ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
294
Розділ 13. Час відпочинку
13.1. Поняття та види часу відпочинку
Міра праці визначається головним чином через тривалість робочого
часу. Учені встановили, що у працівників,
які проводять щоденно на
роботі більше 10 годин, порушуються сон і апетит, знижується розумова
діяльність, погіршується сприйняття і розуміння того, що відбувається,
катастрофічно страждає пам’ять, що
призводить до зменшення
тривалості життя. Тому, однією з головних проблем правового
регулювання праці було й залишається встановлення обов’язку
роботодавця надавати працівникові час для відпочинку та визначення
його видів і тривалості.
Час відпочинку – важлива юридична категорія.
Принцип
еквівалентного виконання зобов’язань сторонами трудового договору (do
ut des), покладено в основу так званої «теорії зустрічного задоволення».
Тобто той хто працює має мати час для відпочинку.
Стаття 45 Конституції України загалом окреслює юридичні риси
часу відпочинку працівників. Норми Конституції передбачають надання
днів
щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки,
скорочення тривалості робочого дня щодо окремих професій і
виробництв, скорочення тривалості роботи в нічний час. Максимальна
тривалість
робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та
оплачуваної щорічної відпустки,
вихідні та святкові дні, а також інші
умови здійснення права на відпочинок визначаються законом.
Для того, щоб визначити поняття часу відпочинку необхідно перш за
все зазначити, що родовою ознакою часу відпочинку є те, що це частина
певного календарного періоду (доби, тижня, місяця чи року), виражена в
одиницях виміру часу. Видовими ознаками часу відпочинку виступають,
по-перше, чітке визначення видів та рамок цього часу законом, а по-
друге, обов’язкам роботодавця надавати
цей час працівникові для
відновлення його продуктивних сил, зайняття домашнім господарством,
виховання дітей, навчання чи інших
цілей розвитку особистості
працівника. З урахуванням цього можна визначити й поняття часу
відпочинку.
Достарыңызбен бөлісу: