Підручник
жүктеу/скачать 3.64 Mb. Pdf көрінісі
|
| ненормований робочий день – це особливий режим робочого часу, який
встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною). Міра праці у даному випадку визначається не тільки тривалістю робочого часу, але також колом обов’язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням). Пункт 1 Постанови «Про працівників з ненормованим робочим днем» визначає категорії працівників, до яких цей режим роботи застосовується: особи адміністративного, управлінського, технічного і господарського персоналу; особи, праця яких не піддається обліку в часі (агенти, консультанти, інструктори та ін.); особи, які розподіляють свій робочий час на власний розсуд; особи, робочий час яких за характером роботи ділиться на частини невизначеної тривалості. Подібний перелік містить і п. 5 Рекомендацій. У п. 4 постанови Народного комісаріату праці СРСР від 13 лютого 1928 р. № 106 «Про працівників з ненормованим робочим днем» вказується, що в трудових чи колективних договорах, або в правилах внутрішнього трудового розпорядку повинні бути перечисленні всі основні обов’язки, що складають обсяг роботи осіб, віднесених до ненормованого робочого дня. У випадку виконання робіт, не пов’язаних з обов’язками працівника, передбачених трудовим договором, колективним договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, ці роботи оплачуються за угодою, як виконання особливих завдань. Ненормований робочий день – це такий режим робочого часу, за якого робота понад встановлену тривалість робочого часу допускається без додаткової оплати. За роботу на умовах ненормованого робочого часу згідно з п. 2 ст. 8 Закону України «Про відпустки» в колективному договорі за списками посад, робіт та професій для цієї категорії працівників передбачається додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів. Виключенням з цього правила – виплата доплати за ненормований робочий день для водіїв автотранспортних засобів – у ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ 288 розмірі 25 відсотків тарифної ставки за відпрацьований час (підп. 4 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р. № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери»). Головною особливістю ненормованого робочого дня є можливість для роботодавця залучати працівника до роботи понад установлену норму в спрощеному порядку, тобто без дотримання будь-яких спеціальних процедур. Саме у цьому й полягає основна загроза. Законодавство передбачає обмеження надурочних робіт, але не передбачає обмеження тривалості роботи працівників із ненормованим робочим днем. Тут має бути використана аналогія закону, тобто застосовані положення ч. 1 ст. 65 КЗпП України. У світі існує практика встановлення для працівників з ненормованим робочим днем максимальної тривалості робочого часу (А.А. Юрченко). Так, згідно зі ст. 68 Трудового кодексу Республіки Туркменістан тривалість щоденної роботи в умовах ненормованого робочого дня не може перевищувати дванадцяти годин. Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік (ч. 1 ст. 65 КЗпП України). Ще у кінці 50-х рр. ХХ ст. почали відзначати, що професіонали, керівники та особи з високим рівнем освіти схильні займатися професійною діяльністю поза межами робочого дня. Нині грань між вільним і робочим часом, між робочим місцем і рекреаційним простором певною мірою стирається. На початку 80-х рр. ХХ ст. біля 30 відсотків виробничої діяльності менеджерів, конструкторського персоналу та інформаційних працівників здійснювалася поза межами нормованого робочого дня (В.Л. Іноземцев). Тому такий режим роботи, як «гнучкий жүктеу/скачать 3.64 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|