характеристиці поглядів кожного з них, розглянемо
лише філософську концепцію Т. Г. Шевченка.
Основне питання його філософії — співвідношення
соціального добра і зла щодо конкретної людини в
конкретних історичних умовах і
щодо його Батьківщини
— України. Необхідність знищення народом царського
кріпосного ладу — головний висновок філософії Т.
Шевченка. Як наслідок знищення — побудова
суспільства справедливості, добра і свободи, що буде
найсприятливішим тлом
для щастя вільної людини у
вільній Україні.
У творчості Т. Шевченка поєднані принципи
раціоналізму і сенсуалізму. Його сподівання на прихід
апостола правди і науки, на прихід героя із святим і
праведним законом поєднані з людськими почуттями.
Нехай хтось і мислить категоріями Канта і Гегеля, є
муд-
рецем-космополітом, мріє про людство або «отечество»,
та він чужий єству Т. Шевченка, бо не жаліє ні брата
свого, ні рідного тата. Таких людей Т. Шевченко називав
лжепророками, а їхнє вчення — напівідеями. Водночас
він усвідомлював трагічність свого буття в рідному краї,
який перебуває в ярмі:
Великим словом волю Божу
Сказать Тиракам — не приймуть.
А на своїм, на ріднім полі
Пророка каменем поб'ють.
Відомими є заклики Т. Шевченка до об'єднання усіх
верств українського суспільства на основі злагоди, добра і
любові задля допомоги знедоленим, нужденним, заради
України, яка є найвищою цінністю в його філософії.
Україну він називає святою.
нзчнпш постаттю в колі представників української
філософії XІХ століття був сучасник Т.
Шевченка
Памфіл Юркевич (1827-1874). Прекрасний лектор,
письменник, професор, який блискуче почав свою кар'єру
в Київській духовній академії, він у віці 33 років очолив
кафедру Московського університету! Прожив Юркевич
лише 47 років, але у розвитку філософської думки
залишив помітний слід.
У своєму творі «Серце і
його значення в духовному
житті людини» (1860) він розвиває філософію «серця»
Сковороди. У центрі його філософського вчення —
людина з двома найважливішими проявами — серцем і
розумом (схема 45). Якщо розум виявляє загальне в
діяльності людей, то серце — це основа неповторності кож-
ної особи. Людська природа є одним із кінцевих
утворень нескінченного і вічного. У цьому полягає
неповторність і вічність людини. Вона «одна у відомому
нам світі» і «має власне, особисте існування в часі і
вічності», — зазначає мислитель. Людина в цьому