106 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ
Підривна діяльність, насильницьке руйну
вання є відповіддю на певний спосіб вироб
ництва. Світові, що складається з мереж, спо
лучуваності та потоків, відповідають ревер
сія та імплозія.
Ось так і з інституціями, державою, вла
дою тощо. Мрія побачити, як усе це вибухає
внаслідок суперечностей, стала, власне, тіль
ки мрією. Те, що відбувається насправді, так
це те, що інституції зазнають імплозії самі по
собі, внаслідок розгалуження, зворотного
зв'язку, надрозвинених схем контролю. Вла
да зазнає імплозії, це її сучасний спосіб зник
нення.
Ось так і з містом. Пожежі, війни, чума,
революції, маргінальна злочинність, катаст
рофи: уся проблематика антиміста, негативіз
му міста внутрішнього чи зовнішнього ха
рактеру, містить у собі щось архаїчне порів
няно із справжнім способом його анігіляції.
Навіть сценарій підземного міста — китай
ська версія поховання структур — виглядає
наївним. Місто вже не повторюється за схе
мою відтворення, ще залежною від загальної
схеми виробництва, чи за схемою подібності,
ще залежною від схеми репрезентації. (Так
реставрують ще після Другої світової війни.)
Місто вже не відроджується, навіть углиб, —
воно заново створюється на основі чогось
подібного до генетичного коду, що дає змогу
повторювати його невнзначену кількість ра
зів на основі накопиченої кібернетичної па
м'яті. Настав кінець навіть утопії Борхеса,
утопії з картою, яка рівна за обсягом тери
торії й повністю повторює її: сьогодні симу-
лякр вже не проходить через етап копії та ко
піювання, але через генетичну мініатюриза
цію. Кінець репрезентації, та імплозія, у цьо
му теж, усього простору в безконечно малій
Ефект Бобура, імплозія і відстрашування 107
пам'яті, яка нічого не забуває і нікому не
належить. Симуляція незворотного, іманент
ного порядку, дедалі щільнішого, потенційно
насиченого і який ніколи більше не зазнає
визвольного вибуху.
Ми були культурою визвольного насиль
ства (раціональності). Хай це культура капі
талу, вивільнення продуктивних сил, незво
ротного розширення поля розуму і поля вар
тості, простору, завойованого та колонізова
ного аж до космічних меж, — хай це куль
тура революції, яка випереджає майбутні
форми соціального та енергії соціального,—
схема залишається тією самою: схемою сфе
ри, яка розширюється, проходячи через по
вільні чи бурхливі фази, схемою вивільненої
енергії — уявним поширення.
Насильство, що супроводжує її, це насиль
ство, яке розроджується ширшим світом: на
сильство виробництва. За своєю природою
воно діалектичне, енергетичне, катарсичне.
Це те насильство, яке ми навчилися аналізу
вати і яке знайоме нам: насильство, яке про
кладає дороги соціального і яке веде до наси
чення всього поля соціального. Це насиль
ство детерміноване, аналітичне, визвольне.
Сьогодні з'являється зовсім інший вид на
сильства, що його ми вже не вміємо аналі
зувати, тому що воно випадає з традиційної
схеми вибухового насильства: імплозивне на
сильство, що випливає не з розширення си
стеми, а з її насичення та стиснення, як це
має місце з фізичними зоряними системами.
Насильство, яке є результатом надмірного
ущільнення соціального, зареґульованості
системи, перевантаженості мережі (знання,
інформації, влади) та гіпертрофованого кон
тролю, що блокує всі інтерстиціальні нервові
імпульси.
|