тощо. Наприклад, при розгляді питання про рушійні сили
суспільного розвитку
виникає питання про роль
свідомості, волі людини в історичному процесі. Але
оскільки науці невідомі інші істоти з розвиненою
свідомістю, крім людей, то питання про роль свідомості
в розвитку суспільства є питаннями про суспільство,
історичні процеси.
Аксіологічна
концепція
філософії
історії
особливу увагу приділяє проблемі цінності історії, а
також з'ясуванню раціональних основ суджень, за
якими одні явища історичного знання є цінними, а
другі — нецінними.
' Значний внесок у розвиток
цієї концепції внесли
німецькі філософи, представники баденської школи
неокантіанства
Віпьгельм Віндепьбанд (1848-1915) і
Генріх Ріккерт (1863-1936). Цідослідни-ки визначали
філософію як
загальну науку про цінності, що, як писав
Ріккерт, утворять «...зовсім самостійне царство, що лежить
по той бік суб'єкта й об'єкта». Виходячи з кантівського
розрізнення
теоретичного
і
практичного
розуму,
Віндельбанд і Ріккерт протиставляли філософію історії як
нормативне вчення, засноване на ціннісних судженнях і
пізнанні
належного, дослідним наукам, що спираються на
теоретичні судження й емпіричні дані про «сутнє».
Відкидаючи закономірність як керівний принцип
історичного пізнання, вони заміняли його процедурою
«віднесення до цінностей». На
думку Віндельбанда і
Ріккерта, цінності мають надісторичний характер і,
зрештою, утворять ідеальний, незалежний від людей
трансцендентальний (тобто потойбічний) світ. З цього
світу виходять відповідні ідеї, насамперед — ідея
трансцендентального обов'язку. Вона вказує на безумовне,
необмежене часом і простором
абсолютне значення цих
цінностей. У міру усвідомлення їх значення люди
виробляють відповідні ціннісні установки і вимоги, якими
вони керуються у своєму житті, поведінці, повсякденній та
історичній діяльності.
Розглядаючи співвідношення суспільного буття і
духовного життя, Віндельбанд і Ріккерт роблять
висновок про провідну роль
духовного життя в історії
суспільства стосовно буття. Вони критично поставилися до
створеного К Марксом матеріалістичного розуміння
історії, у якому обґрунтовувалося основне значення
еконо-мічного-фактора
(тобто
буття)
в
розвитку
суспільства. Такий підхід, на думку Ріккерта, є ненауковим,
оскільки він визначається політичною програмою
марксизму, у якій перемога пролетаріату є «абсолютною
цінністю».
Виходячи з цих міркувань, філософія історії виступає
як вчення про цінності, що розкриває їхню природу і
сутність, а також їхнє значення і
втілення в життя і
діяльність людей.