Підручник
жүктеу/скачать 3.64 Mb. Pdf көрінісі
|
| відпочинку та мінімізації заміни його грошовою компенсацією. Так,
трудове законодавство країн соціалізму не допускало відмови від відпустки, хоча такої прямої норми не містилось у більшості кодексів. Право на компенсацію за відпустку виникало у разі неможливості її використання її в натурі у зв’язку з розірванням трудових відносин, якщо останнє не тягло за собою втрати права на відпустку. Закон України «Про відпустки» повною мірою відповідає положенням Конвенції МОП № 132 про оплачувані відпустки 1970 р. і Конвенції МОП № 140 про оплачувані учбові відпустки 1974 р. Зауважимо, що ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки» встановлює мінімальну тривалість щорічної відпустки не менше, як 24 календарних дні, тоді як ч. 3 ст. 3 Конвенції МОП № 132 про оплачувані відпустки 1970 р. визначає, що відпустка ні в якому разі не може становити менше трьох робочих тижнів за один рік роботи. Це означає, що мінімальна відпустка становить 18 днів. Крім того, названий Закон значною мірою розвиває положення конвенцій та встановлює додаткові гарантії відпочинку громадян України. В Україні для набуття права на відпустку працівник повинен перебувати у трудових правовідносинах з підприємством, установою, організацією або фізичною особою. Розмір і форма оплати праці, штатна або позаштатна робота не впливають на реалізацію права на відпустку. Новацією у законодавстві України про відпустки є й гарантування цього права у разі звільнення працівника. Так, згідно зі ст. 3 Закону України «Про відпустки» за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. У разі звільнення працівника у зв’язку із закінченням строку трудового договору невикористана ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ 302 відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки. Пункт 6 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій встановлює правило відповідно до якого, відпустка на роботі за сумісництвом (мається на увазі щорічна основна відпустка) надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи. А відповідно до ч. 8 ст. 6 Закону України «Про відпустки» сезонним працівникам, а також тимчасовим працівникам відпустка надається пропорційно до відпрацьованого ними часу. Ця норма є суттєвою новацією у законодавстві України, оскільки згідно із спеціальним законодавством про тимчасові і сезонні роботи, прийнятим у радянський період, працівники зайняті на цих роботах правом на щорічну відпустку не користувались. Мета відпусток виступає тією межею, яка відділяє один вид відпусток від інших (В.Д. Авескулов). Закон України «Про відпустки» (ст. 4) передбачив такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв’язку з навчанням; 3) творча відпустка; 3 1 ) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (ст. 16 1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв’язку з усиновленням дитини (ст. 18 1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати. Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток. жүктеу/скачать 3.64 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|