~
33~
Водеві ль (фр. vaudeville) –
невелика, часто одноактна
весела п’єса, в основу якої покладено анекдотичну подію і в
якій розмови героїв чергуються з жартівливими піснями й
танцями. Для В.
характерна проста композиція, динамічний
сюжет, дотепність, виразність
мовної характеристики
персонажів, гострота реплік. Відомі українські водевілі:
І. Котляревський «Москаль-чарівник», С. Васильченко «На
перші гулі», В. Дмитренко «Кум-мірошник, або Сатана в
бочці».
Во їнська по вість – жанр
давньоруської розповідної
літератури; прозовий твір про боротьбу з іноземними
загарбниками, у якому прославлялися мужні захисники
Вітчизни, змальовувався їхній героїзм і відвага. Найвизначні-
шими творами цього жанру є «Повість про розорення Рязані
Батиєм» (XIII-XIV ст.), «Задонщина» (XV ст.), «Сказаніє про
Мамаєве побоїще» (XV ст.), «Повість про Азов» (XVII ст.) та ін.
Вульгари зм (від лат. vulgaris – грубий, брутальний) – не
прийняте в літературній мові
грубо-побутове чи лайливе
слово або зворот, вживаний іноді письменниками переважно
в мові персонажів для характеристики їхнього особливого
побутового колориту. В. доречно використовувалися у
творчості І. Котляревського («Енеїда»), І. Нечуя-Левицького
(«Кайдашева сім’я»), В. Винниченка («Між двох сил»). У
сучасній українській літературі В.
можна зустріти в творах
письменників – колишніх дисидентів і політичних в’язнів
І. Багряного,
Юрія
Клена,
В. Барки,
В. Симоненка,
І. Світличного. Н-д:
Не ті, сержанте, вже шмонали,
Ти проти них шмаркач єси,
Спецнатреновані носи
Винюхували кримінали,
Редактори – сановні пси –
І цензори, старі шакали…
(І. Світличний).