Частина 1 ст. 26 КЗпП України встановлює правило відповідно до
якого, при укладанні трудового договору може бути обумовлене угодою
сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі,
яка йому доручається. Тобто йдеться про те, що пропозиція роботодавця
працівнику пройти випробування буде законною лише за умови
отримання згоди на це останнього. Крім того, випробування не може
бути застосовано до працівника, який переводиться на іншу роботу, бо у
випадку переведення йдеться не про укладення, а про переукладення
трудового договору. Формулюючи у нормі ч. 1 ст. 26 КЗпП України
правило щодо випробування законодавець чітко визначив суб’єкта і
юридичний факт.
Головною метою встановленою цієї умови трудового договору є
визначення відповідності професійних знань, вмінь і навичок працівника
дорученій йому роботі, перевірка його в дії. На наш погляд, ця умова
трудового договору не може бути також застосована до працівника, який
укладає трудовий договір про роботу за сумісництвом на тому ж
підприємстві, установі, організації, тобто там де знаходиться його
основна робота або в разі суміщення професій (посад).
За ст. 27 КЗпП України, строк випробування при прийнятті на
роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може
Модуль 3. РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ТА ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ НИМИ ВІДНОСИН
215
перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з
відповідним виборним органом первинної профспілкової організації, –
шести місяців. Строк випробування при прийнятті на роботу робітників
не може перевищувати одного місяця. До строку випробування не
зараховуються дні, коли працівник фактично не працював, незалежно від
причини.
Законодавство України вимагає, щоб умова про випробування була
застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. В період
випробування на працівників поширюється законодавство про працю в
повному обсязі.
Випробування не встановлюється при прийнятті на роботу: осіб, які
не досягли вісімнадцяти років; молодих робітників після закінчення
професійних навчально-виховних закладів; молодих спеціалісті після
закінчення вищих навчальних закладів; осіб, звільнених у запас з
військової чи альтернативної (невійськової) служби; інвалідів,
направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної
експертизи. Випробування не встановлюється також при прийнятті на
роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше
підприємство, в установу, організацію, а також в інших випадках, якщо
це передбачено законодавством.
Важливим питанням є правові наслідки результатів випробування.
За законодавством України, коли строк випробування закінчився, а
працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав
випробування, і наступне розірвання трудового договору допускається
лише на загальних підставах. Якщо протягом строку випробування
встановлено невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято,
роботодавець протягом цього строку вправі розірвати трудовий договір,
письмово попередивши його про це за три дні. Звільнення провадиться за
п. 11 ст. 40 КЗпП України, «встановлення невідповідності працівника
займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом
строку випробування». Хоча тривалий час, до змін внесених до ст. 40
КЗпП Законом України № 1367-VIII від 17.05.2016 р., підставою для
звільнення слугувала норма ч. 2 ст. 28 КЗпП України.
Чинне законодавство передбачає й інші юридичні конструкції щодо
застосування випробування при прийняття на роботу. Згідно з ч. 1 ст. 570
МК України з прийняттям на службу в органи доходів і зборів може бути
встановлено випробування строком відповідно до Закону України «Про
державну службу». Відповідний Закон 2015 р., у ст. 35, передбачає
детальні підставу та процедуру випробування. В акті про призначення на
посаду суб’єкт призначення може встановити випробування з метою
перевірки відповідності державного службовця займаній посаді із
зазначенням його строку. При призначенні особи на посаду державної
служби
вперше
встановлення
випробування
є
обов’язковим.
ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
216
Випробування при призначенні на посаду державної служби
встановлюється строком до шести місяців. У разі незгоди особи з
рішенням про встановлення випробування вона вважається такою, що
відмовилася від зайняття посади державної служби.
Існують й інші форми перевірки відповідності кваліфікації особи
роботі, на яку вона претендує, зокрема, конкурс. Так, наприклад, Порядок
проведення конкурсного відбору керівників державних суб’єктів
господарювання затверджено постановою Кабінету Міністрів України від
3 вересня 2008 р. № 777. Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України від
10 грудня 2015 р. № 889-VIII «Про державну службу», з метою добору
осіб, здатних професійно виконувати посадові обов’язки, проводиться
конкурс на зайняття вакантної посади державної служби відповідно до
Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби. За ч.
2 цієї статті, проведення конкурсу здійснюється з урахуванням рівня
професійної компетентності, особистих якостей і досягнень кандидатів на
зайняття вакантної посади. Рекомендації щодо проведення конкурсного
відбору при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних
працівників та укладання з ними трудових договорів (контрактів)
затверджено Наказом Міністерства освіти і науки України від 5 жовтня
2015 р. № 1005.
Конкурс у трудовому праві має два основних значення. Він виступає
як спосіб оцінки ділових, професійних знань і досвіду роботи учасника
конкурсу і як важливий елемент в реалізації права на працю. Фактично ці
цілі
переслідує
і
випробування
при
прийнятті
на
роботу
(В.О. Процевський).
Як слідує із наведених нормативних актів, конкурс – це
багатоступенева система перевірки придатності особи до виконання
роботи за посадою, що включає:
перевірку документів особи на предмет їх відповідності умовам
конкурсу;
обговорення кандидатури (в окремих випадках висловлення думки
членів трудового колективу щодо кандидатури претендента);
перевірка претендента на предмет компетенцій або безпосередньо в
роботі;
прийняття рішення щодо обрання претендента представницькими
органами працівників або відповідними конкурсними комісіями.
Іншою правовою формою визначення професійної придатності
особи є стажування. Закон України «Про зайнятість населення»
запровадив стажування на підприємствах для студентів, але не повною
мірою врегулював статус стажиста та, головне, результати стажування.
Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 29 вказаного Закону, студенти вищих та
учні професійно-технічних навчальних закладів, що здобули професію
Модуль 3. РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ТА ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ НИМИ ВІДНОСИН
217
(кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований
робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» та
продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні,
мають право проходити стажування за професією (спеціальністю), за
якою здобувається освіта, на підприємствах, в установах та організаціях
незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, на
умовах, визначених договором про стажування у вільний від навчання
час. Відсутність обов’язку в будь-кого із забезпечення такого права для
особи, яка навчається, робить неефективною ці норми. Частина 3 цієї
статті передбачає, що у разі коли в період стажування особа, зазначена у
частині першій цієї статті, виконує професійні роботи, підприємство,
організація, установа за всі роботи, виконані відповідно до наданих
завдань, здійснює виплату їй заробітної плати згідно з установленими
системами оплати праці за нормами, розцінками, ставками (окладами) з
урахуванням коефіцієнтів, доплат і надбавок. Проте й у реалізації цих
положень закону виникають складнощі.
Порядок укладення договору про стажування студентів вищих та
учнів професійно-технічних навчальних закладів на підприємствах, в
установах та організаціях затверджено постановою Кабінету Міністрів
України від 16 січня 2013 р. № 20. Цікавим є п. 15 зазначеного Порядку, в
якому передбачається, що після закінчення стажування стажистові
Достарыңызбен бөлісу: |