Підручник

ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
68 
внутрішнього 
трудового 
розпорядку 
тощо) 
приймаються 
на 
підприємствах, установах, організаціях для вирішення питань правового 
регулювання трудових та пов’язаних з ними відносин. Головною 
особливістю локальних нормативних актів є те, що їх творцями і 
адресатами є трудові колективи підприємств, установ, організацій. Вони 
приймаються або безпосередньо трудовим колективом, або роботодавцем 
і представницькими органами трудящих, або ж власне самим 
роботодавцем. Зовнішньою формою вираження таких актів є нормативні 
договори, правила, положення, інструкції. Вказані нормативні акти 
займають найнижчу сходинку в ієрархії джерел трудового права, 
виражаючи децентралізацію в правовому регулюванні трудових 
відносин. Вони конкретизують і доповнюють акти, які прийняті в 
централізованому порядку, з урахуванням специфіки конкретного 
виробництва, в межах визначених законодавством. У будь-якому разі 
суб’єкти локальної правотворчості не вправі виходити за межі наданої їм 
компетенції, а локальні норми не можуть суперечити загальним нормам 
про працю. Крім того, локальні акти не можуть погіршувати правовий 
стан працівника порівняно з чинним законодавством (див. наприклад, ст. 
16 КЗпП України). 
Характеристика локальних нормативно правових актів буде не 
повною, якщо не розглянути питання про відмежування цих актів від 
правових актів з організації праці працівників. На відміну від актів з 
організації трудової діяльності працівників, локальні нормативні акти 
мають нормативне значення і містять норми трудового права. Так, акти 
роботодавця, які встановлюють норми, що визначають спільний порядок 
трудової діяльності та розраховані на невизначене коло осіб, є 
нормативними. Акти ж роботодавця, які стосуються конкретного 
робочого місця чи конкретної посади (посадова інструкція, інструкція 
про порядок виконання робіт тощо) не є нормативними, бо у зазначених 
актів відсутня головна ознака нормативно-правового акту – його 
поширення на невизначене коло осіб. Такі акти конкретизують, 
формалізують трудову функцію працівника. І в цьому їх головне 
юридичне значення. 
Наведемо приклади правових актів з організації праці працівників. 
Стаття 141 КЗпП України зобов’язує роботодавця правильно 
організувати працю працівників, а відповідно до п. 1 і 2 ст. 29 КЗпП він 
повинен до початку роботи за укладеним трудовим договором роз’яснити 
працівникові його права і обов’язки, визначені законодавством та 
локальними правовими актами. І перше, що випливає із обов’язку 
роботодавця, передбаченого ст. 141 КЗпП щодо правильної організації 
праці, – це правильне визначення організаційної структури підприємства, 
установи, організації, визначення чисельності працюючих та юридична 
формалізація функціональних місць працівників. Правовою формою 

Модуль 1. ТРУДОВЕ ПРАВО ЯК СКЛАДОВА ПРАВА ДЕРЖАВИ 
69 
легалізації цих управлінських повноважень роботодавця є штатний 
розклад. 
Яке ж юридичне значення штатного розкладу? Державний 
класифікатор управлінської документації (ДК 010-98), затверджений 
наказом Держстандарту України від 31 грудня 1998 р. № 1024, 
передбачає 
штатний 
розклад 
як 
обов’язковий 
уніфікований 
управлінський документ. Його значення і порядок формування мають 
знати і розуміти керівники усіх підприємств, установ, організацій. Так, 
відповідно до вимог Довідника кваліфікаційних характеристик 
працівників охорони здоров’я, затвердженого наказом МОЗ України від 
29 березня 2002 р. № 117, генеральний директор (директор) / начальник 
(завідувач) закладу охорони здоров’я повинен знати: Конституцію 
України, закони, постанови, укази, розпорядження, рішення та інші 
нормативно-правові акти органів державної влади і місцевого 
самоврядування, які регулюють порядок діяльності закладу охорони 
здоров’я; профіль, спеціалізацію й особливості структури закладу 
охорони здоров’я; кадрові ресурси закладу охорони здоров’я; порядок 
розроблення і затвердження бізнес-планів, фінансових планів (у разі 
необхідності) 
та 
програм 
виробничо-господарської 
діяльності; 
організацію виробництва, праці та управління. 
Штатний розпис є правовою формою визначення системи 
функціональних місць підприємства, установи, організації на певному 
етапі їх розвитку, конкретизації трудових функцій працівників, 
визначення їх прав і обов’язків згідно з нормативними вимогами. Тому 
його формування здійснюється з урахуванням вимог законодавства (н-д, 
ст. 64 ГК України), розпорядчих актів уповноважених державних органів 
чи власника або уповноваженого ним органу (н-д, Класифікатор 

жүктеу/скачать 3.64 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: