діалектико-матеріалістичне вчення

В ньому були розвинені раціоналістичні і діалектичні ідеї 
Гегеля. Однак марксистська філософія історії істотно 
відрізняється від філософії історії Гегеля. Зокрема, К. 
Маркс значно розширює сферу дії матеріалізму і 
поширює його на сферу суспільних явищ.
У другій половині XIX — на початку XX століття 
історичне знання піднімається на якісно новий щабель. 
Завдяки 
удосконаленню 
методів 
історичного 
і 
лінгвістичного аналізу різних текстів, розвитку археології, 
більш критичному ставленню до фактів минулого воно 
набуло статусу науки. Разом з тим виникло і усвідомлення 
того, що історичні і природничонаукові знання належать 
не тільки до якісно різних об'єктів, але вони самі якісно 
розрізняються.
Цей 
невеликий 
огляд 
еволюції 
історичної 
самосвідомості 
доз
воляє 
розглянути 
сучасні 
напрямки філософії історії, серед 
яких найбільш 
впливовими є: гносеологічний (критична філософія 
історії), онтологічний, аксіологічний, технократичний і 
деякі інші. Розглянемо їх більш докладно (схема 15.3).
Гносеологічний 
напрямок 
філософії 
історії 
виокремлюється як самостійний з другої половини XIX 
століття. 
Представники 
цього 
напрямку 
(ВільгвльмДіпьтей,БенедеттоІфоче,ГеоргЗіммель, Робін 
Коллінгвуд,РаймонАрон та ін.) доводять, що основний 
предмет філософії історії — логіко-теоретичні і 
методологічні 
проблеми 
дослідження 
історичного 
минулбго, його теоретична реконструкція і пошук 
істинності історичних фактів.
Схема 153> Основні напрямки сучасної філософії історії 

Засновником цього напрямку філософії історії по 
праву вважається німецький філософ культури 
Вільгельм Дільтей (1833-1911). Головним у вченні 
Дільтея є його розуміння життя як способу буття людини, 
культурно-історичної реальності (тому часто позицію 
Дільтея 
називають 
«історіцистським» 
варіантом 
«філософії життя»). Людина, на думку Дільтея, не має своєї 
історії, але вона сама є історія, і саме це розкриває її 
сутність. Іншими словами, життя й історія для Дільтея 
тотожні.
Для філософії історії Дільтея характерне різке 
протиставлення соціальних і природничих наук. Природу, 
вважав він, ми пояснюємо, а громадське життя тільки 
розуміємо. Це розуміння, на його думку, може бути різним, 
бо кожна людина до історичних подій підходить з 
власними оцінками й судженнями. Іншими словами, 
пошук наукової істини, об'єктивне наукове пізнання 
історичного процесу неможливе. А на думку послідовника 
Дільтея Коллінгвуда, філософія історії одночасно вивчає 
думки історика й об'єкт думок історика. Тому з завдань 
філософії історії виключається розгляд історичного 
процесу самого по собі: історичний процес стосується 
філософа тією мірою, якою мова йде про ті 
характеристики 
явищ, 
що 
визначають 
сутність 
історичного знання.
Гносеологічний напрямок, як уже зазначалося, ще 
називають критичною філософією історії. Це пов'язано з 
тим, що його представники наполягають на ідеї про те, що 
тільки критичний розгляд історії дає можливість створити 
модель людської історії, оцінити ступінь істинності 
історичних фактів і теоретично відтворити картину 
історичної 
дійсності. 
Джерела 
цього 
підходу 
починаються з баденської школи неокантіанства, що 
займалася методологічними проблемами історичного 
пізнання, вивченням специфіки історії людства, а її 
засновником більшість дослідників називають фран-
цузького філософа Раймона Арона (1905-1983), 
відомого своєю роботою «Критична філософія історії».
Представники 

жүктеу/скачать 7 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: