Підручник
Час відпочинку в трудовому праві
жүктеу/скачать 3.64 Mb. Pdf көрінісі
|
| Час відпочинку в трудовому праві – це встановлений законом або
на його основі час, протягом якого працівник вільний від виконання своєї трудової функції і може використовувати його на власний розсуд. Говорячи про визначеність цього часу законом, необхідно сказати про певну умовність цього терміну, оскільки до джерел правового регулювання часу відпочинку, в першу чергу, слід віднести акти ООН, МОП, Ради Європи, Європейського Союзу, а також інших регіональних організацій. Модуль 3. РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ТА ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ НИМИ ВІДНОСИН 295 Відповідно до §2 ст. 31 Хартії Європейського Союзу про основні права 2000 р. кожен працівник має право на обмеження максимальної тривалості робочого часу і право на щоденний і щотижневий час відпочинку, а також на щорічну оплачувану відпустку. Згідно з п. 8 Хартії основних соціальних прав працівників 1989 р. кожен працівник в рамках ЄС повинен мати право на відпочинок, що забезпечується наданням щотижневих вихідних днів і оплачуваних щорічних відпусток, тривалість яких повинна бути поступово зрівняна в усіх країнах ЄС. Основним актом, який регулює питання робочого часу та часу відпочинку на рівні Європейського Союзу, є Директива № 2003/88/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 4 листопада 2003 р. про деякі аспекти організації робочого часу. Питанням регулювання часу відпочинку присвячена глава 2 Директиви. Цією главою встановлюються наступні вимоги до часу відпочинку: - щоденний відпочинок протягом періоду у 24 години повинен бути не менше 11 годин; - якщо щоденний робочий час працівника більше 6 годин, йому потрібно надавати перерву в роботі; - кожен працівник має право протягом кожного семиденного періоду роботи на відпочинок тривалістю 24 години, до якого додаються 11 годин щоденного відпочинку; - працівник має право на оплачувану щорічну відпустку тривалістю не менше 4 тижнів, яка не може замінюватися фінансовою компенсацією, крім як у разі припинення трудових відносин. Директивою встановлюється максимальна тривалість робочого часу протягом тижня, яка становить 48 годин. Соціально-економічні та політико-юридичні умови кожної країни впливають на формування видів і тривалість часу відпочинку. Загалом можна говорити про такі загальновизнані в переважній більшості країн види часу відпочинку: перерви протягом робочого дня; міжденні (міжзмінні) перерви (щоденний відпочинок); вихідні дні (щотижневий відпочинок); святкові та неробочі дні; відпустки; інші періоди для відпочинку, обумовлені об’єктивними чи суб’єктивними обставинами. Законодавство України розрізняє два види перерв протягом жүктеу/скачать 3.64 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|