Лiтературознавчих
жүктеу/скачать 1.44 Mb. Pdf көрінісі
|
| Експози ція (лат. expositio – напоказ, переказ) – сюжетно-
композиційний елемент, частина твору, як правило початкова, де змальовано суспільне середовище та життєві обставини, у яких формувалися риси характеру дійових осіб, історичні умови, час і місце, що впливають на розвиток подій. Експро мт (лат. exsprom(p)tus – готовий, швидкий) – невеликий літературний прозовий, віршований, музичний твір, створений без підготовки або попереднього обдумування. Зверталися до Е. Леся Українка, М. Рильський. Влучний Е. написав М. Вороний на вечорі поезії Лесі Українки: Гей, хто має дар Запалять пожар В душах піснею святою, – Той засяє над юрбою Сонцем з-поза хмар! Е. – це також будь-який виступ за рішенням, що виникло раптово, без попередньої підготовки. Еле гія (грец. ἐλεγεία – скарга) – журлива пісня або вірш, у яких спостерігаються настрої журби, смутку, меланхолії. У Е. часто звучать скарги на життєві незгоди або містяться роздуми про швидкоплинність людського життя. Е. виникла в давньоєгипетській поезії. Елегійні настрої характерні для поезії українських романтиків 30-40-х років ХІХ ст. ~ 44~ (А. Метлинський, М. Петренко, В. Забіла). Е. посідає важливе місце у творчості Т. Шевченка («Думи мої …», «Чого мені тяжко»). Народною піснею стала Е. Л. Глібова «Журба». Епіго н (грец. еpigonos – нащадок) – зневажливо-іронічна назва письменника, який не виробив власного творчого стилю, не набув творчої самостійності, а наслідує або копіює індивідуальний стиль, форму, повторює ідеї своїх попередників, при цьому позбавлений творчої оригінальності. Найбільшими «жертвами» епігонського наслідування стали такі рубіжні в українській літературі явища, як «Енеїда» І. Котляревського (т.зв. «котляревщина», про що писав М. Зеров) і «Кобзар» Т. Шевченка. Епі граф (грец. epigraphe – напис) – цитата, вислів, афоризм чи прислів’я, що подається перед текстом літературного твору або навіть перед окремими його розділами. Автор надає Е. великого значення, бо він зазвичай служить «ключем» до осмислення художньої концепції, теми, ідеї твору, допомагаючи його сприйманню або увиразнюючи зв’язки з літературними традиціями чи сучасністю. Е. задає тон, натякає на те, про що розповідатиметься у творі. Е. розміщується у верхньому правому куті сторінки. Популяр- ними були Е. в українській літературі середини ХІХ ст. До них зверталися П. Куліш, Марко Вовчок, М. Костомаров, І. Франко, Леся Українка, М. Вороний. Н-д, Е. до повісті «В бур’янах» С. Васильченко взяв вислів із Шевченкового листа «Та поклонися тим нашим бур’янам…» ☺ жүктеу/скачать 1.44 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|