~
108~
гумору». С.
властиві тексти, що характерні традиційному
фольклору (про біса, русалку, бабая тощо). Оповідь, як
правило, ведеться від третьої особи. Найпоширеніша тема –
загадкова смерть чи вбивство. У колористиці переважають
чорний і червоний – кольори смерті та крові.
Часто
вживаються такі деталі: темна кімната, отруйна їжа,
страшний чоловік тощо. У С. є
спільні риси з казковим
епосом, замовляннями, ворожіннями, прокляттями та
іншими жанрами. С. може мати й віршовану форму:
С т р а ш и л к а п р о б а б а я
Я прийду до тебе уночі,
Буду в ліжку їсти калачі.
Крихтами тобі там насмічу.
Як сварити станеш – утечу.
Ти на крихтах не заснеш ніяк,
І зі злості станеш, як буряк.
«Ха-ха-ха, – сміятись буду я. –
Бійтесь, неслухняні, бабая!»
(Народне).
С. сприяють переборювати страх у дітей.
Строфа (грец. strophē – поворот, зміна) – поєднання
кількох
віршованих рядків, що пов’язані між собою системою рим та
інтонацією. С. може складатися з різної кількості віршованих
рядків: від двовіршів до вісімнадцятивіршів. У літературі для
дітей частіше використовуються дво-, три- та чотиривірші.
Сюже т (франц. sujet – тема, предмет) – перебіг подій,
покладених в основу епічних, драматичних, інколи ліричних
творів. У С. умовно визначають такі основні елементи:
експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація та розв’язка.
☺
Сюжет –
послідовність подій, про які розказується в
художньому творі.