Підручник
жүктеу/скачать 3.64 Mb. Pdf көрінісі
|
| позадоговірний характер.
За п. 2 ст. 134 КЗпП України до повної матеріальної відповідальності притягують працівників, які заподіяли шкоду майну чи іншим цінностям, що були одержані ними під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами, передбаченими цивільним або господарським законодавством. Сутністю вказаних документів є довірення роботодавцем працівнику отримання і доставку за призначенням матеріальних цінностей. Відповідно до п. 3 ст. 134 КЗпП України на працівника покладається повна матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку. Зважаючи на характер вчиненого діяння до суду повинні подаватися докази, які підтверджують, що вчинення працівником таких діянь встановлено в порядку кримінального судочинства (наприклад копія вироку суду про притягнення працівника до кримінальної відповідальності за розкрадання майна роботодавця). Матеріальна відповідальність у повному розмірі шкоди покладається і в тих випадках, коли шкода заподіяна діями працівника, що мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, але він був звільнений від кримінальної відповідальності у зв’язку зі спливом строку давності для притягнення до кримінальної відповідальності, або з інших підстав, передбачених законом. При винесенні виправдального вироку (закритті провадження у кримінальній справі) за відсутністю складу злочину суд, розглядаючи справу в порядку цивільного судочинства, вправі з інших передбачених законом підстав задовольнити позов у межах повного розміру заподіяної працівником шкоди. Відшкодування шкоди у повному розмірі, якщо вона завдана діями працівника, який був у нетверезому стані (п. 4 ст. 134 КЗпП України) також має свої особливості. Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», заподіяння шкоди працівником, який був у нетверезому стані, є одним з найгрубіших порушень трудових обов’язків, зменшення розміру відшкодування за цю шкоду, як правило, не допускається. Пункт 1 ст. 133 КЗпП України і п. 5 ст. 134 КЗпП відрізняються по суті лише за формою вини. Об’єктивна сторона діяння працівника і Модуль 4. ЮРИДИЧНІ ГАРАНТІЇ ДІЄВОСТІ НОРМ ТРУДОВОГО ПРАВА 495 предмет посягання практично співпадають. Єдине, що додатково передбачає п. 5 ст. 134 КЗпП, це те, що відшкодування шкоди в повному обсязі здійснюється коли шкоди завдано недостачею (форма вини може виражатися як в умислі, так і необережності). Відповідно до п. 6 ст. 134 КЗпП України матеріальна відповідальність у повному розмірі покладається на працівника у випадках, передбачених окремими законодавчими актами. За чинним законодавством така відповідальність може бути покладена, зокрема, за шкоду, заподіяну: перевитратою пального на автомобільному транспорті, розкраданням, знищенням (зіпсуттям), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей; витратами підприємства, установи, організації на навчання у вищому навчальному закладі молодого фахівця в разі його звільнення з ініціативи роботодавця за порушення трудової дисципліни чи за власним бажанням без поважних причин протягом трьох років з часу прийняття на роботу за направленням. Матеріальна відповідальність працівників виникає у зв’язку з винним порушенням працівником обов’язків у трудових правовідносинах. В юридичній літературі дещо спрощено вирішується питання про характер обов’язків, порушення яких тягне за собою матеріальну відповідальність. Як правило, обмежуються вказівкою на порушення працівником двох основних обов’язків: дбайливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді (ч. 2 ст. 131 КЗпП України). У загальній формі – це правильно, але загальна формула повинна конкретизуватися. Необхідно погодитися з висловленою в науковій літературі думкою про те, що трудове право регулює відшкодування шкоди, яка заподіяна не лише під час процесу праці. Норму п. 7 ст. 134 КЗпП України «шкоди завдано не при виконанні трудових обов’язків» у зіставленні з іншими нормами Кодексу слід розуміти, як заподіяння підприємству шкоди не під час процесу праці, а в разі порушення інших обов’язків у трудових правовідносинах. Зміст трудових обов’язків працівника ширше, ніж обов’язок виконання трудової функції. Пленум Верховного Суду України у п. 18 постанови від 29 грудня 1992 р. № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» значно ширше витлумачив норму п. 7 ст. 134 КЗпП України, передбачивши можливість застосування норм цивільного законодавства до випадків самовільного використання працівниками в особистих цілях технічних засобів, що належать підприємствам, установам, організаціям, з якими вони перебувають у трудових відносинах. Як наслідок, у цих випадках шкода відшкодовується в повному обсязі, включаючи і неодержані підприємством, установою, організацією ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ 496 прибутки від використання зазначених технічних засобів. На наш погляд, Пленум не врахував специфіки правових зв’язків суб’єктів, керуючись виключно мотивами забезпечення повного відшкодування роботодавцеві шкоди. Самовільне використання у власних цілях технічних засобів роботодавця не змінює їх правової природи – це засоби виробництва, тобто засоби, які використовує працівник для виконання трудової функції. Навіть протиправне (а не злочинне) їх використання не дає підстав для відшкодування шкоди за нормами цивільного законодавства. Притягуючи до матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди на підставі п. 8 ст. 134 КЗпП України необхідно мати на увазі, що за цим законом покладається обов’язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв’язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини. Пункт 9 ст. 134 КЗпП України корелюється з положеннями п. 1-1 ст. 41 КЗпП, які пов’язані з закріпленням правових заходів запобігання невиплаті, несвоєчасній виплаті або не в повному розмірі заробітної плати, що належить працівникам. Законом України № 184-IV від 17.10.2002 р. внесено зміни, які передбачають можливість притягнення до повної матеріальної відповідальності керівника підприємства, установи, організації всіх форм власності, винного у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством. жүктеу/скачать 3.64 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|