концепції філософії історії, що дістали цю назву від
латинського слова паіигаііз — природний. їх прибічники
розглядали природу як універсальний принцип пояснення
всього сущого, у тому числі й історичного процесу.
Оскільки поняття «натуралізм» вони тлумачили по-
різному, то і напрямки, в руслі яких вони йшли,
називалися по-різному: географічний натуралізм (Шарль
ЛуїМонтеск'є, Йоганн Гердер та ін. суспільні явища
розуміли
як
вплив
природного
середовища);
демографічний
(ТомасМальтус
історичні
процеси
пояснював дією «природного закону народонаселення»);
ідеалістичний (ЮюдГельвецій,Жан-ЖакРуссо зміни в
суспільстві пов'язували, насамперед, з волею, розумом
людини).
Великий вплив на розвиток історичної самосвідомості
мали також роботи Вольтера (1694-1778), який у своїх
дослідженнях наголошував на філософському осмисленні
історії як особливої предметної реальності, пов'язаної з
еволюцією
і
розвитком
розумної
природи
люднии,МаріЖанаКондорсе (1743-1794), який одним з
перших обґрунтував ідею історичного прогресу, та інших
філософів.
Новий крок в осмисленні своєрідності суспільного
розвитку з позиції об'єктивного ідеалізму був
зроблений Г. В. Ф. Гегелем (1770-1831). Він розглядав
історію як єдиний закономірний процес, у якому кожна
епоха є неповторно різноманітною, але водночас — це
наступний щабель у розвитку людства. Цей розвиток має
дещо інший характер, ніж той, який має сфера природної
закономірності. Історичні закони тут реалізуються за
допомогою свідомої діяльності людей, але разом з тим в
історії здійснюється певна об'єктивна логіка, тому
історичний процес — лише нескінченний саморозвиток,
саморозгортання світового розуму, абсолютної ідеї.
Значний внесок у розвиток філософії історії цього
періоду внесли німецькі мислителі Карл Маркс (1818-
1883) і Фрідріх Енгельс (1820-1895), які створили
Достарыңызбен бөлісу: |