне становище склалося і в 
Україні: Чорнобильська трагедія 1986 року, проблема 
Чорного та Азовського морів, загибель тисячі річок У 
катастрофічному стані перебуває атмосфера країни. В 
двадцяти одному місті забруднення повітря в 15 разів пере-
вищує допустиму норму. Природні ландшафти Донбасу, 
Придніпров'я, Криворіжжя та Прикарпаття перетворені на 
промислові комплекси зі шкідливими для здоров'я людини 
відходами.
Подібних прикладів багато. Всі вони свідчать про те, що 
людство вступило в гостру суперечку з умовами свого 
існування. Ми всі воюємо з природою, а нам необхідне 
мирне співіснування з нею. І не лише в вузькопрактичному 
розумінні, але й у широкому моральному масштабі. 
Адже ми покликані не панувати над природою (і, безумовно, 
не підкоряти її), а, будучи її дітьми, — любити її, як рідну 
матір.
Гостре усвідомлення можливостей кризи між 
суспільством та природою веде до необхідності 
проведення розумної екологічної політики. Це політика, 
яка 
спрямована 
на 
охорону 
і 
оздоровлення 
навколишнього природного середовища, раціональне 
використання та відновлення природних ресурсів, 
збереження соціосфери, що забезпечує нормальну 
життєдіяльність і екологічну безпеку людини.
Основні напрямки екологічної політики такі:
а) посилення охорони води, повітря, землі, надр, 
рослин;
б) вдосконалення управління охорони природи;
в) впровадження безвідходних і маловідходних 
технологій;
г) поліпшення екологічної освіти й виховання.
Стосовно останнього напрямку слід підкреслити, що 
екологічна освіта повинна надати людині відповідну 
суму знань про закони природного розвитку і допомогти 
усвідомити своє місце в цьому процесі. Екологічна 
освіта має безперервний характер і допов-

нюється обов'язково екологічним вихованням. Комплекс 
екологічного виховання формує не тільки екологічну 
свідомість, а, передусім , поведінку та дії людини, які 
спрямовані на збереження і поліпшення природного 
середовища, прагнення до гармонії з ним і суспільством. 
Необхідно сформувати такий філософський світогляд, 
який би міг досягнути мети — сформувати усвідомлення 
людиною свого місця в навколишньому середовищі і 
розуміння своєї ролі стосовно нього. Особливо важливо 
в сучасних умовах навчити кожну людину відповідати за 
наслідки своїх дій, розуміти і відчувати, що вона є 
частиною природного середовища і від неї залежить, як 
буде діяти система «суспільство — людина — природа».
Іншою важливою природною умовою існування і 
розвитку 
суспільства 
є 
народонаселення. 

жүктеу/скачать 7 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: